Рішення № 89323057, 14.05.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/441/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

судді – Супруна Є.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання – Лисака С.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача за довіреністю – Палагути Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу №440/441/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Лубенського міськрайонного відділу про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

27 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Лубенського міськрайонного відділу (надалі - відповідач, Лубенський УДМС) , в якому просить визнати протиправною відмову відповідача в оформленні та видачі вперше паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, а також зобов`язати відповідача оформити та видати йому такий паспорт із проставленою відміткою місця проживання, без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних.

Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 задоволено клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору, а позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки шляхом надання до суду позовної заяви із зазначенням чіткого та однозначного формулювання позовних вимог із вказівкою на рішення, яке він оскаржує в даному випадку, в кількості екземплярів відповідно до числа учасників справи.

20.02.2020 від позивача до суду надійшов лист з поясненнями щодо позову, в якому ОСОБА_1 замість уточнення власних позовних вимог у спосіб запропонований судом просив суд не перешкоджати йому у доступі до правосуддя.

У зв`язку з цим ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження на 17.03.2020 з метою з`ясування змісту позовних вимог у спосіб зрозумілий для позивача - шляхом його опитування.

У судовому засіданні 17.03.2020 позивачем уточнив зміст позовних вимог та повідомив суду, що він просить визнати протиправною відмову Лубенського УДМС від 26.07.2019 №О-11/6/5330-19/5330/785-19 та відмову УДМС в Полтавській області від 23.08.2019 №О-7812-19/5301.4/14189-19 в оформленні й видачі вперше паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

З метою отримання відзиву та забезпечення права відповідача на подачу відзиву на позов з урахуванням з`ясованого обсягу позовних вимог у судовому засіданні 17.03.2020 оголошено перерву до 07.04.2020.

17.03.2020 до суду від Лубенського УДМС надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки розгляд заяв позивача здійснено в межах повноважень відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та надано відповідь від 26.07.2019 №О-11/6/5330-19/5330/785-19 (а.с. 84-88).

У відповіді на відзив позивач вважає, що відповідач не навів будь-яких доказів, що спростовують викладені у позові обставини (а.с. 152-161).

В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку із запровадженими Урядом карантинними заходами.

У судовому засіданні 14.05.2020 позивач та його представник вимоги позовної заяви підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечив, натомість надіслав заяву про розгляд справи без участі його представника як у підготовчому засіданні так і при розгляді справи по суті.

На підставі заяв позивача та відповідача суд протокольною ухвалою від 14.05.2020 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.05.2020.

Суд, здійснивши розгляд справи за правилами загального позовного провадження, заслухав пояснення позивача та його представника, дослідив письмові докази, з`ясував фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

06.07.2018 законні представники ОСОБА_1 - його батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Лубенського УДМС із заявою про видачу їх сину - ОСОБА_1 , 2001 р.н., паспорта громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру у вигляді книжечки на підставі Закону України "Про громадянство України" замість пластикової картки типу ID-1, а також про внесення відмітки місця проживання у такому паспорті та здійснення реєстрації громадянства України (а.с. 33-34).

Листом від 21.07.2018 №34 Лубенський УДМС відмовив у видачі паспортної книжечки, зазначивши, що паспортизація громадян України здійснюється відповідно до вимог Закону №5492-VI (у редакції, викладеній згідно із Законом № 1474-VIII), яким встановлено форму, зокрема такого документа, як паспорт громадянина України та вимоги/умови щодо його отримання. Зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України затверджено Постановою № 302, прийнятою відповідно до частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону № 5492-VI. За цією Постановою (у редакції, викладеній згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №745) з 01.11.2016 паспорт громадянина України виготовляється лише у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого тією ж Постановою № 302 (а.с. 32).

Вважаючи таку відмову протиправною, законний представник ОСОБА_3 звернулася з позовом до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 у справі №1640/3005/18 позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано дії Лубенського міськрайонного відділу УДМС України в Полтавській області щодо неоформлення паспорту неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XІІ - протиправними. Зобов`язано Лубенський міськрайонний відділ УДМС України в Полтавській області оформити та видати бланк паспорту на ім`я ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-XІІ. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Однак постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 рішення суду першої інстанції було скасовано в частині зобов`язання Лубенського УДМС оформити та видати бланк паспорту на ім`я ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XІІ. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено. Зобов`язано Лубенський міськрайонний відділ УДМС України в Полтавській області повторно розглянути заяву від 06.07.2018 ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 по справі №1640/3005/18 залишено без змін.

Не погодившись з указаним рішенням апеляційного суду, ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.08.2019 у справі №1640/3005/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі № 1640/3005/18.

