Ухвала суду № 89321677, 18.05.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

18 травня 2020 р. Справа № 120/1965/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Свентух Віталій Михайлович, розглянувши матеріали позовної заяви Військової частини А2287 до ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви Військової частини А2287 до ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди, в якій позивач просить:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини А2287 завдану шкоду у сумі 42045,38 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача вказав, що колишнім командиром військової частини А2287 полковником ОСОБА_1 . завдано шкоду військовій частині, яка у добровільному порядку не відшкодована. У зв`язку з чим, військова частина вимушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства. Частиною другою цієї ж статті визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Вказана правова позиція узгоджується із висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду №686/23445/17 від 05 червня 2019 року

Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача завданої шкоди у розмірі 42045,38 грн. Вказана сума виплачена військовою частиною на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №802/1319/16-а від 17.10.2016 року, як матеріальне і грошове забезпечення за час вимушеного прогулу військовослужбовця, яке він недоотримав внаслідок незаконного звільнення з військової служби.

На думку позивача неправомірні управлінські дії та рішення відповідача призвели до заподіяння матеріальної (майнової) шкоди військовій частині, яка підлягає відшкодуванню в регресному порядку.

Вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди мотивовані позивачем нормами Цивільного кодексу України (зокрема статтями 22, 1166, 1191 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування.

Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом (ч. 4 ст. 1166 ЦК України).

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З огляду на викладене, правовідносини, що виникли між сторонами є цивільно-правовими, а тому, суд доходить висновку, що позовні вимоги випливають із відносин, що не мають публічно-правового характеру, а участь Військової частини А2287 у спірних правовідносинах не змінює правову природу останніх і не відносить цей спір до публічно-правового.

Тому, враховуючи суб`єктний склад сторін та характер спірних правовідносин, розгляд даного спору відноситься до юрисдикції місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.

Відносно доводів позивача про те, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки правовідносини між сторонами виникли з приводу виконання обов`язків військової служби, а військова служба є публічною службою, на переконання суду, є необґрунтованими.

Відповідач, як виконуючий обов`язки начальника Військової частини А2287, хоча і вчинив управлінські дії та приймав управлінські рішення під час проходження публічної служби, але внаслідок їх у позивача не виник публічний інтерес, а суто майновий.

Тому спір, який виник має приватноправовий характер та не стосується проходження відповідачем публічної служби.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах №686/23445/17 від 05.06.2019 року та № 809/846/18 від 19 лютого 2020 року, спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові №807/807/15 від 19 лютого 2020 року зазначила, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов`язаний з реалізацією її майнових, або особистих немайнових інтересів, характер, то такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судами цивільної юрисдикції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "судом встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії" зазначив, що поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Військової частини А2287 слід відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, одночасно роз`яснивши позивачу можливість звернення за захистом своїх прав та інтересів до суду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 19, 170, 171, 248 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Військової частини А2287 до ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Свентух Віталій Михайлович