Рішення № 89328255, 18.05.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/10526/15-ц

Провадження №

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2020 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Медінцевої Н.М.

за участю секретаря Петрейко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут Донецької області у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі за текстом – АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 14806,86 гривень та витрат по сплаті судового збору в розмірі 1218 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 квітня 2008 року відповідач отримав кредит у розмірі 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на офіційному сайті банку, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30 вересня 2015 року має заборгованість в розмірі 14806,86 гривень, яка складається з наступного: 3870,99 гривень – заборгованість за кредитом, 8292,69 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 1700 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250 гривень – штраф (фіксована частина); 693,18 гривень – штраф (процентна складова). Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 14 806,86 грн., за кредитним договором № б/н від 25 квітня 2008 року, яка складається з наступного: 3 870,99 грн. – заборгованість за кредитом; 8 292,69 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 700,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. – штраф (фіксована частина); 693,18 грн. – штраф (процентна складова). Стягнуто з ОСОБА_1 сплачений судовий збір на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 1 218,00 грн.

03 березня 2020 року ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області було скасовано заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2016 року по цивільній справі за позовною заявою ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено справу до розгляду у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін на 01 квітня 2020 року 10-30 годину.

24 березня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі виходячи з наступного. Дійсно між позивачем та відповідачем була підписана заява, за якою відповідач отримав кредит у розмірі 500 грн. Але відповідачем було підписано лише зазначену заяву, свого підпису відповідач не ставила ані на умовах та правилах надання банківських послуг, а ні на тарифах банку, свідченням чого є додані до позовної заяви копії вищезазначених документів. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком умови та правила надання банківських послуг та тарифи банку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Просить у задоволені позову відмовити за наведених вище підстав.

До судового засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином: у відповідності до частини 6 статті 128 ЦПК України – шляхом направлення судової повістки із розпискою рекомендованим листом з повідомленням на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, у позовній заяві зазначив, що не заперечує щодо розгляду справи за його відсутності в разі неявки в судове засідання відповідача та винесення заочного рішення судом.

Відповідач в судове засідання не з`явилася за невідомих суду причин, про дату, час та місце розгляду справ повідомлялася належним чином у відповідності до частини 6 статті 128 ЦПК України шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою її міста проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, просить у задоволені позову відмовити.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено споживчий договір кредиту № б/н від 25 квітня 2008 року, шляхом підписання позичальником заяви позичальника, яка разом з запропонованими позивачем умовами про надання споживчого кредиту фізичним особам та тарифами складає кредитно-заставний договір. Споживчий строковий кредит – кошти, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції. Строк, термін повернення, розмір кредиту, цілі, відсотки, винагороди, розмір щомісячного платежу та період уплати платежів визначені в заяві позичальника, підписанням якої клієнт та банк укладають кредитно-заставний договір. Кредит надається в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в обумовлені у заяві строки (а.с.6-13). З довідки, яка підписана сторонами, вбачається, що за вищевказаним кредитом встановлено сплати 1,9% на місяць.

Згідно копії статуту ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК», затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 03 квітня 2017 року № 409 та погодженого Національним банком України 19 квітня 2017 року, за рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року тип Банку з Закритого акціонерного товариства змінено на Публічне акціонерне товариство. У зв`язку із зміною типу Банку, змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», яке є правонаступником всіх прав та зобов`язань Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк». Єдиним акціонером Банку, якому належить 100% акцій Банку, є держава в особі Міністерства фінансів України (а.с.18).

Відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії НОМЕР_1 , ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КБ «ПРИВАТБАНК» знаходиться за адресою: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50 (а.с.17 зворот).

Згідно копії банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, наданої Національним банком України, ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК внесено до державного реєстру банків 19 березня 1992 року за № 92 на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с.17).

З копії довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 241170 (ЄДРПОУ) вбачається, що ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» є юридичною особою, його керівником є ОСОБА_2 , та видами діяльності за КВЕД-2010 є: 64.19 Інші види грошового посередництва, 64.92 Інші види кредитування, 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у., 66.11 Управління фінансовими ринками; 66.12 Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах, 66.19 Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (а.с.16).