При цьому Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що в контексті обставин цієї справи належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Лубенського міськрайонного відділу Управління ДМС України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу паспорта, оскільки при зверненні до відповідача із заявою від 06.07.2018 ОСОБА_1 не надавав документи, що передбачені Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, а відповідач, у свою чергу, не перевіряв таких документів.

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі №1640/3005/18 Лубенським УДМС здійснено повторний розгляд заяви ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду у зазначеній справі та заяву ОСОБА_3 від 24.04.2019. За результатами розгляду надано відповідь 08.05.2019 за №5330/207-19 (а.с. 91), в якій вказано на факт звернення 06.07.2018 до Лубенського УДМС із заявою про видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки законними представниками (батьками - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ). Звернуто увагу на те, що ОСОБА_1 особисто до Лубенського УДМС відповідно до вимог пункту 35 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, не звертався. Тому заява розглянута відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (а.с. 91).

Після цього позивач неодноразово звертався до Лубенського УДМС із заявами, на які йому надавалися відповіді, де повідомлялося, що на даний час відсутнє судове рішення, що набрало законної сили про зобов`язання Лубенського УДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. У зв`язку з цим йому роз`яснювалося про необхідність особистого звернення до Лубенського УДМС з наданням необхідних документів та рішенням суду, за яким би Державна міграційна служба України була зобов`язана оформити та видати заявнику паспорта громадянина України зразка 1994 року.

Зокрема листом Лубенського УДМС від 26.07.2019 №О-11/6/5330-19/5330/785-19 розглянуто звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 05.07.2019 №0-11/6/5330-19 від 12.07.2019 №О-13/6/5330-19 та від 20.07.2019 №КО-14/6/5330-19, повідомлено, що за відсутності відповідного рішення суду, на сьогодні у Лубенського УДМС відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_1 (а.с. 19).

Крім того, листом УДМС в Полтавській області від 23.08.2019 №О-7812-19/5301.4/14189-19 на заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що надійшла безпосередньо до УДМС України в Полтавській області, повідомлено про відсутність підстав для видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року на ім`я ОСОБА_1 , оскільки останній особисто за отриманням паспорта громадянина України у формі книжечки до Лубенського УДМС із заявою встановленої форми не звертався (а.с. 20).

Не погоджуючись із правомірністю вищеозначених відмов, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм випливає зокрема висновок про те, що встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, відповідно до якого неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя “охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру” (п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “C. проти Бельгії” від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції “захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом” (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі “Pretty проти Сполученого Королівства” (справа №2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі “Олександр Волков проти України” (заява №21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом”, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі “Ельсхольц проти Німеччини” (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу на те, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у її особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-III (надалі - Закон №2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI (надалі - Закон №5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 цього ж Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (частина 1 статті 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі - Постанова №302) передбачено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII;

з 01.11.2016 - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 припиняється (п. 3 Постанови №302).

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .

Представник позивача у судовому засіданні посилалася на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних внаслідок електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки позивач згоди на таку обробку не надає.

Суд такі доводи представника позивача вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону "Про захист персональних даних" мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 цього ж Закону).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас суд звертає увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякісність закону та порушення конституційних прав такої особи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушування людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка має здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: “Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …”.

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у право, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон” є автономним, та до якості “закону” ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, п. 37) Під терміном “закон” … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності” та “передбачуваності”.

Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”) не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того, суд звертає увагу на те, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження “нагальній суспільній потребі”, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі “Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine” від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі “Groppera Radio AG and Others v. Switzerland” від 28.03.1990).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання, що отримання паспорта у вигляді НОМЕР_1 -картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Аналогічних висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17.

З урахуванням викладеного, суд вважає достатнім способом відновлення порушеного права визнати протиправною лише відмову Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Лубенського міськрайонного відділу, оформлену листом Лубенського міськрайонного відділу від 26.07.2019 №О-11/6/5330-19/5330/785-19, оскільки відповідь УДМС в Полтавській області від 23.08.2019 №О-7812-19/5301.4/14189-19, яку також оскаржує позивач, не містить приписів владного змісту, а тому її оцінка судом не матиме ніяких наслідків щодо суті спору.

Тож обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Лубенського міськрайонного відділу оформити та видати бланк паспорту на ім`я ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XІІ.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Лубенського міськрайонного відділу про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 37829297) в особі Лубенського міськрайонного відділу (вул. Монастирська, 4-а, м. Лубни, Полтавська область, 37500), оформлену листом Лубенського міськрайонного відділу від 26.07.2019 №О-11/6/5330-19/5330/785-19.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 37829297) в особі Лубенського міськрайонного відділу (вул. Монастирська, 4-а, м. Лубни, Полтавська область, 37500) оформити та видати бланк паспорту на ім`я ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XІІ.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень та пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 19.05.2020.

Суддя Є.Б. Супрун