Рішення № 89239854, 14.05.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2020Справа № 910/15618/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/15618/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Амос"

до Аграрного фонду

про стягнення 1 842 432,51 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Ісмаілова К.І., довіреність № 1 від 08.01.2020;

від відповідача: Делявська Г.М., довіреність № 725 від 11.12.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Амос" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду про стягнення 1 842 432,51 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань з оплати послуг зберігання за Договором складського зберігання цукру № 1Ц від 30.01.2014, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1 604 945,11 грн. за надані у період з січня по липень 2019 року послуги, а також нараховані за прострочення платежу пеню в сумі 210 041,32 грн та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 7 358,08 грн. та 3% річних - 20 088,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Амос" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

05.12.2019 через канцелярію суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 12.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/15618/19 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено у справі на 16.01.2020.

03.01.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує з наступних підстав.

Протягом 2014-2015 років відбулись відвантаження цукру-піску за дозволами Аграрного фонду, в результаті чого станом на 01.01.2016 за даними бухгалтерського обліку Аграрного фонду на відокремленому відповідальному зберіганні ТОВ «ВКФ «Амос» знаходилось 49 000,805 тонн цукру.

26 лютого 2016 року Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення № 42016000000000588 (об`єднано з кримінальним провадженням та присвоєно єдиний №12016110130000211 від 22.01.2016) за фактом вчинення службовими особами ТОВ «ВКФ «Амос» без відповідних дозволів незаконного відчуження майна Аграрного фонду - цукру-піску, який знаходився на зберіганні ТОВ «ВКФ «Амос», за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 367 КК України.

Постановою старшого слідчого Генеральної прокуратури України В.Кислим від 17 березня 2016 року про визнання речовими доказами та передачу їх на відповідальне зберігання, цукор-пісок, який належить Аграрному фонду та виявлений на складах ТОВ «ВКФ «Амос» за адресою: м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, визнано речовим доказом та передано на відповідальне зберігання ПАТ «Аграрний фонд», якому під час перерахунку цукру-піску належить забезпечити його переміщення до складів які орендуються ПАТ «Аграрний фонд».

За інформацією Генеральної прокуратури України вих. №17/1/4-28229-16 від 24.06.2016 згідно з протоколами прийому-передачі речових доказів, переміщено на відповідальне зберігання ПАТ «Аграрний фонд» за адресою складів: вул. Привокзальна 21, м. Бориспіль, Київська область цукор-пісок у кількості 11 194,950 тонн.

Під час обшуку та перерахунку цукру-піску в рамках кримінального провадження, на підставі біржових контрактів Аграрної біржі Аграрним фондом реалізовано та по актам передачі-приймання передано у власність покупців в період:

з лютого по травень 2016 року 9 440 тонн цукру-піску;

з серпня по вересень 2017 року 9 875 тонн цукру-піску.

Для реалізації та передачі цукру-піску по укладеним біржовим контрактам покупцям, відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України, цукор-пісок, що належить Аграрному фонду та перебуває в статусі речового доказу, який знаходиться у складських приміщеннях за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, за постановами старшого слідчого Генеральної прокуратури України Кислого В.В. повернуто власнику - Аграрному фонду.

Таким чином, за даними бухгалтерського обліку Аграрного фонду, станом на 01.01.2019 на відповідальному відокремленому зберіганні TOB «ВКФ «Амос» з врахуванням реалізації і переміщення цукру-піску зберігалось 18 490,855 тонн цукру-піску Аграрного фонду, що на 22 тонни менше ніж за розрахунком позивача фактично наданих послуг по зберіганню в період з січня по липень 2019 року, що призводить до безпідставного збільшення вартості наданих послуг зберігання.

Крім того, в своєму листі від 29.11.2016 №194 директор ТОВ «ВКФ «АМОС» Ю.А.Корявов повідомив Аграрний фонд (вх. №1434 від 13.12.2016), що з 25 березня 2016 року по теперішній час уповноважені представники ТОВ «ВКФ «Амос» позбавлені доступу до складських приміщень за адресою: 07403, Україна, Київська область, м. Бровари, вул. Підприємницька,22 де знаходиться цукор-пісок Аграрного фонду. Охорону складських приміщень за адресою: 07403, Україна, Київська область, м. Бровари, вул. Підприємницька,22, станом на даний час здійснює приватна охорона структура ТОВ «ОЛІМПІАС ГРУП» (Код ЄДРПОУ 39924672) на підставі договору про надання послуг з охорони громадського порядку на об`єкті укладеного з ПАТ «Аграрний фонд» від 04.04.2016.

За таких обставин, внаслідок відсутності доступу до складських приміщень та неможливості забезпечення належних умов зберігання цукру-піску ТОВ «ВКФ «Амос» черговий раз повідомляв про неможливість з 17.03.2016 забезпечення умов зберігання відповідно до п.1.1 вищевказаного договору, а саме вимогам ДСТУ 4245:2003, а також неможливості забезпечення кількісних показників цукру-піску в складських приміщеннях.

