Рішення № 89302745, 13.05.2020, Приморський районний суд м. Одеси

13.05.20

Справа № 522/20465/19

Провадження № 2/522/2934/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судових засідань Пейкова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2019 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ТОВ «Аптека низьких цін Одеса», в якому ОСОБА_1 просить:

- Скасувати наказ ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» (ЄДРОПОУ 37946288) від 17.09.2019р. №17/09-2к про припинення трудового договору (контракту);

- Поновити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді провізора в аптеці № 6 в ТОВ «Аптека низки цін Одеса» (ЄДРОПОУ - 37946288);

- Стягнути з ТОВ «Аптека низки цін Одеса» (ЄДРОПОУ 37946288) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну платню за час вимушеного прогулу починаючи з 19 вересня 2019 року по день прийняття судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді провізора в аптеці № 6 в ТОВ «Аптека низки цін Одеса» (ЄДРОПОУ 37946288);

- Стягнути з ТОВ «Аптека низки цін Одеса» (ЄДРОПОУ 37946288) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) моральну шкоду при звільненні з посади провізора в аптеці по вул. Академіка Глушко, 14 в м . Одеса (ТОВ «Аптека низьких цін Одеса», ЄДРОПОУ 37946288) в сумі 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень);

- Стягнути з ТОВ «Аптека низки цін Одеса» (ЄДРОПОУ 37946288) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати в сумі 7750,00 грн. (сім тисяч сімсот п`ятдесят грн. 00 коп.).

Позивач посилається на те, що вона з 14 травня 2019 року по 17 вересня 2019 року працювала провізором в аптеці по вул. Академіка Глушко, 14 в м.Одеса (ТОВ «Аптека низьких цін Одеса», ЄДРОПОУ - 37946288). 14 вересня 2019 р. відбула останню зміну на вищевказаній роботі, після чого була звільнена на підставі її заяви про звільнення за власним бажанням від 17.08.2019 р. При цьому, посилаючись на положення ст. 38 КЗпП України, вказала, що вона продовжувала працювати і надалі після написання нею заяви про звільнення за власним бажанням від 17.08.2019 р. (остання зміна відбулась 14.09.2019 р.) та додатково не вимагала розірвання трудового договору. Однак, директор ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» порушуючи законодавство України, здійснив підроблення документів (в наказі про звільнення ОСОБА_1 від 17.09.2019 р. №17/19-2к та в графі «підстава звільнення» навмисно вписано дату заяви ОСОБА_1 про звільнення як «05.09.2019р.», а не «17.08.2019 р.», як зазначено в заяві ОСОБА_1 про звільнення) на підставі яких незаконно було звільнено ОСОБА_1 , не заплативши при цьому останній заробітну платню. Крім того, в заяві про звільнення ОСОБА_1 не міститься з якого числа позивач просить її звільнити, що додатково вказує на те, що ця заява не може бути належним документом, який може бути підставою для видання наказу про звільнення позивача з займаної посади.

Позивач, керуючись ст.ст. 5-1, 232, 235, 236. 237-1 КЗпП України вважає, що її було незаконно звільнено з посади провізора, що є підставою для поновлення судом на вищевказаній посаді і підставою для виплати середньої заробітної платні за час вимушеного прогулу починаючи з 19 вересня 2019 року, а також вважає, що їй було завдано моральну шкоду при звільненні з посади провізора в розмірі в 15000 грн., яку необхідно стягнути з відповідача, як і понесені нею судові витрати у розмірі 7750 грн.

За результатами автоматичного розподілу справа передана для розгляду судді Чернявській Л.М.

Провадження у справі відкрито 03 грудня 2019 року.

20 грудня 2019 року до суду надійшло клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Одеса» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки відповідач має бажання приймати участь у розгляді справи, а представник знаходиться у місті Запоріжжя.

24 грудня 2019 року до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з метою надання можливості підготувати та надати суду відзив на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

В судовому засіданні 26 грудня 2019 року відкладений розгляд справи на 15 січня 2020 року.