З розрахунку заборгованості за договором № б/н від 25 квітня 2008 року вбачається, що відповідач станом на 30 вересня 2015 року має заборгованість в розмірі 3 870,99 грн. – заборгованість за кредитом; 8 292,69 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 700,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. – штраф (фіксована частина); 693,18 грн. – штраф (процентна складова) (а.с.4-5).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) за кредитним договором банк чи інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства у строк, встановлений договором. Боржник зобов`язаний виконати своє зобов`язання, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та протоколом судового засідання.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви) умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, а відповідно до ч. 1 зазначеної статті, чинній на час збільшення банком процентів, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшена банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У відповідності до частини четвертої в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до пункту 3 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155 (далі - Правила), рекомендоване поштове відправлення - це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.

Згідно з пунктом 114 Правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - повнолітнім членам сім`ї за умови пред`явлення ними документа, що посвідчує особу.

У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Однак з матеріалів справи вбачається, що відповідач не була зазначеним способом повідомлена про зміни процентної ставки за користування кредитом, позивач упродовж всього розгляду справи не скористався своїм правом та не надав суду належних та допустимих доказів з цього приводу, а оскільки відповідач не була належним чином повідомлена про зміну процентної ставки, то і не можна вважати, що вона прийняла пропозицію про це кредитора.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем не заперечується факт підписання заяви позичальника та отримання кредитної картки і користування кредитними коштами. Користування кредитним лімітом підтверджено також випискою по кредитному рахунку відповідача.

Згідно договору № б/н від 25 квітня 2008 року встановлено проценти на місяць 1,9 %, про що свідчить довідка про умови кредитування, яка була підписана відповідачем у день отримання кредиту. При цьому позивач не надав суду підписані відповідачем Умови та правила надання банківських послуг, а лише посилається на сайт Банку, де вони розташовані. Окрім того, позивач не надав суду формулу розрахунку, за якою нараховано тіло кредиту та річні відсотки на суму залишку заборгованості, в результаті чого утворилась сума заборгованості за кредитом у сумі 3870,99 грн. та процентами по кредиту у сумі 8292,69 грн., тобто позивач не довів саме цей розмір заборгованості за кредитом (тілом кредиту) та процентами і тому суд вважає, що з метою справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справи з метою ефективного захисту обох сторін, керуючись принципом верховенства права, нарахована сума заборгованості за кредитом (тіло кредиту) та процентів за період з 26 грудня 2012 року по 30 вересня 2015 року підлягає перерахунку безпосередньо самим судом та подальшій відмові у задоволені позову, оскільки дійсно судом встановлено, що відповідач станом на 30 вересня 2015 року має переплату за вищевказаним кредитним договором на загальну суму 1590,04 грн., також суд зазначає те, що починається розрахунок з 26 грудня 2012 року, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості, то відповідач брала спочатку суму боргу 3695,13 грн., яку віддала, що також підтверджується даним розрахунком заборгованості, і як вбачається з розрахунку потім відповідач зняла з картки суму 3200,18 грн. і вже на цю суму у подальшому розраховується вся сума заборгованості з урахуванням сплачених коштів відповідачем і саме з цього періоду суд починає проводити свій розрахунок, оскільки до цієї дати як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості спору між сторонами не має, виходячи з наступного розрахунку:

1/. За грудень 2012 року, а саме з 26 грудня 2012 року: 3200,18/100*1,9=60,80 - сума нарахованих відсотків за грудень 2012 року; фактично сплачено відповідачем у грудні 2012 року 400 грн., (що підтверджує графа 15 у розрахунку позивача), від яких слід відняти суму нарахованих відсотків за грудень 2012 року, для отримання залишку сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків, який повинен йти на погашення тіла кредиту, а саме 400 – 60,80= 339,20 грн., тобто виходячи з наступного розрахунку, сума поточної заборгованості за кредитом станом на грудень 2012 року складає: 3200,18 (тіло кредиту станом на грудень 2012 року) – 339,20 (залишок сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків) = 2860,98 грн.;

