Ухвала суду № 89246731, 08.05.2020, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/283/20

Провадження № 2/366/241/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2020 року смт. Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Ткаченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Мартовицької Н.Є., представника позивача Лукашевича С.М., розглянувши в підготовчому судовому засіданні клопотання відповідачів ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Київській області про закриття провадження у справі -

В С Т А Н О В И В:

11 лютого 2020 року позивач в особі свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру України в Київській області, ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні Відповідача-2: Реєстраційна служба Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області про визнання договорів оренди землі недійсними.

07 травня 2020 року від відповідачів Головного управління ДержгеокадаструУкраїни в Київській області, ОСОБА_1 до суду надійшли клопотання про закриття провадження в цивільній справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В обгрунтування своїх клопотань відповідачі посилаються на те, що після отримання в користування (оренду) земельних ділянок, які є предметом даного спору, відповідачем ОСОБА_1 було створено та зареєстровано фермерське господарство «Полісся-2016» (код за ЄДРПОУ 40818421), яке і використовує зазначені земельні ділянки у своїй господарській діяльності. Характер спірних правовідносин за даним позовом та суб`єктний склад сторін вказують на те, що даний спір підлягає до розгляду у судах господарського судочинства. Тому, Відповідачі просили провадження у справі № 366/283/20 закрити на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, розгляд клопотань проводити без їх участі на підставі наданих доказів.

Представник позивача ОСОБА_2 в підготовчому судовому засіданні в задоволенні клопотань відповідачів просив відмовити, як таких, що необґрунтовані доказами.

Суд, вислухавши думку представника позивача, оглянувши матеріали справи, прийшов до висновку, що клопотання про закриття провадження у справі не підлягає до задоволення з наступних підстав.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яку ратифіковано Законом Українивід 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішеннявід 4 грудня 1995 року у справі «Белле протии Франції» (Bellet v. France).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 1, 2 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених ЦПК справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, судова юрисдикція – це компетенція спеціальноуповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

В порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізична особа та якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вбачається, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв`язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однієюзісторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Господарський процесуальний кодекс України встановлює, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження (загального або спрощеного), якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.

Перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, наведений у статті 20 ГПК України.

При цьому, відповідно до п.п.6,13 ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієїстатті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 14 постанови від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» спір фізичної особи, яка має статус суб`єкта підприємницької діяльності, у цивільно-правових, житлових чи інших правовідносинах, що не має ознак господарського та не пов`язаний з господарською діяльністю, підлягає розглядув порядку цивільногосудочинства.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно із частинами першою, другою статті 3 ГК України підгосподарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

При визначенні предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачу.

Позивачем були надані оспорювані Договори оренди землі від 01.08.2014 року, укладені між Головним управлінням Держземагенства в Київській області та ОСОБА_1 .

Тобто, земельні правовідносини виникли між позивачем і відповідачем – ОСОБА_1 , як фізичною особою.

За змістом ч.2 ст.78 ЗК України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Частиною 4 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства).

Враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу на те, що Відповідачами у справі до клопотань про закриття провадженя в справі не додавались достатні докази щодо:

підтверджень того, що після отримання в користування (оренду) земельних ділянок, які є предметом даного спору, відповідачем ОСОБА_1 було створено та зареєстровано фермерське господарство; спірні землі оброблялися, саме фермерським господарством, а не ОСОБА_1 ; договори оренди переоформлені з ОСОБА_1 на фермерське господарство.

З огляду на суб`єктний склад сторін у даній справі, характер спірних правовідносин та предмет спору спір підлягає розгляду саме за правилами цивільного, а не господарського судочинства.

Тому, клопотання про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

На підставівикладеного, керуючись ст.255 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання відповідачів ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Київській області про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, - відмовити.

Ухвала суду самостійному апеляційному оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено 13 травня 2020 року.

Суддя Ю.В. Ткаченко