03 січня 2020 року від директора ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю, вважаючи його необґрунтованим і безпідставним, оскільки 05.09.2019 року ОСОБА_1 надала заяву про звільнення з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), до цього дня, жодних заяв позивача про звільнення до відповідача не надходило. При цьому, працівник попросив звільнити її з 17.09.2019, що було погоджено. Але зав. аптеки була здійснена описка, а саме: замість "09" вказано "08", що не створює наслідків і не свідчить про порушення процедури. В письмових поясненнях ОСОБА_3 , зазначила, що ОСОБА_1 надала заяву про звільнення саме 05.09.2019, а дата "17.08.2019" зазначена в заяві помилково, замість неї слід вважати дату 17.09.2019 року. Крім того, зав. аптеки пояснила, що дату в заяві написала вона власноруч, і під цією датою малась на увазі не дата подання заяви позивачем, а узгоджена з позивачем дата її звільнення за власним бажанням.

Чинне трудове законодавство України не встановлює ні форми заяви працівника про звільнення, ні якихось конкретних вимог до її змісту, наявності тих чи інших реквізитів. У ст. 38 КЗпП України лише зазначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. При цьому, трудове законодавство України не забороняє роботодавцю проводити звільнення працівника за його власним бажанням раніше дати перебігу двотижневого строку попередження про звільнення. Виходячи з того, що заява про звільнення була подана ОСОБА_1 05.09.2019, між сторонами трудового договору було досягнуто згоди припинити його 17.09.2019, що не суперечить вимогам ст. 38 КЗпП України і таке рішення роботодавця було прийняте на користь працівника, враховуючи побажання позивача. З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомилась 17.09.2019 під особистий підпис, при цьому жодних зауважень, чи заперечень з приводу того, що таке звільнення є незаконним, чи про те, що вона не вимагає розірвання трудового договору, а бажає працювати далі, тощо - позивач ні усно, ні письмово не заявляла. Після дати звільнення 17.09.2019, позивач залишила роботу і трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ "Аптека низьких цін Одеса" був припинений з цієї дати, права працівника при цьому роботодавцем порушені не були.

Твердження позивача про те, що ніби-то директор ТОВ "Аптека низьких цін Одеса", здійснив підробку документів та навмисно вписав до наказу не ту дату в графі "підстава звільнення" - є безпідставними, надуманими, та такими, що не підтверджуються фактичними обставинами і матеріалами справи. Оскільки звільнення ОСОБА_1 було проведено у відповідності до вимог чинного законодавства та згідно бажання працівника, підстави для поновлення її на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як це передбачено ст. 235 КЗпП - відсутні. При звільненні з ОСОБА_1 був проведений своєчасний та повний розрахунок, згідно з встановленими чинним законодавством вимогами. Питання дотримання ТОВ "Аптека низьких цін Одеса" вимог трудового законодавства було предметом позапланового виїзного інспекційного відвідування Головного управління Держпраці в Одеській області. За результатами цього інспектування був складений акт від 26.12.2019 № ОД 1407/1589/АВ. Так, в ході зазначеної перевірки порушень в частині виплати заробітної плати, в тому числі і належних працівникові сум при звільненні встановлено не було. Отже, твердження позивача про несплату їй заробітної плати при звільненні також є хибними, та не підтверджуються фактичними обставинами справи та належними доказами.

За змістом позовних вимог, ОСОБА_1 пов`язує настання у неї і негативних наслідків, що нібито завдали їй моральних страждань, саме зі звільненням з роботи, яке, на її думку, проведено відповідачем незаконно. Проте, в обгрунтування позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 посилається на події, які мали місце 03.10.2019, тобто вже після звільнення, і пов`язані не зі звільненням з роботи, а з начебто протиправними діями директора ТОВ "Аптека низьких цін Одеса", а відтак, ці обставини не мають відношення до предмету спору, та мають розглядатись судом окремо. Окрім цього, твердження позивача про те, що 03.10.2019 близько 16-00 у головному офісі ТОВ "Аптека низьких цін Одеса" її начебто побив та публічно принизив директор цього підприємства є наклепом, який не підтверджений жодним достатнім та допустимим доказом, не має прямого відношення до цієї справи та вигаданий позивачем. Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди є необгрунтованими, та мають бути відхилені у повному обсязі. Вважають, що підготовка позову та участь у судовому засіданні не можуть коштувати суму в розмірі 7750,00 грн.

