
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 травня 2020 р. № 400/606/20 м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Військової частини А1594, м. Очаків, Миколаївська область, 57508
треті особи:Державної казначейської служби України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601
про:визнання бездіяльності протиправною; стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 19 920,60 грн. та стягнення середнього заробітку за час затримки по виплаті грошової компенсації в розмірі 227 329,20 грн.,ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А1594 (далі - відповідач) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1594 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02.02.2016 року по 06.07.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- стягнути з Військової частини А1594 на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02.02.2016 року по 06.07.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби , в розмірі – 19920,60грн.;
- стягнути з Військової частини А1594 на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в розмірі 227329,20грн.;
- встановити відповідачу 30-денний строк для подання звіту про виконання судового рішення.
Ухвалою від 27.02.2020 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на день прийняття наказу про звільнення відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 02.02.2016 року по 06.07.2018 року, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551).
Відповідач надав відзив на позов, в якому вказав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки є безпідставними та необгрунтованими. В своєму відзиві відповідач зазначив, що відповідно до Закону України «Про відпустки» не передбачено порядок перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, тому невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Крім того, позивачу не було виплачено грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій у зв`язку з відсутністю механізму її нарахування та в зв`язку з особливим періодом, який діє на території України на даний час.
19.03.2020 року відповідач надав до суду Розрахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відповідно до якого до виплати позивачу належить до виплати сума - 16405,07грн. за період з 02.02.2016 року по 06.07.2018 року.
У відповіді на відзив позивач вказав, що доводи відповідача викладені у відзиві є необгрунтованими, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку про таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А1594 за контрактом на посаді водія взводу матеріального забезпечення 2-го загону.
Згідно Витягу з Наказу командира Військової частини А1594 (по строковій частині) від 06.07.2018 року № 154 позивача виключено зі списків особового складу частини на підставі наказу про звільнення від 06.07.218р. за № 38-РСдск у запас за підпунктом «й» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).
Позивач є учасником бойових дій , що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 02.02.2016р. (а.с. 5).
Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Визначення учасника бойових дій надає ст. 5 Закону № 3551, яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено п. 12 ст. 12 Закону № 3551.
Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється ст. 101 Закону № 2011.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 14).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (п. 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового
забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п. 21).
Визначення особливого періоду містить ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 р. № 1126, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 , припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 за період за 02.02.2016 року по 06.07.2018 року.
Аналогічна правова позиція висловнена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Враховуючи викладене, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачу грошової компенсації.
Водночас позивач просить стягнути з військової частини А1594 на його користь грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за з 02.02.2016 року по 06.07.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, в розмірі – 19920,60грн.
З цього приводу суд зазначає таке.
Частина 2 ст. 9 КАС України надає суду право вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Суд зауважує, що визначена позивачем самостійно сума до виплати в розмірі 19920,60грн. судом до уваги не приймається, оскільки позивач не наділений правом вираховувати відповідні суми , а також з метою встановлення суми грошової компенсації, яка недоплачена позивачу, необхідно мати великий обсяг документів первинного бухгалтерського обліку (табель робочого часу, розрахункові відомості нарахованої заробітної плати, платіжні документи про виплати позивачеві тощо), спеціальні знання в галузі бухгалтерського та кадрового обліку.
Одночасно з цим, відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Таким чином, з метою захисту порушеного права позивача щодо невиплачених грошових сум за невикористані дні додаткової відпустки, користуючись своїм правом, наданим ч. 2 ст. 5 КАС України, суд вважає за доцільне обрати спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за з 02.02.2016 року по 06.07.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 06.07.2018р., у розмірі 16405,07грн., оскільки така сума підтверджена наданим 19.03.2020 року до суду відповідачем «Розрахунком грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відповідно до якого до виплати позивачу за період з
02.02.2016 року по 06.07.2018 року».
Щодо вимоги позивача про стягнення з військової частини А1594 на його користь середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в розмірі 227329,20грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 3 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом з тим, ні ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З вищевикладеного слідує, що передбачений частиною першою ст. 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах є правом, а не обов`язком суду. З урахуванням обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 241 – 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Військової частини А1594 (м. Очаків, Миколаївська область, 57508, код ЄДРПОУ 07962400) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1594 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02.02.2016 року по 06.07.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
3. Зобов`язати Військову частину А1594 (код ЄДРПОУ 07962400) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) грошову компенсацію в розмірі 16405,07грн. за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02.02.2016 року по 06.07.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. А. Устинов
Судове рішення № 89248820, Миколаївський окружний адміністративний суд було прийнято 14.05.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 400/606/20. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: