Рішення № 89248754, 15.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6924/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Арутюняна Е.Ю.,

Атаманенка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Єгорівської сільської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, КП “Житлово-Експлуатаційне об`єднання Київського району”, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Об`єднання садоводів масиву “Отрадово-ІІІ” садового товариства “Фіалка” про визнання протиправним та скасування наказу № 15-7456/13-19-СГ від 06.11.2019р. та зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадасту в Одеській області № 15-7456/13-19-СГ від 06.11.2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» згідно якого ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтований розмір земельної ділянки 0,0694 га, із цільовим призначенням – для ведення садівництва з таких підстав: бажана до відведення земельна ділянка знаходиться у користуванні іншої особи;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 9,42 га, наданою ЖЕО Київського району, код ЄДРПОУ: 31186383 для організації колективних садів, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 032388, виданого у 1989 році виконавчим комітетом Роздільнянської районної ради народних депутатів, в зв`язку із припиненням юридичної особи – КП «ЖЕО Київського району», код ЄДРПОУ: 31186383 та відсутністю правонаступників;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № НОМЕР_1 безоплатно у власність для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,0694 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населеного пункту), шляхом видачі відповідного наказу.

Ухвалою від 25.11.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

24.12.2019 року (вх. № 49272/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив, в якому останній просить суд закрити провадження у справі № 420/6924/19 в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 9,42 га, наданою ЖЕО Київського району, код ЄДРПОУ: 31186383 для організації колективних садів, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 032388, виданого у 1989 році виконавчим комітетом Роздільнянської районної ради народних депутатів.

Ухвалою від 26.12.2019 року залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, КП “Житлово-Експлуатаційне об`єднання Київського району”, Виконавчий комітет Одеської міської ради. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

16.01.2020 року (вх. № ЕП/406/20) представником Виконавчого комітету ОМР до канцелярії суду подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою від 20.01.2020 року розгляд справи продовжено в порядку загального позовного провадження.

11.02.2020 року (вх. № 6021/20) представником Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, що підтверджують надіслання відзиву на позовну заяву іншим учасникам справи.

Ухвалою від 11.02.2020 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 9,42 га, наданою ЖЕО Київського району, код ЄДРПОУ: 31186383 для організації колективних садів, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 032388, виданого у 1989 році виконавчим комітетом Роздільнянської районної ради народних депутатів.

25.02.2020 року (вх. № 8483/20) представником Виконавчого комітету ОМР до канцелярії суду подано клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутністю представника.

12.02.2020 року (вх. № 6322/20) позивачем до канцелярії суду подано заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

25.02.2020 року (вх. № 8484/20) представником Виконавчого комітету ОМР до канцелярії суду подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

02.03.2020 року (вх. № 9605/20) представником Єгорівської сільської ради до канцелярії суду подано повідомлення про ознайомлення з матеріалами справи.

10.03.2020 року (вх. № ЕП/2267/20) представником Виконавчого комітету ОМР до канцелярії суду подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

16.03.2020 року (вх. № ЕП/2499/20) представником Виконавчого комітету ОМР до канцелярії суду подано клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутністю представника.

17.03.2020 року (вх. № 12203/20) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

17.03.2020 року (вх. № 12205/20) представником Об`єднання садоводів масиву “Отрадово-ІІІ” садового товариства “Фіалка” до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

17.03.2020 року (вх. № ЕП/2609/20) представником Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою від 17.03.2020 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

09.04.2020 року (вх. № ЕП/4969/20) представником Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до канцелярії суду подано заяву про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 09.04.2020 року зупинено провадження до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою від 07.05.2020 року призначено судове засідання для вирішення питання щодо поновлення провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 07.10.2019 року звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва № 272, орієнтованою площею 0,0694 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів), шляхом оформлення наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

За результатом розгляду даного клопотання Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області 06.11.2019 року було видано Наказ № 15-7456/13-19-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», згідно якого ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтований розмір земельної ділянки 0, 0694 га, із цільовим призначенням – для ведення садівництва з таких підстав: бажана до відведення земельна ділянка знаходиться у користуванні іншої особи. Позивач вважає Наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а підстави для відмови Відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва такими, що не відповідають законодавству України.

Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що Головним управління Держгеокадастру в Одеській області надана мотивована відмова щодо надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтований розмір земельної ділянки 0,0694 га, за цільовим призначенням – для ведення садівництва.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

07.10.2019 року позивач звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва № 272, орієнтованою площею 0,0694 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів), шляхом оформлення наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (а.с. 24).

За результатом розгляду даного клопотання Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області 06.11.2019 року було видано Наказ № 15-7456/13-19-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», згідно якого ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтований розмір земельної ділянки 0, 0694 га, із цільовим призначенням – для ведення садівництва з таких підстав: бажана до відведення земельна ділянка знаходиться у користуванні іншої особи.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно ч. 3 ст. 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом

Пунктом «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч.1 ст.118 ЗК України).

За приписами ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

З огляду на матеріали справи, відповідачем не було встановлено невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно п.34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у ст. 123 ЗК України, відповідно до ч. 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Частиною 10 ст. 123 ЗК України визначено, що рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування витрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Суд зазначає, що можливість використання позивачем права, регламентованого ч.7 ст.118 ЗК України не позбавляє повноважень відповідача від виконання обов`язків передбачених чинним законодавством, а позивача конституційної гарантії судового захисту та права на розгляд відповідачем поданої ним заяви у строки, або оскарження бездіяльності Відповідача.

Аналогічного правового висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 14 серпня 2018 року у справі №814/736/16 та від 23 січня 2019 року у справі №803/667/18.

При цьому, чинним законодавством не передбачено права суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17.

Як зазначено у відзиві на позовну заяву, земельна ділянка, розташована в ОСМ «Отрадово-3», СТ «Фіалка», ділянка № НОМЕР_1 , на території Єгорівської сільської ради, Роздільнянського району, Одеської області (за межами населених пунктів), перебуває у користуванні ЖЄО Київського району, на підставі акта на право постійного користування землею серії Б № 032388, для організації колективних садів площею 9,42 га., виданого виконавчим комітетом Роздільнянської районної ради народних депутатів (а.с. 12-14). При цьому, серед документів, наданих позивачем разом із клопотанням, відсутнє погодження користувача щодо вилучення земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні.

Відповідно до положень пункту «в» частини 1статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Відповідно до ч.2 ст.30 Земельного кодексу України земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємства, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність або користування відповідно до цього кодексу.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти це рішення лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст.140-149 ЗК України.

У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

З матеріалів справи вбачається, що право на користування земельною ділянкою загальною площею 9,42 га, що у 1989 році було закріплено у безстрокове та безоплатне користування для ЖЄО Київського району, державним актом Б № 032388 та на даний час, суду не надано доказів його припинення.

Відповідно до ч. 5 статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом

Оскільки земельна ділянка площею 9,42 га є землею державної власності, то в силу положень статті 17 ЗК України розпорядження цією землею належить до повноважень місцевої державної адміністрації, яка як уповноважений державою орган мала на той час в порядку здійснення державного контролю за використанням земель державної власності вирішити питання припинення права користування земельною ділянкою припиненого (ліквідованого) підприємства.

Так, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до відомостей Держстату, Комунальне підприємство «Житлово-Експлуатаційне об`єднання Київського району» станом на 07.08.2019р. вилучено з бази даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України по території Одеської області (а.с. 15), що свідчить про ліквідацію вказаного комунального підприємства.

При цьому, суд зазначає, що зі змісту оскаржуваного наказу виходить, що відповідач, відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо бажаної позивачем земельної ділянки обґрунтовує знаходженням вказаної земельної ділянки у користуванні іншої особи, що не відповідає дійсності, враховуючи наведені відомості Держстату.

З огляду на це, вказана підстава відповідачів для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою і відповідно оскаржуване рішення в цій частині є такими, що суперечать і не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому є незаконними.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № НОМЕР_1 безоплатно у власність для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,0694 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населеного пункту), шляхом видачі відповідного наказу суд зазначає наступне.

Вдповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Також суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Крім того, суд зазначає, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

Також в низці рішень Верховний Суд відзначив, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ч. 3 ст. 123 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018 року у справі № 804/1469/17.

При цьому суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що у даному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними (такі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №825/602/17, від 05.03.2019 у справі №2040/6320/18).

При цьому, суд зазначає, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333).

Пунктом 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року №600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

Так, пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі наданні відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в цьому повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 815/905/17.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-7456/13-19-СГ від 06.11.2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» та зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № НОМЕР_1 безоплатно у власність для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,0694 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населеного пункту), шляхом видачі відповідного наказу.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраціний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 39765871), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Єгорівської сільської ради (місцезнаходження: 67470, Одеська область, Роздільнянський район, с. Єгорівка, вул. Центральна (Калніна), буд. 23), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, КП “Житлово-Експлуатаційне об`єднання Київського району” (місцезнаходження: 65089, м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, буд. 81/4), Виконавчого комітету Одеської міської ради, Об`єднання садоводів масиву “Отрадово-ІІІ” садового товариства “Фіалка” (місцезнаходження: 67471, Одеська область, Роздільнянський район, Одеська область, 67471) про визнання протиправним та скасування наказу № 15-7456/13-19-СГ від 06.11.2019р. та зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-7456/13-19-СГ від 06.11.2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № НОМЕР_1 безоплатно у власність для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,0694 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населеного пункту), шляхом видачі відповідного наказу

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( реєстраціний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 2305,20 грн. (дві тисячі триста п`ять грн. 20 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 15.05.2020р.

Суддя О.М. Тарасишина

.