Рішення № 89233386, 13.03.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3949/17

Провадження № 2/204/48/20

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2020 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Єфімової А.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Тетяна Василівна про визнання правочинів частково недійсними (удаваними) та визнання права власності на майно,-

В С Т А Н О В И В:

5 липня 2017 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_9 до ОСОБА_4 , в якій з урахуванням уточнень від 10.04.2018 року, прохав суд стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача грошову компенсацію вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 311,4 кв.м в сумі 2 634 447,68 грн., а також грошову компенсацію вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , припинивши право власності позивача на зазначені частки нерухомого майна з дня отримання грошової компенсації та визнати право власності на зазначене майно за відповідачем, а також стягнути судові витрати по справі.

В обґрунтування позову, зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 2011 року позивачу, належить 1/2 частина зазначеного домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій воно розташоване. Власником інших 1/2 частин домоволодіння та земельної ділянки, що знаходяться за ардесою: АДРЕСА_1 є відповідач по справі ОСОБА_4 . У вказаному домоволодінні не були зареєстровані власники. В ньому мешкали: відповідач ОСОБА_4 , донька позивача - ОСОБА_5 , онуки ОСОБА_10 , 2011 року народження, ОСОБА_11 , 2013 року народження. У 2016 році за рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська шлюб між донькою позивача ОСОБА_5 та відповідачем по справі ОСОБА_4 було розірвано. До березня 2017 року донька позивача ОСОБА_5 , онуки та відповідач по справі проживали разом у домоволодінні по АДРЕСА_1 , позивач мав можливість відвідувати їх, вільно заходити до домоволодіння та земельної ділянки. Однак в березні 2017 року відповідач вигнав з будинку ОСОБА_5 , та з того часу остання не має можливості там проживати, оркім того, відповідач не допускае до будинку позивача, не зважаючи на те, що ОСОБА_9 є співвласником майна. Відповідач замінив замки на дверях огорожі, відмовляє у доступі до домоволодіння та земельної ділянки, заявляє, що будинок належить виключно йому. Позивач позбавлений можливості потрапити до будинку, користуватися ним, проживати у ньому, а також користуватися земельною ділянкою. Відповідач, який володіє та користується майном, не сплачує матеріальної' компенсації за таке володіння та користування. 4 червня 2017 року ОСОБА_9 разом із жінкою, ОСОБА_3 та його сестрою, ОСОБА_12 приїхали о 8 годині ранку до будинку, але у двір не змогли зайти, оскільки замки на вхідних дверях огорожі були замінені ОСОБА_9 викликав поліцію, але патруль, який приїхав, також не зміг попасти до будинку та у двір на їх прохання відчинити відповідач не реагував, та двері ніхто не відкрив. З цього приводу ОСОБА_9 було рекомендовано звернутися із заявою до Чечелівського ВП м Дніпропетровська з питання усунення перешкод в користуванні будинком та земельною ділянкою. Відповідно до висновку Чечелівського ВП Дніпропетровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області від 05.06.2017 року ОСОБА_9 рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав. Наразі внаслідок протиправної поведінки відповідача позивач позбавлений права користування своєю власністю - домоволодінням та земельною ділянкою, спільне користування майном із відповідачем наразі не можливе. Задля відновлення свого права позивач бажав би виділення в натурі своєї частки спільного майна однак це не можливе з огляду на конструкцію житлового будинку, розміщення внутрішньо будинкових систем забезпечення комунальними послугами, а також вимог закону що пред`являються до окремих ізольованих квартир. Отже позивач має право на відшкодування відповідачем вартості 1/2 частки домоволодіння та земельної ділянки за їх дійсною ціною визначеною на час розгляду справи у суді, у зв`язку з наведеним, позивач звертається до суду за захистом своїх прав.

21 лютого 2018 року, ОСОБА_4 було подано зустрічну позовну заяву до до ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Т.В., про визнання правочинів частково недійсними (удаваними) в частині зазначення покупцем ОСОБА_9 та визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку за ОСОБА_4 .

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2018 року зустрічна позовна заява ОСОБА_4 прийнята до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_9 .

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_4 зазначив, що на початок 2010 року він вирішив купити житловий будинок та з цією метою звернувся до рієлторського агентства, від якого отримав інформацію про продаж домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та звернувся до продавців з пропозицією купити будинок та земельну ділянку. Продавці будинку - ОСОБА_6 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 повідомили, що наразі будинок ще не повністю дооформлений за ними документально, адже вони отримали його у спадщину і виникли певні правові питання щодо переоформлення та реєстрації домоволодіння з земельною ділянкою на них як власників. Однак, оскільки пропозиція з купівлі та оголошена ціна їх зацікавили, вони домовилися з ОСОБА_4 як покупцем про продаж йому будинку і земельної ділянки. Далі, в квітні 2010 року продавці будинку надали Позивачеві дозвіл на проведення ремонтних робіт в будинку, поки здійснюється оформлення документів. З квітня 2010 року. ОСОБА_4 приступив до проведення ремонтних робіт у будинку АДРЕСА_1 , для чого, ним було укладено ряд договорів зі здійснення ремонтних робіт у будинку та на прибудинковій території. 17.07.2010 року між ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_13 було укладено шлюб.

