Ухвала суду № 89323977, 20.05.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

20 травня 2020 року справа № 580/1713/20

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали позовної заяви у справі № 580/1713/20

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

до Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00015622)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, прийнято ухвалу.

18.05.2020 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, просить: визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо розгляду та складення відповіді на звернення ОСОБА_1 від 14.11.2019 та зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення та надати відповідь відповідно до вимог Конституції України та Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Вивчивши матеріали позовної заяви, варто зазначити, що вона не відповідає вимогам статті 160, статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві має бути зазначений зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а у разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, що має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень (його рішення), що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на звернення до суду передбачає можливість отримати захист порушеного права, обумовлене тим, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. «Порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес» - правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Відповідно до офіційного тлумачення частини 1 статті 55 Конституції України, наданого у рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп: частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може належати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності. Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтовано пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Peretyaka and Sheremetyev проти України, 21.12.2010, №45783/05).

У позовній заяві не зазначено, яке право позивача порушено з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку із отриманням відповіді 03.12.2019 № 44893/39731-33-19/19.6.4 та чинністю наказу Міністерства юстиції України від 18.06.2019 № 1860/5 «Про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 ».

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно зі статтею 13 ЄКПЛ кожен, чиї права і свободи, визначені в Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами, які діють в офіційній якості.

ЄСПЛ не забороняється визначати на підставі Конвенції більш високі стандарти ніж ті, що містяться в інших міжнародних юридичних документах. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що Конвенція є живим інструментом у контексті тлумачення «з огляду на умови сьогодення» (рішення у справі Tyrer проти Сполученого Королівства від 25.04.1978, № 26, п. 31). ЄСПЛ у рішенні у справі Wasserman проти Росії від 10.04.2008, № 15021/02 зазначено, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає ствердженому порушенню чи його повторенню у подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Якщо окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

ЄСПЛ у рішенні у справі Шестопалова проти України, від 21.12.2017, заява № 55339/07 підкреслив, що Верховний Суд України є найвищим органом судової влади України, який здійснює офіційне тлумачення законодавства. Згідно з постановами Верховного Суду України від 31.05.2016 у справі № 826/11379/14, від 10.05.2016 у справі № п/800/362/15, від 20.04.2016 у справі № 826/16796/14, від 12.04.2016 у справі № 813/7851/13-а, від 01.03.2016 у справі № 826/4860/13-а, від 03.02.2016 у справі № 826/72/15, від 02.02.2016 у справі № 804/14800/14, від 24.11.2015 у справі № 816/1229/14, від 17.11.2015 у справі № 2а-18442/11/2670, від 16.09.2015 у справі № 826/4418/14 спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала би необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося би примусове виконання рішення. У пункті 71 рішення Рисовський проти України, від 20.10.2011, № 29979/04 зазначено: «державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків».

Верховним Судом у постановах від 04.09.2018 у справі № 826/1934/17, від 09.11.2018 у справі №823/217/17 та від 11.12.2018 у справі № 826/8837/17 зазначено, що справи, що розглядаються за правилами адміністративного судочинства повинні максимально відповідати принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права, оскільки основна ідея/мета системи адміністративних судів у тому, щоб захистити «малу людину» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

Ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, що безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття та зазначеній нормі міжнародного права. Відсутність «бажаного результату» виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки «бажаний результат» встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, що полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах.

Європейський суд з прав людини зазначає, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, що зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik проти України, № 15123/03, 06.12.2007, п. 45).

Результати тлумачення не можуть виходити за межі норми, що тлумачиться із формуванням у мотивувальній і резолютивній частинах правозастосовного акта конкретизуючого судження, але не нового нормативного припису.

«Судовий контроль, забезпечуючи законність державного управління, спрямований передусім на: підтримання відповідності державно-управлінських рішень Конституції та іншим законодавчим актам України; забезпечення захисту прав і свобод суб`єктів управлінських правовідносин (насамперед суб`єктів, які не мають владних повноважень, - фізичних і юридичних осіб); ліквідацію випадків зловживання службовим становищем і перевищення владних повноважень; поновлення режиму законності у випадках його порушення незаконними діями чи бездіяльністю органів державного управління та посадових осіб» [http://vjhr.sk/archive/2016_2_2/22.pdf]. «Судовий контроль за виконанням судового рішення полягає у перевірці судом належного, точного та своєчасного виконання у спосіб отримання звіту про таке виконання або спонукання до виконання судового рішення через визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у справі; наявність судового контролю за виконанням судового рішення передбачає безпосереднє виконання останнього та виключає можливості подання окремого позову, предметом якого є протиправні дії або бездіяльність суб`єкта, який має виконати таке рішення» [https://sud.ua/ru/news/blog/166108-protsesualni-zasobi-zabezpechennya-realizatsiyi-konstitutsiynoyi-garantiyi-obovyazkovosti-sudovogo-rishennya-v-administrativnomu-sudochinstvi].