2/. За січень 2013 року: 2860,98/100*1,9=54,36 - сума нарахованих відсотків за січень 2013 року; фактично сплачено відповідачем у січні 2013 року 700 грн., (що підтверджує графа 15 у розрахунку позивача), від яких слід відняти суму нарахованих відсотків за січень 2013 року, для отримання залишку сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків, який повинен йти на погашення тіла кредиту, а саме 700 – 54,36= 645,64 грн., тобто виходячи з наступного розрахунку, сума поточної заборгованості за кредитом станом на січень 2013 року складає: 2860,98 (тіло кредиту станом на січень 2013 року) – 645,64 (залишок сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків) = 2215,34 грн.;

3/. За лютий 2013 року: 2215,34/100*1,9=42,10 - сума нарахованих відсотків за лютий 2013 року; тому у наступний місяць йде окрім тіла кредиту ще й сума не сплачених відсотків у розмірі 42,10 грн.;

4/. За березень 2013 року 2215,34/100*1,9=42,10 – сума нарахованих відсотків за березень 2013 року, фактично сплачено відповідачем у березні 2013 року 800 грн., (що підтверджує графа 15 у розрахунку позивача), від яких слід відняти суму нарахованих відсотків за лютий та березень 2013 року, для отримання залишку сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків, який повинен йти на погашення тіла кредиту, а саме 800 – 42,10-42,10= 715,80 грн., тобто виходячи з наступного розрахунку, сума поточної заборгованості за кредитом станом на березень 2013 року складає: 2215,34 (тіло кредиту станом на березень 2013 року) – 715,80 (залишок сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків) = 1499,54 грн.;

5/. За квітень 2013 року: 1499,54/100*1,9=28,49 - сума нарахованих відсотків за квітень 2013 року; фактично сплачено відповідачем у квітні 2013 року 298 грн., (що підтверджує графа 15 у розрахунку позивача), від яких слід відняти суму нарахованих відсотків за квітень 2013 року, для отримання залишку сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків, який повинен йти на погашення тіла кредиту, а саме 298 – 28,49= 269,51 грн., тобто виходячи з наступного розрахунку, сума поточної заборгованості за кредитом станом на квітень 2013 року складає: 1499,54 (тіло кредиту станом на квітень 2013 року) – 269,51 (залишок сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків) = 1230,03 грн.;

6/. За травень 2013 року: 1230,03/100*1,9=23,37 - сума нарахованих відсотків за травень 2013 року; сплачено всього тільки 1 грн., тому у наступний місяць йде окрім тіла кредиту ще й сума не сплачених відсотків у розмірі 22,37 грн.;

7/. За червень 2013 року: 1230,03/100*1,9=23,37 - сума нарахованих відсотків за червень 2013 року; тому у наступний місяць йде окрім тіла кредиту ще й сума не сплачених відсотків у розмірі 23,37 грн.;

8/. За липень 2013 року: 1230,03/100*1,9=23,37 - сума нарахованих відсотків за липень 2013 року; тому у наступний місяць йде окрім тіла кредиту ще й сума не сплачених відсотків у розмірі 23,37 грн.;

9/. За серпень 2013 року 1230,03/100*1,9=23,37 – сума нарахованих відсотків за серпень 2013 року, фактично сплачено відповідачем у серпні 2013 року 1240 грн., (що підтверджує графа 15 у розрахунку позивача), від яких слід відняти суму нарахованих відсотків за травень, червень, липень та серпень 2013 року, для отримання залишку сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків, який повинен йти на погашення тіла кредиту, а саме 1240 – 22,37-23,37-23,37-23,37= 1147,52 грн., тобто виходячи з наступного розрахунку, сума поточної заборгованості за кредитом станом на серпень 2013 року складає: 1230,03 (тіло кредиту станом на серпень 2013 року) – 1147,52 (залишок сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків) = 82,51 грн.;

10/. За вересень 2013 року: 82,51/100*1,9=1,57 - сума нарахованих відсотків за вересень 2013 року; фактично сплачено відповідачем у вересні 2013 року 7,04 грн., (що підтверджує графа 15 у розрахунку позивача), від яких слід відняти суму нарахованих відсотків за вересень 2013 року, для отримання залишку сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків, який повинен йти на погашення тіла кредиту, а саме 7,04–1,57= 5,47 грн., тобто виходячи з наступного розрахунку, сума поточної заборгованості за кредитом станом на вересень 2013 року складає: 82,51 (тіло кредиту станом на вересень 2013 року) – 5,47 (залишок сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків) = 77,04 грн.;

