Рішення № 89249175, 15.05.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2020 року м. Рівне №460/1832/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач), звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної фіскальної служби України (далі – відповідач) про: стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 03.10.2018 по 10.03.2020. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 року у справі № 817/1087/18 задоволено позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначеним рішенням поновлено позивача на посаді з 20.03.2018 та стягнуто на користь позивача з Державної фіскальної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 20.03.2018 по 02.10.2018. При цьому рішенням суду встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 554,76грн. Крім того вказаним рішенням, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць, допущено до негайного виконання. Станом на час подання позову до суду, відповідач наказу про поновлення на посаді не видав, тобто позивач на посаді не поновлений. У зв`язку із викладеним просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позов в якому вважає безпідставними вимоги позивача з тих підстав, що справа знаходиться на розгляді у Верховному Суді, а оскільки рішення останнього відсутнє, то просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивач подав відповідь на відзив в якому зазначає, що відзив відповідача не містить заперечень проти позову, отже відповідач позов визнає. Крім того, відповідач не долучив до відзив ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження.

Відповідач заперечень на відповідь на відзив не подавав.

Позов надійшов до суду 11.03.2020.

16.03.2020 ухвалою суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

06.04.2020 ухвалою суду відкладено підготовче засідання.

10.04.2020 від відповідача надійшов відзив на позов.

27.04.2020 від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за його відсутності.

27.04.2020 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 13.05.2020.

28.04.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив.

12.05.2020 від відповідача надійшло клопотання про заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва.

13.05.2020 від позивача надійшли клопотання про заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва та про відкладення розгляду справи.

13.05.2020 ухвалою суду здійснено заміну відповідача Державну фіскальну службу України в порядку процесуального правонаступництва на Державну митну службу України.

13.05.2020 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому позивач одночасно просить залишити без розгляду його клопотання про відкладення розгляду справи, а також зазначив про подання заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

13.05.2020 ухвалою суду постановлено розглянути дану справу в письмовому провадженні.

14.05.2020 від позивача надійшло клопотання про стягнення з відповідача судових витрат із доказами.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Так, відповідно до ст. 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно із ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення).

В силу ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_1 , рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018р. у справі № 817/10872/18, був поновлений на посаді начальника митного поста «Рівне-центральний» Рівненської митниці ДФС з 20.03.2018 року та стягнуто на користь позивача з Державної фіскальної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 20.03.2018 по 02.10.2018. При цьому рішенням суду встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 554,76грн. Крім того, вказаним рішенням, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць, допущено до негайного виконання.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 р. залишено без змін, отже рішення суду від 02 жовтня 2020 року набрало законної сили.

Станом на час розгляду даної адміністративної справи, наказу по поновлення позивача на посаді відповідачем не прийнято.

Доказів зворотного судом не надано і судом не встановлено. Також відповідачем на надано жодного доказу про те, що позивачу виплачувалась заробітна плата у спірному періоді.

Таким чином наведене вище дає правові підстави стверджувати, що в період часу з 03.10.2018 по 13.05.2020 (день прийняття рішення у даному спорі) відповідач, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді не виконав, заробітну плату у наведеному періоді не сплачував.

Посилання відповідача на відсутність рішення Верховного Суду у даній справі є неприйнятними з огляду на положення Основного Закону.

Так, відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

За змістом ч.1 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

В силу приписів п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, викладеними нормами права чітко встановлено саме обов`язок, а не право, виконати рішення суду, яке набрало законної сили.

Повторюючись, суд нагадує, що Основним Законом України встановлено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення) (ст. 48 Конституції України).

З врахування викладеного, відповідач, в силу закону зобов`язаний був поновити позивача на посаді та, відповідно, здійснювати виплату заробітної плати позивачу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи у заявах по суті, що позивач не був поновлений на посаді за рішенням суду з 03.10.2018 по день прийняття рішення у даній справі 13.05.2020.

Таким чином, період з 03.10.2018 по день прийняття рішення у даній справі 13.05.2020 є часом вимушеного прогулу позивача за який слід стягнути середній заробіток.