Таким чином, ТОВ «ВКФ «Амос» офіційно повідомило Аграрний фонд, що, починаючи з 17 березня 2016 року, його представники позбавлені можливості доступу до складських приміщень, де зберігається цукор-пісок Аграрного фонду.

У зв`язку з викладеним, позивачем не складено жодної Складської довідки про наявність на зберіганні майна Аграрного фонду, а акти виконаних робіт до Договору, в тому числі за спірний період січень - липень 2019, складались, на думку відповідача, формально, з завідомо непідтвердженими даними щодо умов зберігання та фактичного обсягу цукру-піску Аграрного фонду, що знаходиться на його відповідальному відокремленому зберіганні.

07.06.2019 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі N 757/29693/19-к частково задоволено клопотання слідчого у кримінальному провадженні No12016110130000211 від 22.01.2016 і передано речові докази у кримінальному провадженні, а саме: цукор-пісок, який належить державі в особі ДСБУ «Аграрний фонд» та зберігається на складах ТОВ «ВКФ «Амос» за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, відповідно даних бухгалтерського обліку у кількості 18490,855 тонн, Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) для реалізації на зберігання.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.07.2019 у справі N 757/35443/19-к задоволено клопотання слідчого у кримінальному провадженні та 18 490,855 тонн цукру-піску, відповідно до даних бухгалтерського обліку, який належить державі в особі Аграрного фонду та зберігається за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, є речовим доказом у кримінальному провадженні N 12016110130000211 від 22.01.2016 та на який накладено арешт, передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) - для реалізації.

Листом від 07.10.2019 N 7610/6.1-33-1976 APMA повідомило Аграрний фонд про вжиті ним заходи на виконання Ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.07.2019 у справі N 757/35443/19-к щодо цукрупіску, що належить державі в особі Аграрного фонду, знаходиться на його обліку та зберігається на складах ТОВ «ВКФ «Амос» за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, а саме, його реалізацію через систему електронних торгів No 420807 від 22.07.2019 та укладення 29.07.2019 з переможцем торгів ДП «АГРОФОНД-ЗЕРНО» договору купівлі-продажу Активі N 24.

05.09.2019 в рамках кримінального провадження N 12016110130000211 відновлено проведення обшуку складських приміщень ТОВ «ВКФ «АМОС», розташованих за адресою Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, спрямованих на встановлення фактичної кількості цукру-піску шляхом його перерахунку при відвантаженні власником ДП «Арофонд-зерно» на підставі Договору купівлі-продажу Активі N 24 від 29.07.2019.

На момент відновлення слідчих дій (обшуку), згідно з даними бухгалтерського обліку Аграрного фонду, на відповідальному зберіганні ТОВ «ВКФ «Амос» знаходилось 18 490,855 тонн цукру.

Присутній у підготовчому засіданні 16.01.2020 представник позивача позов підтримав і просив надати час для підготовки відповіді на відзив, оскільки останній надійшов на його адресу напередодні судового засідання та відповідно строк на підготовку відповіді на відзив ще не сплинув.

Представник відповідача не заперечував щодо відкладення розгляду справи та повідомив про направлення на адресу суду клопотання про витребування доказів.

Відповідно до ч. 7 ст. 185 ГПК України, судом було оголошено перерву у підготовчому засіданні до 13.02.2020.

16.01.2020 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме з Національного антикорупційного бюро України копію протоколу обшуку, проведеного в рамках кримінального провадження № 12016110130000211 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 02.03.2016 у справі № 757/9402/16-к.

20.01.2020 через канцелярію суду від позивача отримано відповідь на відзив з додатковими доказами по справі.

Присутній у підготовчому засіданні 13.02.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав та не заперечував проти призначення справи до розгляду по суті.

Представник відповідача підтримав клопотання про витребування доказів.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, відмовив у його задоволенні, оскільки відомості щодо завершення розслідування кримінального провадження № 12016110130000211 або закриття кримінального провадження у господарського суду відсутні, тоді як за приписами ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування розголошенню не підлягають, що виключає можливість витребування будь-яких документів з матеріалів кримінального провадження до завершення розслідування.

При цьому, представник відповідача позов не визнав і також не заперечував щодо призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.02.2020 закрито підготовче провадження у справі № 910/15618/19 та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.03.2020.

05.03.2020 через канцелярію господарського суду від відповідача отримано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з немождивістю забезпечити явку представника в судове засідання.

В судовому засіданні 05.03.2020 оголошено відкладення на 26.03.2020.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.03.2020 повідомлено сторін про перенесення судового засідання на 14.05.2020, у зв`язку з виконанням постанови КМУ "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, Указу Президента України №87/2020 від 13.03.2020 щодо введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16.03.2020 9/рс-186/20.

