Рішення № 89249112, 15.05.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1340/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

12 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу від 27.02.2020 № 5818-СГ, зобов`язання винести наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, на території Заможненської сільської ради Глобинського району за межами населеного пункту.

Позов обґрунтований тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №5818-СГ від 27 лютого 2020 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Позивач вважає оскаржуваний наказ таким, що прийнятий з порушенням вимог Земельного кодексу України, а посилання в ньому на невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини шостої та сьомої статті 118 Земельно кодексу України - безпідставним та необґрунтованим.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.

02 квітня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.16-18/, в якому представник відповідача зазначив про відсутність підстав для надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки земельна ділянка, з приводу якої подано заяву позивачем, віднесена до переліку земель, щодо яких проводяться заходи інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до наказу Держгеокадастру "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" № 59 від 21 лютого 2019 року.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 31 січня 2020 року (вхідний номер Я-2775/0/25-20 від 31.01.2020) /а.с. 20/ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Заможненської районної ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту.

До вказаної заяви додала: графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копії паспорту, ідентифікаційного номеру.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №5818-СГ від 27 лютого 2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" /а.с. 19/ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Заможненської районної ради Глобинського району Полтавської області, орієнтовного розміру земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства з підстави невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Не погодившись з наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №5818-СГ від 27 лютого 2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, вимоги до клопотання та документів, які додаються до клопотання, закріплені у частині шостій статті 118 ЗК України, а підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою визначені частиною сьомою цієї статті. При цьому перелік таких підстав для відмови є вичерпним.

Судовим розглядом встановлено, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №5818-СГ від 27 лютого 2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не конкретизує невідповідність поданої заяви вимогам частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України, а також не містить підставу відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України.

За відсутності в оскаржуваному наказі фактичних даних про невідповідність заяви позивача вимогам частини шостої статті 118 Земельного кодексу України та про наявність підстави для відмови у наданні дозволу, передбаченої частиною сьомої вказаної статті, суд вважає зазначення відповідачем в наказі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів з проведення земельної реформи" №219 від 09 березня 2011 року та наказу Держгеокадастру № 59 від 21 лютого 2019 року недостатнім для належного обґрунтування підстав для його прийняття.

Посилання відповідача у відзиві на таку підставу для відмови у наданні позивачу дозволу як проведення інвентаризації земель суд вважає неспроможним, адже відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження проведення інвентаризації земель та включення до переліку земельних ділянок, щодо яких проводиться інвентаризація, саме земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивач, а також не доведено, що обставина проведення інвентаризації земель відноситься до підстав відмови у наданні дозволу, передбачених частиною сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Наведене свідчить про те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №5818-СГ від 27 лютого 2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а відтак суд доходить висновку про його протиправність та необхідність скасування.

Враховуючи викладене, відповідна позовна вимога підлягає задоволенню.

Вирішуючи іншу вимогу позивача, а саме: про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд виходить з наступного.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, а що він їх не вчиняє то його можна зобов`язати до цього у судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У цій справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного Кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.10.2019 у справі №0840/3112/18.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Ця мета зазначена також у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

Отже, у цій справі, за наявності достатніх та належним чином поданих позивачем документів, з урахуванням позиції суду про необґрунтованість причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, недоведеність відповідачем існування інших, передбачених чинним законодавством, обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу, у відповідача, в даному випадку, відсутні повноваження діяти на власний розсуд, а, отже, і відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою за клопотаннями позивача. Відповідно, ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання ГУ Держгеокадастру надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, на території Заможненської сільської ради Глобинського району за межами населеного пункту, згідно клопотання від 31.01.2020 (вхідний номер Я-2775/0/25-20 від 31.01.2020).

Можливість застосування такого способу захисту зумовлена також тим, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає наперед прийняття позитивного рішення про надання її у користування, оскільки процес передачі земельної ділянки є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою. Відповідні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 605/567/17.

Відтак позов належить задовольнити у повному обсязі.

Стосовно клопотання про встановлення судового контролю суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, даною нормою передбачено право, а не обов`язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

На даний час у суду відсутні підстави вважати, що Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області не виконуватиме чи ухилятиметься від виконання судового рішення у даній справі.

Крім того, позивачем не аргументовано підстави застосування судового контролю у цій справі.

Таким чином, клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення - задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.02.2020 № 5818-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, на території Заможненської сільської ради Глобинського району за межами населеного пункту.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, на території Заможненської сільської ради Глобинського району за межами населеного пункту, згідно клопотання від 31.01.2020 (вхідний номер Я-2775/0/25-20 від 31.01.2020).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Головко