Розрахунок середнього заробітку здійснюється на підставі пунктів 5 та 8 розділу IV Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року № 100 (далі – Порядок № 100).

В силу приписів п. 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При цьому, період з 03.10.2018 по 13.05.2020 складає 401 календарний день.

Вирішуючи питання з приводу визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд бере за основу середньоденну заробітну плату позивача, встановлену судовим рішенням у справі № 817/1087/18, яке набрало законної сили та складає 554,76грн, отже сума середнього заробітку, належна до виплати позивачу за період вимушеного прогулу з 03.10.2018 по 13.05.2020 становить 222458,76грн (401х554,76).

Слід зауважити, що позивач просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.10.2018 по 10.03.2020, тобто станом на час подання позову до суду, а не по день прийняття рішення судом.

Разом з тим, оскільки станом на час вирішення даного спору суду не надано жодних доказів виплати відповідачем у спірному періоді середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то у даному випадку слід стягнути такий заробіток по день прийняття рішення суду, а не станом на час подання позову до суду.

За наведених обставин, суд вважає за необхідне обрати інший спосіб захисту прав та інтересів позивача, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав та інтересів (п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України), а саме: стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.10.2018 по 13.05.2020, тим самим задовольнивши позовні вимоги повністю.

Водночас, суд наголошує, що відповідно до п. 3 розділу ІІІ Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума заробітної плати, оплата відпусток та матеріальної допомоги на оздоровлення визначена без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

За наведеного, сума середнього заробітку, належна до виплати позивачу за період вимушеного прогулу з 03.10.2018 по 13.05.2020, яка становить 222458,76грн, є сумою без утримання податків та обов`язкових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність своїх дій, тому позовні вимоги належать до задоволення.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки середньоденна заробітна плата позивача складає 554,76грн, то до негайного виконання присуджується сума стягнення за один місяць у розмірі 11649,96грн (21х554,76).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору згідно ч.1 ст.139 КАС України йому не відшкодовуються.

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1).

При цьому, статтею 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2).

Разом з тим, частиною 3 статті 134 КАС України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивача надано договір про надання правничої допомоги від 01.03.2019 № 01/03/19, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Прищепа і партнери»; акт здачі-приймання наданих послуг від 13.05.2020 № 3 на суму 6500грн; рахунок на оплату послуг від 13.05.2020 № 13/05/20 на суму 6500грн; банківську виписку по рахунку за 13.05.2020.

Згідно з умовами вищевказаного договору, адвокатське об`єднання, на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання наступної правничої допомоги (п.2.1), зокрема щодо підготовки позовних заяв, скарг, апеляційних скарг, касаційних скарг до судів загальної юрисдикції всіх інстанцій, представництво інтересів клієнта у суді, тощо. Вартість послуг становить 1000,00 грн. за 1 годину роботи адвоката (п. 4.1).

Відповідно до акту здачі-приймання наданих послуг від 13.05.2020 № 3, адвокатським об`єднанням згідно з умовами вказаного договору надано правничу допомогу, яка детально описана, на суму 6500грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (№11-562ас18) судом висловлено правову позицію, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як зазначено в абзаці 268 Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»: «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V)».

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи та наданих позивачем доказів понесення витрат на правничу допомогу, суд вважає цілком обґрунтованою вартість послуг адвоката, які є співмірними виконаним адвокатом роботам (наданим послугам), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 01.03.2019 № 01/03/19.

Таким чином, на підставі положень ч. 1 ст. 139 КАС України, суд присуджує на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6500грн.

Керуючись статтями 241-246, 371 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної митної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 жовтня 2018 по 13 травня 2020 в сумі 222458,76грн (двісті двадцять дві тисячі чотириста п`ятдесят вісім гривень,76коп.), (сума зазначена без вирахування податків та обов`язкових платежів).

Рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Державної митної служби України середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 11649,96грн (сума зазначена без вирахування податків та обов`язкових платежів), виконується негайно.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Державної митної служби України судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6500грн (шість тисяч п`ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач - Державна митна служба України (04119, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Дегтярівська, 11Г, код ЄДРПОУ 43115923).

Повний текст рішення складений 15 травня 2020 року.

Суддя Комшелюк Т.О.