Відповідач вказує, що за текстом позовної заяви, позивачем зазначено недостовірну інформацію, зокрема:

- останню зміну на роботі ОСОБА_1 відбула 15.09.2019, а не 14.09.2019, як зазначено у позові. Вказана обставина підтверджується табелем обліку робочого часу по аптеці № 6 за вересень 2019 року;

- датою "незаконного звільнення" ОСОБА_1 є 17.09.2019 року, а не 19.09.2019, як зазначає позивач у позовній заяві. Вказана обставина підтверджується наказом про звільнення від 05.09.2019 № 17/09-2к.

Так, позивачем до позовної заяви не додано жодного належного доказу, який би підтверджував, що нею дійсно 17.08.2019 подавалась заява про звільнення, документально не підтверджено та не конкретизовано, в чому саме полягає спричинення моральної шкоди, не наведено розрахунку розміру її відшкодування, а також не надано належних доказів, що підтверджують витрати на правову допомогу, їх понесення та виконання.

03 січня 2020 року від директора ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» ОСОБА_2 до суду надійшло також клопотання про зменшення судових витрат.

28 січня 2020 року до суду від директора ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» Колчева Д . Б. надійшло клопотання про відхилення поданих доказів, в якому просив в задоволенні клопотання адвоката позивача щодо долучення до матеріалів справи № 522/20465/19 копії виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 в ОТР-Банк за період з 15.05.2019 року по 08.10.2019 року відмовити.

24 лютого 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказала, що подана нею позовна заява обґрунтована, відповідає чинному законодавству та підлягає задоволенню, оскільки твердження відповідача, що згідно письмових пояснень гр. ОСОБА_3 вона ( ОСОБА_3 ) дату в заяві ОСОБА_1 про звільнення вписала власноруч та і під цією датою малась на увазі не дата подання заяви, а узгоджена з ОСОБА_1 дата її звільнення за власним бажанням не відповідає дійсності та є спробою відповідача ввести суд в оману, оскільки вона підписувала заяву саме 17.08.2019 р., на самій заяві чітко видно, що дата «17.08.2019р.» є датою написання заяви, а не датою з якої, за письмовими свідченнями гр. ОСОБА_3 , малась на увазі дата звільнення за власним бажанням. До того ж, гр. ОСОБА_3 надала неправдиві письмові свідчення (в яких до речі вказує на те, що вона скоїла кримінальне правопорушення а саме - підробку документів) не будучи приведеною до присяги судом, як це встановлено ст. 230 ЦПК України. Окрім цього, моральних страждань вона зазнала під час того, як намагалась з`ясувати підстави свого звільнення та намагалась забрати свою заробітну плату (подія відбулась 03 жовтня 2019 року близько 16-00 год. в головному офісі ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» по вул. Преображенська, 4 в м.Одеса), внаслідок чого, по факту побиття 09.10.2019 р. органами досудового розслідування (Приморським ВП в м.Одеса ГУНП в Одеській області) було зареєстровано кримінальне провадження за №12019160500005536, в рамках якого було проведено експертне дослідження, в ході якого у неї виявлено легкі тілесні ушкодження. А доданими до позову документами повністю підтверджені понесені нею судові витрати в розмірі 7750,00 грн.

В судовому засіданні 13 березня 2020 року позивачка та її представник позовні вимоги підтримали просили позов задовольнити повністю, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись необґрунтованість позову та на обставини, які викладені у відзиві на позов.

27 березня 2020 року від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

06 травня 2020 року до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без її присутності.

13 травня 2020 року до суду від директора ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» Колчева Д.Б. надійшли пояснення щодо розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні 13 травня 2010 року, суд дослідив докази та вислухав пояснення представника відповідача.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

13 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до директора ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» Колчева Д.Б. з заявою про прийняття на основне місце роботи до аптеки № 6 по вул. Глушко, буд. 14 на посаду провізора з 14.05.2019 року з окладом згідно штатного розкладу з випробувальним строком два місяці (а.с. 61).

Наказом (розпорядженням) № 14/05-3к від 13.05.2019 року про прийняття на роботу, 14.05.2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду провізора (Код за КП ДК 003:2010-2224.2) Аптеки № 6 (м. Одеса, вул. Академіка Глушка, буд. 14) на підставі заяви ОСОБА_1 від 13.05.2019 року (штатний розпис, оклад (тарифна ставка): 4204,00 грн., робота: основна, строк випробування: 2 місяці), з яким ОСОБА_1 була ознайомлена 13.05.2019 року, про що особисто розписалась.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Тобто, порядок укладення трудового договору умовно складається з наступних етапів: 1) звернення особи до роботодавця з пропозицією (письмовою заявою) про укладення трудового договору; 2) розгляд заяви роботодавцем і прийняття ним рішення; 3) видання наказу або розпорядження про зарахування працівника на роботу; 4) оформлення трудової книжки. До початку роботи роботодавець зобов`язаний роз`яснити працівнику його права та обов`язки.

Позивач не заперечує, що ним було написано відповідну заяву, яка була розглянута роботодавцем, після чого видано відповідний наказ та оформлено трудову книжку.

Крім того, позивач не заперечує, що вона отримувала заробітну плату та мала певні повноваження, відповідно до займаної посади, що також підтверджується довідкою від 27.12.2019 року (а.с. 74).

Згідно поданої ОСОБА_1 до суду копії заяви, остання просила директора ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» ОСОБА_2 звільнити її з посади провізора аптеки № 6 , Глушко, 14, за власним бажанням. Дата написання заяви вказана 17.08.2019 року (а.с. 21).

Наказом (розпорядженням) № 17/09-2к про припинення трудового договору (контракту) від 17.09.2019 року ОСОБА_1 , провізора Аптеки № 6 ( м. Одеса, вул. Академіка Глушка, буд. 14 ), на підставі заяви ОСОБА_1 від 05.09.2019 року, звільнено за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) з виплатою компенсації за 8 днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 14.05.2019 року по 17.09.2019 року. Датою вибуття з колективу Аптека № 6 (м. Одеса, вул. Академіка Глушка, буд. 14) є 17.09.2019 року (а.с. 22).

Вказане також узгоджується та вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_5 НОМЕР_3 (а.с. 20).

ОСОБА_1 з даним наказом ознайомилась 17.09.2019 року, про що особисто розписалась в ньому та жодних застережень чи незгод не зазначила.

В подальшому, а саме 02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Позивач обґрунтовує свою незгоду з вказаним наказом декількома обставинами.

По-перше, ОСОБА_1 зазначає, що оскільки вона продовжила працювати і надалі після написання нею заяви про звільнення за власним бажанням від 17.08.2019 р. (до 14.09.2019 р.) та додатково не вимагала розірвання трудового договору й зі змісту заяви не вбачається з якого числа позивач просить її звільнити, то і підстав у директора ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» для видання наказу про звільнення позивача з займаної посади не було.

Згідно ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Так, позивач вважає, що її було незаконно звільнено з посади провізора в аптеці по вул. Академіка Глушко, 14 в м.Одеса , що є підставою для поновлення ОСОБА_1 на вищевказаній посаді й виплати ОСОБА_1 середньої заробітної платні за час вимушеного прогулу починаючи з 19 вересня 2019 року.

Проте, жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач діяв в порушення вказаної норми й створював перешкоди у виконанні позивачем своїх посадових обов`язків та змушував звільнитись з займаної посади, позивачем суду не надано, а судом не встановлено.

По-друге, позивач стверджує, що директор ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» здійснив підроблення документів (в наказі про звільнення ОСОБА_1 від 17.09.2019 р. №17/09-2к та в графі «підстава звільнення» навмисно вписано дату заяви ОСОБА_1 про звільнення як «05.09.2019 р.», а не « ІНФОРМАЦІЯ_2 р.», як зазначено в заяві ОСОБА_1 про звільнення на підставі яких незаконно було звільнено ОСОБА_1 , не заплативши при цьому останній заробітну платню.

Відповідно до п. 2.27. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, днем звільнення є останній день роботи працівника.

Як вказує позивач, останнім днем її роботи (зміни) було 14.09.2019 року.

При цьому, як видно з табелю обліку використання робочого часу, останнім днем роботи провізора ОСОБА_1 є 14.09.2019 року. Разом з тим, з наказу № 17/09-2к випливає, що датою вибуття з колективу Аптека № 6 (м. Одеса, вул. Академіка Глушка, буд. 14) є 17.09.2019 року, а датою складання зазначено 05.09.2019 року, як і датою заяви ОСОБА_1 про звільнення, що не узгоджується з наявною в матеріалах справи копією заяви про звільнення (а.с. 63-66).

Окрім того, законодавством передбачено чіткий перелік підстав для припинення у строк, про який просить працівник, проте про наявність вказаних обставин, на момент подачі заяви, позивач не зазначає, тому вважати, що дата, яка проставлена на заяві є датою погодження дати звільнення працівника, як це стверджує відповідач, у суду підстав немає.

Водночас, з доданої до матеріалів справи копії пояснювальної записки завідуючої Аптеки № 6 ( м. Одеса, вул. Академіка Глушка, буд. 14 ) ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_1 надала заяву про звільнення саме "05.09.2019", а дата "17.08.2019" зазначена в заяві помилково, замість неї слід вважати дату "17.09.2019". Крім того, зав. аптеки пояснила, що дату в заяві написала вона власноруч, і під цією датою малась на увазі не дата подання заяви позивачем, а узгоджена з позивачем дата її звільнення за власним бажанням (а.с. 65).

Відтак, враховуючи, що позивачем не надано доказів того, що заява про її звільнення дійсно була подана 17.08.2019 року, а не 05.09.2019 року, як про це зазначає в пояснювальній записці ОСОБА_3 , суд схильний вірити тому, що вказана заява була дійсно подана відповідачу 05.09.2019 року, що і стало підставою для оформлення в подальшому відповідного наказу.

Однак, щодо вказаної в заяві про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, дати, суд зазначає наступне.

При детальному дослідженні наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_1 про звільнення вбачається, що дата цієї заяви проставлена 17.08.2019 року, але в ній містяться виправлення, схожі на 17.09.2019 року, тобто незрозумілим є місяць вказаний в заяві, вчинений спочатку у вересні і виправлений на серпень, чи навпаки, що не дає змогу суду, без належних експертних відомостей, пересвідчитись у дійсності дати подання даної заяви й відповідних подальших дій відповідача. При цьому, суд приймає до уваги, що 17.08.2019 року припадає на суботу, неробочий день.

По-третє, позивач в своїй позовній заяві вказує, що 03 жовтня 2019 року близько 16 год. 00 хв., при з`ясуванні підстав її звільнення та намаганні забрати свою заробітну плату, в головному офісі ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» по вул. Преображенська, 4. в м.Одеса її побив директор ТОВ «Аптека низьких цін Одеса», при цьому публічно принизивши ОСОБА_1 , по факту чого 09.10.2019 р. Приморським ВП в м.Одеса ГУНП в Одеській області було зареєстровано кримінальне провадження за №12019160500005536.

Так, за змістом позовної заяви, ОСОБА_1 вважає, що їй було завдано моральну шкоду при звільненні з посади провізора в аптеці по вул. Академіка Глушко, 14 в м.Одеса (ТОВ «Аптека низьких цін Одеса», ЄДРОПОУ - 37946288), яку вона оцінює в 15000.00 грн.

Окрім того, як стверджує позивач, внаслідок начебто незаконних дій вона отримала моральні страждання, що виразилися у порушенні нормальних життєвих зв`язків, неможливості продовження активного побутового та громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, депресивному стані, безсонні та ін.

