Рішення № 89348784, 14.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 року Справа № 160/9214/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.09.2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладене у відмові відповідача від 19.03.2019 року;

- визнати бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії протиправною;

- зобов`язати відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 27.12.2016 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач будучи громадянином України 24.09.2000 виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. 27.12.2016 позивач звернувся, через свого представника до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі із заявою про призначення пенсії за віком, однак, листом - відповіддю від 06.01.2017 йому відмовлено в задоволенні заяви, відмову оскаржено до суду. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 по справі № 200/11598/17 скасовано постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2017 по справі № 200/11598/17 та прийнято нову постанову, якою зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду. 19.03.2019 відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_1 від 27.12.2016, з урахуванням висновків постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 по справі № 200/11598/17, та вдруге відмовив заявнику у призначені пенсії, посилаючись на п. 2.9 Порядку 22-1, у зв`язку з не наданням ОСОБА_1 паспорту громадянина України. Позивач вважає дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать чинному законодавству, у зв`язку з чим, просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 адміністративний позов по справі № 160/9214/19 було повернуто.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 - скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 відкрито провадження у справі № 160/9214/19 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано належним чином завірені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

08.04.2020 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій громадянам регулюється Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 21-1. Відповідно до пункту 2.9 вказаного Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце проживання (реєстрації) та вік). У зв`язку з тим, що до заяви про призначення пенсії від 27.12.2016 не було надано документу, що посвідчує особу ОСОБА_1 та підтверджує його громадянство, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є правомірною та такою, що прийнята на підставі діючого законодавства.

На виконання ухвали суду від 13.03.2020 відповідачем було долучено до матеріалів справи № 160/9214/19 належним чином завірені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

Згідно положень ст. 263 КАС України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що постійно проживає на території держави Ізраїль.

24.09.2000 позивач виїхав до Ізраїлю та прийнятий на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль.

До виїзду за кордон позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

27.12.2016 позивач через свого представника звернувся до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі із заявою про призначення пенсії за віком.

Листом від 06.01.2017 за № Р-136 Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі відмовило у призначенні позивачу пенсії за віком, посилаючись на те, що з наданих документів неможливо встановити, чи є ОСОБА_1 громадянином України. Крім цього, надана представником копія довіреності для підтвердження повноважень з представництва інтересів ОСОБА_1 , не є дійсною, оскільки не завірена нотаріально.

Не погодившись з такою відмовою ОСОБА_1 звернувся до суду.

26.10.2017 постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 200/11598/17 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного Фонду України в м. Дніпрі про зобов`язання призначити пенсію за віком відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 по справі

№ 200/11598/17 скасовано постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2017 по справі № 200/11598/17 та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду. В іншій частині позову відмовлено.

19.03.2019 відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 по справі № 200/11598/17, та вдруге відмовив позивачу у призначення пенсії за віком, у зв`язку з не наданням ОСОБА_1 документу, що посвідчує його особу та підтверджує його громадянство.

Не погоджуючись із вказаною відмовою Головного управління у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів на належне пенсійне забезпечення.

Згідно вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст. 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч. 2 ст. 6 КАС України).

Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини.

Так, в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, у якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи

пенсійного забезпечення, був позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні у відповідний період, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україні. Тому, Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації з пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (п. 51 Рішення).

У пунктах 52-54 вказаного рішення Європейського Суду з прав людини зазначено, що органи влади не надали ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном. Дійсно, ані рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У цьому контексті Суд зазначає, що Уряд не посилався на міркування щодо міжнародного співробітництва з метою обґрунтування поводження з пенсіонерами, які проживають в Україні, в інший спосіб, ніж з тими, які проживають за кордоном. Наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у поєднанні зі ст. 1 Першого Протоколу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

В своєму рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, речення другого статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 вказано, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення України з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для призначення і виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином право позивача як громадянина України на призначення пенсії за віком не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» визначено, що документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

За змістом ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно ч. 5 ст. 45 зазначеного Закону, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Постановою Правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25.11.2005 за № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.

Порядком № 22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації) (п. 1.1 Порядку № 22-1).

У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Суд звертає увагу, що в листі № 596/03.05/12 від 19.03.2019 відповідач посилається на те, що позивачем, всупереч приписам п. 2.9 Порядку № 22-1, не було надано документу, що посвідчує особу ОСОБА_1 та підтверджує його громадянство.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, з огляду на те, що до заяви про призначення пенсії за віком представником позивача було долучено копію посвідчення ОСОБА_1 , яке містить інформацію про особу ОСОБА_1 , місце його проживання та вік, як того вимагає 2.9 Порядку.

Більш того, у позивача наявний паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом 04.07.2000 року.

Зазначене, на переконання суду, свідчить про неправомірність відмови органу Пенсійного фонду України у призначенні позивачу пенсії за віком.

Поряд з цим, суд зазначає, що в спірному випадку управлінням у відповідь на заяву про призначення пенсії не було прийнято ані рішення про призначення пенсії, ані рішення про відмову в призначенні пенсії, а лише мало місце оформлення листа від 19.03.2019 № 596/03.05/12, що суперечить приписам ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про безпідставність не здійснення відповідачем фактичного розгляду заяви про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.

Слід також звернути увагу, на те, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення позивачу пенсії, викладена у листі № 596/03.05/12 від 19.03.2019 не містить висновків щодо наявності чи відсутності у позивача необхідного стажу роботи для призначення пенсії за віком, не містить висновків щодо визначення розміру пенсії, тощо.

Таким чином, суд вважає передчасними вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, однак враховуючи положення статті 9 КАС України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 27.12.2016.

При цьому, суд звертає увагу на те, що права позивача в частині нарахування та виплати пенсії у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, на час розгляду даної справи не порушені, оскільки нарахування пенсії не проведено, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 95114 від 19.09.2019.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 384,20 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладену у листі № 596/03.05/12 від 19.03.2019, щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 27.12.2016, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 384,20 грн. відповідно до квитанції № 95114 від 19.09.2019.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст рішення суду складений 14 квітня 2020 року.

Суддя А. Ю. Рищенко