Судовий контроль за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень у публічно-правових відносинах становить основний зміст діяльності адміністративної юстиції.

Стосовно сутності судового контролю у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16-а зазначено, що статтями 382- 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду. Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому в Кодексі адміністративного судочинства України, що не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду у справах від 17.01.2018 № 819/1430/17, від 12.11.2018 № 806/3099/17, від 21.11.2019 № 802/1933/18-а.

Кожен процесуальний механізм теоретично може бути предметом зловживань з боку недобросовісних осіб, проте надання права на неодноразовий перегляд судових рішень у справі за необґрунтованими зверненнями особи у адміністративній справі не узгоджується із завданням адміністративного судочинства з метою ефективної реалізації функції правосуддя. Одними із основних засад адміністративного судочинства є: обов`язковість судового рішення; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Верховний Суд у справі № 295/13613/16-а зазначив, що судове рішення виконується безпосередньо, та для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Суд також врахував, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити ст. 129-1 Конституції України.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Кодексом адміністративного судочинства України (частина 5 статті 242) встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановою у справі № 2340/5084/18 (ЄДРСР 85410732) вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_1 у спірних правовідносинах.

У постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 Верховний Суд дав правову оцінку поняттю «законний інтерес» як підстави для звернення до адміністративного суду. Відповідно до частини 2 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначає: під час застосування процедурних правил національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, що буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, що призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі Walchli проти Франції від 26.07.2007, № 35787/03, у справі ТОВ «Фріда» проти України від 08.12.2016, № 24003/07.

Позивач у позові зазначає про те, що у зверненні просив вирішити питання про відновлення його нотаріальної діяльності та зазначає, що наказом Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 10.07.2019 № 490/06 припинено приватну нотаріальну діяльність та анульовано реєстраційне посвідчення ОСОБА_1 . Відповідно до частини 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача.

У справі № 2340/5084/18 (ЄДРСР 85410732) за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції України та Державне підприємство «Національні інформаційні системи» про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, суд вирішив: апеляційну скаргу Приватного нотаріуса Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області задовольнити; рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.05.2019 скасувати та прийняти нове рішення. Адміністративний позов Приватного нотаріуса Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області задовольнити. Визнати протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Черкаській області щодо внесення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 20.12.2010 №8327 ОСОБА_2; визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Черкаській області «Про зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса» від 19.12.2018 №928/06; зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області направити Черкаській філії державного підприємства "Національні інформаційні системи" повідомлення щодо відновлення заблокованого, на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 19.12.2018 №928/06, доступу приватного нотаріуса Шполянського районного нотаріального округу до Єдиних та Державних реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України.

У позові зазначено, що наказом Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 14.06.2019 №436/06 поновлено нотаріальну діяльність.

Відповідно до частини 1 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), суд, який розглядав справу як суд першої інстанції може встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Натомість, суд захищає і відновлює порушене право особи, проте у позовній заяві йдеться про оцінку ризиків у діяльності на майбутнє: «наказ Мінюсту від 18.06.2019 №1860/5 та наказ Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 10.07.2019 №490/06 Мінюст має право скасувати або зупинити їх дію, якщо дійде висновку, що такі дії необхідні для відновлення нотаріальної діяльності».

Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивачем не зазначено у чому протиправність «розгляду та складання відповіді» на звернення.

Позивач просить зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення та надати відповідь «відповідно до вимог Конституції України та Закону України «Про звернення громадян»» без зазначення конкретної порушеної норми права.

Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статті 160, статті 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 160, 161, 169, 241, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, залишити без руху.

Надати позивачеві для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви п`ять днів з моменту отримання копії даної ухвали.

Позивачем вказані недоліки можуть бути усунуті шляхом:

- врахування практики Верховного Суду про здійснення судового контролю, у т. ч. з реалізацією прав учасників процесу на стадії виконання рішення суду, яке набрало законної сили у справі №2340/5084/18;

- обґрунтування порушених відповідачем прав позивача з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо звернення;

- обрання належного способу захисту у контексті статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не оскаржується.

Суддя Л.В. Трофімова