11/. За жовтень 2013 року: 77,04/100*1,9=1,46 - сума нарахованих відсотків за жовтень 2013 року; тому у наступний місяць йде окрім тіла кредиту ще й сума не сплачених відсотків у розмірі 1,46 грн.;

12/. За листопад 2013 року 77,04/100*1,9=1,46 - сума нарахованих відсотків за листопад 2013 року; фактично сплачено відповідачем у листопаді 2013 року 920 грн., (що підтверджує графа 15 у розрахунку позивача), від яких слід відняти суму нарахованих відсотків за жовтень та листопад 2013 року, для отримання залишку сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків, який повинен йти на погашення тіла кредиту, а саме 920-1,46-1,46= 917,08 грн., тобто виходячи з наступного розрахунку, сума поточної заборгованості за кредитом станом на листопад 2013 року складає: 77,04 (тіло кредиту станом на листопад 2013 року) – 917,08 (залишок сплаченої суми відповідачем після погашення відсотків) = +840,04 грн., тобто це є сума яка залишається вже у плюсі у відповідача, оскільки вона значно є вищої ніж відсотки та тіло кредиту, тобто це залишок від сплаченої суми, якою відповідач повністю погасив свою заборгованість за кредитом № б/н від 25 квітня 2008 року та залишив це на картці своїх коштів, тобто переплату у сумі 840,04 грн.

Окрім цього, відповідач продовжує вносити кошти за кредитним договором № б/н від 25 квітня 2008 року упродовж періоду з грудня 2013 року по вересень 2015 року включно, що також підтверджується розрахунком позивача, а саме графою 15 у цьому розрахунку, які позначені як сума погашення за наданим кредитом, а саме з грудня 2013 року по вересень 2015 року на загальну суму 750 грн., тому 840+750=1590,04 грн., це загальна сума коштів, які переплатила відповідач за своїм кредитним договором № б/н від 25 квітня 2008 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року роз`яснено щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст.1 ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України “Про захист прав споживачів” у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України, а саме у п. 3.2 вказаного рішення одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п. 3 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою – межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Конституційний Суд вважає, що держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Слід зауважити на той факт, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

За правилами частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телефонограмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права і бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Суд при розгляді даної справи акцентує увагу на тому, що він при постановці рішення враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яку він вказав у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, та повністю дотримує баланс у правовідносинах, які склалися між сторонами по справі, а що стосується врахованих судом сплачених відсотків відповідачем, то у відповідності до волевиявлення відповідача, суд повністю даним рішенням підтримав на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг, тобто у даному випадку повністю дотримані права та інтереси як позивача так і відповідача.

Окрім того слід зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 25 квітня 2008 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

У зв`язку з цим відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пункт 3 частини першої статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1700 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250 гривень – штраф (фіксована частина); 693,18 гривень – штраф (процентна складова), то суд вважає, що в цій частині слід відмовити за наступних обставин.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р до зазначених населених пунктів належить м. Артемівськ (нині – Бахмут) Донецької області.

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р.

Згідно із підпунктом 2 пункту 1 додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року до зазначених населених пунктів належить м. Артемівськ (нині – Бахмут) Донецької області.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем, який проживає у м. Бахмут (раніше Артемівськ) Донецької області, не надано своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв`язку з чим нараховано заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до угоди, разом з тим, починаючи з 14 квітня 2014 року у суду є усі підстави для застосування до вказаних правовідносин між сторонами правила ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

З огляду на викладене, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню узагалі з наведених вище підстав.

Оскільки у задоволені позовних вимог відмовлено, суд відповідно до вимог п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України не стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, а залишає їх за позивачем.

Керуючись статтями 39, 40, 41, 60, 61, 63, 65, 67, 68, 71, 72, 79, 526, 530, 546, 549, 1054, 1184 Цивільного кодексу України,ст.ст. 12, 81, 82, 141, 259, 264-265, 268, 280-284, 356 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволені позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження якого: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, до ОСОБА_1 , місце проживання якої: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 25 квітня 2008 року – відмовити.

Повний текст рішення суду виготовлено 18 травня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України, згідно якого процесуальні строки, визначені ст. 354 ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя