Рішення № 89278733, 18.05.2020, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

336/1201/2020

2/336/1516/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2020 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Зарютіна П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 р. акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі за текстом АТ КБ «Приватбанк») звернулося до ОСОБА_1 (далі за текстом відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 02.07.2010 року у розмірі 66 361,10 грн. та понесені судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що 02.07.2010 р. між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було підписано заяву б/н, згідно якої останній отримав кредит в розмірі 10 500, 00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідачем неналежним чином виконуються умови договору щодо погашення кредиту та інших передбачених договором платежів, тому станом на 08.11.2019 р. у відповідача наявна заборгованість перед банком у розмірі 66 361 гр. 10 коп., яка складається з такого:

- 10354 гр.78 коп. - заборгованість за кредитом

- 52370 гр. 08 коп. - по процентам за користування кредитом

А також штрафи, відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

-500 грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина)

-3136 грн. 24 коп. – штраф (процентна складова)

Посилаючись на приписи ст..ст. 509, 526, 610, 611, 1049, 1050, 1054 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором б/н від 02.07.2010 року у розмірі 66 361,10 грн. та понесені судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 03.03.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлено сторони. Підстав для розгляду справи з повідомленням сторін не вбачається.

30 березня 2020 року відповідач скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав її необґрунтованості та спливу позовної давності.

Згідно ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами,за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше.

Клопотань від учасників справи не надходило.

Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 81 ЦПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитор зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Матеріалами справи встановлено, що 02.07.2010 р. між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було підписано заяву б/н, згідно якої останній отримав кредит в розмірі 10 500, 00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідачем неналежним чином виконуються умови договору щодо погашення кредиту та інших передбачених договором платежів, тому станом на 08.11.2019 р. у відповідача наявна заборгованість перед банком у розмірі 66 361 гр. 10 коп., яка складається з такого: - 10354 гр.78 коп. - заборгованість за кредитом

- 52370 гр. 08 коп. - по процентам за користування кредитом

А також штрафи, відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500 грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина)

- 3136 грн. 24 коп. – штраф (процентна складова)

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст.ст.1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Сторони зобов`язані дотримуватися умов укладено договору та виконувати взяті на себе зобов`язання у встановлений договором строк (термін) його виконання, що передбачено ст.ст. 562, 530 ЦК України.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав, а відповідач має заборгованість.

Таким чином, відповідач порушив умови укладеного кредитного договору, оскільки, відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати до заявлених вимог позовну давність.

Відповідно до п. 1 ст. 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки (статті 256 та 257 ЦК України).

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як встановлено судом, остання оплата за договором відповідачем була вчинена 14 лютого 2012 року на суму 100,00 грн., відповідно до розрахунку заборгованості за договором від 02.07.2010 року

Таким чином, перебіг трирічного строку позовної давності у даних правовідносинах необхідно відліковувати, з лютого 2015 року, з дати несплати чергового платежу за договором.

Банк з даним позовом у цій справі про стягнення заборгованості звернувся 02.03.2020 року, тобто поза межами строку позовної давності, встановленого законом, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Зі свого боку позивачем не заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності та не наведено поважних причин його пропуску. Банк не надав належних доказів щодо строку дії банківської карти. У заяві підписаній відповідачем цей строк не зазначено. При цьому суду не було надано доказів про бажання та будь-які дії відповідача щодо перевипуску та отримання ним нової картки. Докази отримання відповідачем перевипущенних карток та доказів звернення відповідача до банку із заявою про перевипуск кредитних карток представник позивача також суду не надав.

Згідно п.7 частини тринадцятої ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Відповідно до п.31 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Крім того, оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п.7 частини тринадцятої ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи), у тому числі й щодо стягнення пені.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що останній платіж відповідачем було здійснено у лютому 2012 року, а з позовом до суду Банк звернувся лише 02.03.2020 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності визначеного вимогами ст. 257 ЦК України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач скориставшись своїм правом передбаченим вимогами ст. 267 ЦК України, подала до суду заяву про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Вказані обставини свідчать про те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості, про застосування якого заявлено стороною відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог. Застосовуючи строк позовної давності, суд також враховує, що АТ КБ «ПриватБанк» не надано суду допустимих та достовірних доказів на підтвердження дотримання Банком трирічного строку звернення до суду з позовом.

З огляду на викладені обставини, в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 211, 247, 259, 263, 279 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення,а у разі оголошення вступної та резолютивної части рішення,зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зарютін П.В.