Рішення № 89273058, 16.04.2020, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/24354/19

пр. № 2/759/2508/20

16 квітня 2020 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Гродського П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовними вимогами Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2019 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд стягнути з відповідача майнову шкоду у розмірі 34433 грн 73 коп. та судові витрати у розмірі 1921 грн 00 коп.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 13.09.2017 трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю службового автомобіля «Toyota Prius» н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Hyundai» н.з. НОМЕР_2 в результаті чого автомобіль «Toyota Prius» н.з. НОМЕР_1 зазнав технічних ушкоджень, а відповідача визнано винним за ст. 124 КУпАП, оскільки порушив вимоги п. 13.3 ПДР. Пошкоджений транспортний засіб станом на дату ДТП належав Департаменту патрульної служби МВС України та на підставі договору позички №10 від 02.12.2015 перебував у користуванні Департаменту патрульної поліції, який з 17/12/2016 є власником вказаного транспортного засобу, а тому вартість матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу «Toyota Prius» н.з. НОМЕР_1 складає 34433 грн 73 коп., які позивач просить стягнути з відповідача як у завдавача матеріальної шкоди.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження (а.с. 45).

Відповідно до ст. 274 ЦПК України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Заявлена позивачем до стягнення сума складає 34433 грн 73 коп. що за своїм розміром не перевищує п`ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначених граничним за вимогами ч. 5 ст. 274 ЦПК України.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що гр. ОСОБА_1 13.09.2017 близько 21 год. 55 хв., керуючи технічно справним автомобілем «Toyota Prius» н.з. НОМЕР_1 , і рухаючись в м. Києві по вул. Кільцева дорога навпроти вул. Димитрова, 8-А, в порушення вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем «Hyundai» н.з. НОМЕР_2 (водій ОСОБА_2 ), який рухався попереду, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 31.10.2017 була встановлена вина у вчиненні вказаного ДТП за відповідачем ОСОБА_1 якою притягнуто останнього до відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с. 6).

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Власником автомобіля марки «Toyota», модель «Prius», номерний знак НОМЕР_3 є Департамент патрульної поліції на підставі договору позички №10 від 02.12.2015, дата першої реєстрації 30.05.2015 (а.с. 7-19).

Як вбачається з висновку експертного дослідження № 19/13-1/29-ЕД/18, складеного 15.05.2018 судовим експертом Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС на замовлення позивача, вартість матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого у ДТП транспортного засобу марки «Toyota», модель «Prius», номерний знак НОМЕР_3 , у результаті ДТП, яка сталась 13.09.2018, яка станом на момент проведення експертного дослідження, а саме на 15.05.2018 складає 34433 грн 73 коп. (а.с. 20-30).

Як зазначає позивач, відповідач на момент ДТП перебував за кермом службового автомобіля під час ДТП доведена, а тому його вина в розумінні положень ст.ст. 22, 1166, 1187 ЦК України, внаслідок чого він має нести відповідальність та відшкодувати спричинені збитки.

За змістом ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частиною 1ст. 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. ст. 1, 17 Закону України «Про національну поліцію України» національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Приписами ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

При цьому слід зазначити, що Законом України «Про Національну поліцію» не передбачено спеціального порядку і розміру матеріальної відповідальності поліцейських.

Разом з тим, суд не може погодитись із твердженням представника позивача щодо застосування при прийнятті рішення виключно приписів ст. 1166 ЦК України, з огляду на правовідносини, в яких перебували на день вчинення дорожньо - транспортної пригоди.

При цьому суд бере до уваги роз`яснення вкладені у п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 29.12.1992 № 14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» наступного змісту: під час заподіяння шкоди працівниками самовільним використанням у корисливих цілях технічних засобів підприємства (автомобілів, автокранів тощо) відповідальність має наставати за нормами не трудового, а цивільного права. У такому разі шкода відшкодовується в повному обсязі, включаючи й неотримані підприємством прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Зважаючи на те, що Законом України «Про Національну поліцію», який є пріоритетним для застосування, не передбачена спеціальна норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України, які в розумінні вимог чинного законодавства України, мають застосовуватись у тому разі, коли нормами спеціального Закону не врегульовані спірні правовідносини.

Положеннями ст. 130 КЗпП України визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Частиною 1 ст. 132 КЗпП України встановлено. що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обовязків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Такі випадки вказані у ст. 134 КЗпП України, а саме працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

При цьому, під час розгляду справи не було встановлено обставин, з якими законодавець пов`язує можливість покласти на працівника матеріальну відповідальність та стягнути за спричинену шкоду в повному розмірі.

Крім цього, пред`явлення вказаного позову з посиланням на норми ЦК України ставить працівника в невигідне становище. Так, у трудовому праві діє презумпція відсутності вини працівника, а в цивільному праві передбачена презумпція вини заподіювача шкоди. До того ж норми ЦК України та норми КЗпП України регулюють різні правовідносини, у тому числі, щодо строку звернення до суду, підстав та розміру відповідальності.

Отже, посилання на ст. 1166, 1187 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки відповідальність за вказаними нормами наступає у разі, коли працівник заподіяв матеріальну шкоду внаслідок самовільного використання в особистих цілях транспортний засіб. В даному випадку дорожньо-транспортна пригода сталась під час виконання відповідачем трудових (службових) обов`язків, а отже відповідальність за заподіяну шкоду має наставати за нормами трудового законодавства.

Разом з тим слід зазначити, ч. 3 ст. 233 КЗпП України встановлено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Зважаючи на обставини, які були встановлені в судовому засіданні, а саме, позивачу про наявність шкоди, заподіяної працівником, стало відомо в день її заподіяння, тобто 13.09.2017, але в будь-якому випадку не пізніше прийняття постанови Святошинським районним судом м. Києва від 31.10.2017 відповідно до якої визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, проте до суду з цим позовом позивач звернувся 28.12.2019, тобто з пропуском річного строку, передбаченого ч. 3 ст. 233 КЗпП України.

Слід наголосити, що встановлений ч. 3 ст. 233 КЗпП України не є в розумінні вимог чинного законодавства України, строком позовної давності і має застосовуватись судом незалежно від заяви відповідача.

При цьому підстави для поновлення строків встановлених ст. 233 КЗпП України у зв`язку із їх пропуском з поважних причин, як це передбачено ст. 234 КЗпП України відсутні.

Зважаючи на вищенаведене, з огляду на обставини встановлені в судовому засіданні, за відсутності підстав для застосування приписів ст. 134 КЗпП України, пропуску строку встановленого чинним трудовим законодавством України для стягнення з працівника на відшкодування матеріальної шкоди с, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні даного позову, підстави стягувати з відповідача на користь позивача кошти судового збору відсутні.

Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 1166, 1187, 1192, 1194 ЦК України, ст.ст. 130, 132, 134, 233, 234 КЗпП України, , Законом України «Про Національну поліцію», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 353, 417 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_3 про відшкодування завданої майнової шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 16.04.2020.