Присутній в судовому засіданні 14.05.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав з посилання на обставини, наведені у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Амос» (зберігач, позивач) та Аграрним фондом (поклажодавець, відповідач) укладено договір складського зберігання № 1ц (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору поклажодавець передає, а зберігач приймає цукор на відповідальне відокремлене зберігання згідно ДСТУ 4245:2003 за фактичною вагою в кількості 59278 тонн 655 кг, якість якого відповідає ДСТУ 4623:2006, упакованого (масою нетто 50,00 кг) в поліпропіленові мішки з поліетиленовими або поліпропіленовими мішками-вкладками, у кількості 1185573 штуки, а також 1 неповний мішок, в якому 5 кг (далі - цукор).

Згідно з п. 1.2 договору прийняття цукру на зберігання та видача його поклажодавцеві посвідчується актом передавання-приймання, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 1.3 договору, фактичне місце зберігання цукру: Київська область, м. Бровари, вул. Підприємницька, 22.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту передавання-приймання від 31.01.2014 відповідач передав на зберігання позивачу цукор-пісок загальною кількістю 59 276,655 тонн.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оплату послуг зберігання цукру у період з січня по липень 2019 року не здійснив, у зв`язку з чим виникла заборгованість та нараховані інфляційні втрати, 3% річних та пеня.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 5.1 договору закріплено строки зберігання цукру - до пред`явлення вимоги поклажодавцем.

Відповідно до п. 8.1 договору він укладений і набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2014, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі.

Додатковим договором від 31.12.2014 до договору внесено зміни та встановлено строк дії договору до 31.12.2015, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, строк дії договору закінчився, однак вимогу про повернення переданого на зберігання цукру відповідач не пред`являв, у зв`язку з чим цукор залишається на відповідальному зберіганні у позивача.

Відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Згідно з п. 3.6. договору, відповідач зобов`язаний своєчасно відшкодовувати витрати за наданні йому послуги на підставі актів, зміст та форма яких відповідають чинному законодавству України, в межах коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Згідно з п. 4.2 договору, тариф за надання послуг по зберіганню становить 12,50 грн за 1 тонну в місяць з урахуванням ПДВ.

Згідно з п. 4.6 договору, ціна договору на 2014 рік становить 740.983,19 грн, в т.ч ПДВ - 123.497,20 грн.

Ціна договору передбачена п. 4.6 договору обумовлюється умовами п. 4.2 даного договору, а саме 12,50 грн за 1 тонну цукру х 59.278,655 тонн переданої кількості цукру = 740.983,19 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 у справі № 910/13771/17 стягнуто з відповідача на користь позивача 2.129.089,02 грн за послуги зберігання 28387,855 тонн цукру за період з 01.01.2017 по 30.06.2017. Вказаним рішенням суду встановлено, що на відповідальному зберіганні позивача станом на 30.06.2017 знаходився цукор у кількості 28.387,855 тонн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/13771/17 від 26.10.2017 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/603/18 від 25.06.2018 стягнуто з відповідача на користь позивача 938.137,87 грн за надані послуги зберігання цукру за липень 2017 року (зберігання 28.387,855 тонн), за серпень 2017 року (від 28.387,855 до 23.570,355 тонн) та за вересень 2017 року (від 23.055,355 до 18.512,855 тонн).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 рішення Господарського суду міста Києва № 910/603/18 від 25.06.2018 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/8578/18 від 12.09.2018 встановлено, що обома сторонами визнано, що за період з серпня 2017 року по вересень 2017 року на підставі біржових контрактів відповідачем було реалізовано 9.875 тонн цукру. Встановлено, що на відповідальному зберіганні позивача станом на жовтень 2017 року знаходилося 18.512,855 тонн цукру. В рішенні вказано, що посилання відповідача на розбіжності в 22 тонни із даними позивача через відсутність одного протоколу приймання-передачі речових доказів під час вилучення цукру в межах кримінального провадження, та що кількість вилученого цукру відображена в листі Генеральної прокуратури України від 24.06.2016 № 17/1/4-28229-16, судом відхилено, оскільки вказаний лист був предметом дослідження судом при розгляді справи № 910/13771/17, рішенням в якій встановлено надання позивачем послуг по зберіганню саме 28387,855 тонн цукру.

Даним рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача 1.388.464,14 грн боргу за надані послуги зберігання 18.512,855 тонн цукру за період з жовтня 2017 року по березень 2018 року.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/8578/18 від 12.09.2018 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду міста Києва №910/1435/19 від 04.04.2019 стягнуто з відповідача на користь позивача 2 082 696,21 грн за надані послуги зберігання цукру в розмірі 18512,855 тонн за період з квітня по грудень 2018 року. Встановлено, що на відповідальному зберіганні позивача станом на грудень 2018 року знаходилося 18.512,855 тонн цукру.