Попри це, звільнення працівника з роботи за власним бажанням (оскільки нею самостійно без примушення, за власною волею, було подано заяву про звільнення, що і не заперечується позивачем, а також враховуючи відсутність повідомлення про намір продовження роботи) не може спричинити подібні наслідки, так як, в даному випадку, причинний зв`язок відсутній, подання власноруч заяви не було обумовлене примушенням сторонніх осіб, а навпаки вчинене при здоровому розумі й твердій пам`яті, при ясній свідомості, діючи добровільно, з усвідомленням значення своїх дій, тобто особистим волевиявленням позивача щодо звільнення, а протилежне не підтверджується жодним доказом зі сторони позивача.

Між тим, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що позивач пов`язує спричинення моральної шкоди з протиправними, як на її думку, діями директора ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» щодо її побиття, а не безпосередньо з нібито незаконним звільненням її з посади провізора Аптеки № 6.

Та навіть якщо врахувати, що ОСОБА_1 дійсно не мала наміру звільнятись та бажала продовжувати роботу, то вона мала б попередити, хоча б в усному порядку, власника підприємства про продовження дії трудового договору, задля того, щоб на її місце не запрошували іншого працівника й уникнення в подальшому негативних наслідків, зважаючи на положення ст. 38 КЗпП України.

Пунктом 12 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП).

Позивачем не доведено, що написання вказаної заяви ОСОБА_1 про звільнення вібувалось під тиском, що могло б слугувати дійсною причиною для визнання наказу про звільнення незаконним.

Разом з цим, суд зауважує, що вимоги про стягнення моральної шкоди та стягнення судових витрат є похідними вимогами і підлягають задоволенню лише у разі задоволення основних вимог, в даному випадку, які стосуються звільнення й поновлення на роботі.

Згідно ст. 235 КЗпП Украхни у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Зі змісту вказаної статті випливає, що поновлення на попередній роботі ОСОБА_1 могло б бути у разі звільнення без законної підстави, але підставою для звільнення ОСОБА_1 , як встановлено судом, стала її власноручна заява про звільнення за власним бажанням, а не вказана помилкова дата цієї заява. Помилка в даті заяви про звільнення, в даному випадку, жодним чином не свідчить про незаконність підстави звільнення.

Відтак, вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді провізора є необґрунтованою.

Водночас, позивач не обґрунтовує чому вимушений прогул слід починати з 19 вересня 2019 року, а не з 17.09.2019 року, як це зазначено у трудовій книжці.

Між тим, позивачем не були спростовані твердження, про те, що ОСОБА_1 не мала наміру звільнятись.

Згідно з пунктом 18 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Поряд з цим, відповідач, в обгрунтування своїх доводів надав суду копію акту Головного управління держпраці в Одеській області Державної служби України з питань праці інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ОД1407/1589/АВ від 26.12.2019 року, за результатами відвідування якого, порушень в частині виплати заробітної плати, в тому числі і належних працівникові сум при звільненні в ході зазначеної перевірки встановлено не було, а тому твердження позивача про несплату їй заробітної плати при звільненні також є хибними, та не підтверджуються фактичними обставинами справи та належними доказами, що додатково свідчить на користь тверджень відповідача.

Проаналізувавши положення законодавства та доводи, якими обґрунтовується позиція сторін, враховуючи наявність суттєвих суперечностей між поясненнями сторін, щодо дати звільнення та відсутності належних доказів для встановлення істини, а також зважаючи на подання позивачем заяви про звільнення самем за власним бажанням та наявності неприязних відносин між сторонами, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 38, 235 КЗпП України, ст.ст. 263-265, 353 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» (ЄДРОПОУ 37946288, м.Одеса, вул.Преображенська, 4, офіс 203) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме позовних вимог щодо: скасування наказу ТОВ «Аптека низьких цін Одеса» від 17.09.2019 року №17/09-2к про припинення трудового договору (контракту); поновлення ОСОБА_1 на посаді провізора в аптеці № 6 в ТОВ «Аптека низьких цін Одеса»; стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу починаючи з 19 вересня 2019 року по день прийняття судом рішення; стягнення моральної шкоди в сумі 15000 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень); стягнення понесених судових витрат в сумі 7750 грн. (сім тисяч сімсот п`ятдесят грн.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19 травня 2020 року.

Суддя Л.М. Чернявська