Згідно ч. 4. ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, факти, встановлені у зазначених вище рішеннях Господарського суду міста Києва, які набрали законної сили, не доказуються при розгляді даної справи та мають обов`язкову силу для вирішення даної справи.

Отже, обставина, встановлена в рішенні Господарського суду міста Києва №910/1435/19 від 04.04.2019, щодо наявності на відповідальному зберіганні позивача станом на грудень 2018 року 18 512,855 тонн цукру є підтвердженою та доказуванню не підлягає.

Доказів того, що після грудня 2018 року, а саме у спірний період з січня по липень 2019 року, здійснювалось вивезення цукру зі складів позивача матеріали справи не містять.

Оскільки іншого не підтверджено сторонами, з січня по липень 2019 року на відповідальному зберіганні у позивача перебував цукор в розмірі 18 512,855 тонн, вартість зберігання якого за місяць з врахуванням п. 4.2 договору становить: 18 512,855 х 12,50 грн = 231.410,69 грн.

З огляду на викладене, заперечення відповідача щодо дійсних обсягів предмету зберігання - цукру-піску за договором впродовж спірного періоду, суд вважає необґрунтованими та не доведеними.

Окрім того, судом зазначається, що в разі невідповідності реальних обсягів цукру-піску за спірним договором - фактично визначеним обсягам встановленим за наслідками інвентаризації, відповідач має право звернутися до суду із позовом про відшкодування збитків, завданих поклажодавцю втратами від нестачі цукру у визначених обсягах.

Посилання відповідача на кримінальне провадження No12016110130000211 не приймаються судом до уваги, оскільки слідчі дії у ньому були відновлені 05.09.2019, тобто після спірного періоду.

Позивачем було складено акти виконаних робіт № 15 від 31.01.2019 на суму 231.410,69 грн, № 32 від 28.02.2018 на суму 231.410,69 грн, № 34 від 31.03.2019 на суму 231.410,69 грн, № 79 від 30.04.2019 на суму 231.410,69 грн, № 80 від 31.05.2019 на суму 231.410,69 грн, № 83 від 30.06.2019 на суму 231.410,69 грн, № 108 від 29.07.2019 на суму 231.410,69 грн та розрахунки обсягів коштів за зберігання об`єктів державного цінового регулювання за період з січня по липень 2019 року, що є додатками до вказаних актів.

Зазначені акти та розрахунки були надіслані позивачем на адресу відповідача разом з вимогами про сплату заборгованості № 232 від 23.05.2019, № 240 від 18.07.2019, № 243 від 09.09.2019 та були отримані останнім, що підтверджується наявними у справі рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Проте, відповідач вказані акти та розрахунки не підписав та не повернув позивачу.

Згідно з п. 4.7 договору, термін сплати коштів та надання послуг за зберігання - не пізніше 25 числа місяця наступного за розрахунковим.

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов`язання по сплаті наданих послуг зберігання за період з січня по липень 2019 року у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 1 604 945,11 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги зберігання майна за період з січня по липень 2019 року в розмірі 1 604 945,11 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов`язання по сплаті наданих послуг зберігання не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті наданих послуг зберігання, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 7 358,08 грн інфляційних втрат та 20 088,00 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано вищевикладеного, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 3 428,58 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він є вірним, у зв`язку із чим вимоги про стягнення 20 088,00 грн 3% річних підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 210 041,32 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1-3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін), або стягнення пені за невиконання основного зобов`язання передбачено законом.

Згідно з п. 6.4. Договору у разі затримання сплати за надання послуг за зберігання, поклажодавець сплачує зберігачу неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення в оплаті від суми заборгованості.

Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення викладено у ст. 631 ЦК України.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за час надання послуг зберігання фактичного користування після припинення строку дії Договору оренди.

З наданого позивачем розрахунку пені, долученого до позовної заяви, вбачається, що позивач заявляє до стягнення з відповідача пеню, нараховану за прострочення оплати послуг зберігання за період з січня по липень 2019 року, тобто за період після припинення дії Договору.

Однак, суд зазначає, що забезпечення неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг зберігання припинилося, у зв`язку із припиненням дії Договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені після припинення дії Договору.

Іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов`язання після припинення дії Договору сторонами спору суду не надано.

З огляду на викладене суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення 210 041,32 грн пені.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Амос» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129,236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 33642855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Амос» (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, код ЄДРПОУ 34899817) 1 604 945 грн 11 коп. основного боргу, 3 428 грн 58 коп. інфляційних втрат, 20 088,00 грн - 3% річних та 24 426 грн 93 коп витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 15.05.2020.

Суддя А.І. Привалов