25 січня 2011 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №230. Право власності на вказаний будинок та земельну ділянку було оформлено по 1/2 частині на ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , оскільки в той час вже був прийнятий Податковий кодекс України, який містив такий вид податку, як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Маючи побоювання, що ОСОБА_4 , прийдеться сплачувати додаткові податки, в останній момент було прийняте рішення вписати у договори купівлі-продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_9 як покупця 1/2 частин. Хоча домовлявся про купівлю будинку виключно Позивач, купував його на власні грошові кошти, які він отримав, займаючись підприємницькою діяльністю, та в подальшому на особисті грошові збереження здійснював ремонтні роботи у купленому домоволодінні. Всі стосунки з підрядними організаціями та окремими найманими працівниками щодо організації робіт та проведення розрахунків за їх виконання здійснювались лише позивачем. Жодний платіжно-розрахунковий документ або заява на придбання матеріалів, виконання робіт, отримання послуг, чи будь-яких дозволів для ремонтних робіт, чи облаштування нового домоволодіння не був виписаний ні на відповідача, ні на колишню дружину, і не був заповнений будь-ким із них. Всі заяви і звернення до різних інстанцій з приводу ремонтних робіт заповнювались і підписувались рукою позивача, а всі платіжні документи (накладні, ордери, квитанції, чеки, тощо) виписані на ім`я позивача та оплачувались ним. Окрім того, у ОСОБА_4 були наявні відповідні доходи для придбання зазначеного нерухомого майна, в свою чергу, ОСОБА_9 таких доходів не мав та жодних особистих коштів за придбання майна не сплачував.

У зв`язку з вищенаведеним та з метою захисту своїх оспорюваних прав на майно, ОСОБА_4 звертається до суду з зазначеним позовом.

Ухвалою суду від 20.08.2019 року, ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості правонаступника померлого ОСОБА_9 – позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом, оскільки остання відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.05.2019 року успадкувала після померлого Ѕ частину спірного будинку та Ѕ частину спірної земельної ділянки.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом просив суд первісні позовні вимоги задовольнити, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити, пославшись на їх безпідставність.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 в судовому засіданні висловив незгоду з позовною заявою позивача, просив суд відмовити у задоволенні первісного позову у зв`язку з його безпідставністю та задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення зустрічного позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість та підтримувала вимоги первісного позову.

Відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в судове засідання не з`явилися, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності та нотаріально посвідчені заяви щодо суті заявлених вимог.

Раніше у судових засіданнях приймав участь представник відповідачки ОСОБА_8 - ОСОБА_15 , який не заперечував проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 . Також, раніше у судових засіданнях приймаючи участь у якості представників відповідачки ОСОБА_8 - ОСОБА_1 та ОСОБА_15 , по черзі, у зв`язку зі зміною повноважень ОСОБА_8 , також з приводу обставин продажу спірного будинку надавали пояснення, що грошові кошти за купівлю-продаж будинку АДРЕСА_1 , вона отримувала від ОСОБА_4

Третя особа за зустрічним позовом - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Т.В. в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності. 08.08.2018 року також надала суду пояснення, відповідно до яких спростовувала посилання доводів зустрічного позову, зазначала, що під час оформлення правочинів купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_9 та ОСОБА_4 поводилися як рівні покупці, нотаріусом були перевірені дійсні наміри сторін, ознак того, що укладені правочини були удаваними нотаріусом не встановлено.

Вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісні позовні вимоги задоволенню не підлягають, а вимоги зустрічного позову підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод /1950р./ ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97ВР, зокрема, ст.1 Першого протоколу до неї /1952р./ передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватись своїм майно, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користування майно відповідно до загальних інтересів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Зі змісту даної норми випливає, що під правомочністю володіння розуміється передбачена законом можливість мати (утримувати) в себе певне майно, використовувати, експлуатувати його, отримувати від нього корисні властивості, доходи від експлуатації, тощо.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують інтереси інших осіб та інтересів суспільства.

За загальним правилом право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.334 ЦК України). Порушення права власності підлягає судовому захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.07.2010 року між позивачем та гр. ОСОБА_13 , яка є донькою ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , було укладено шлюб.

23 грудня 2010 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. та зареєстрований в реєстрі за № 4328, відповідно до якого, сторони прийшли до взаємної згоди укласти Основний договір купівлі продажу нерухомого майна в термін до 01.03.2011 року на наступних умовах: ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 (Сторона-1) зобов`язуються передати у власність, а ОСОБА_4 (Сторона -2) зобов`язується прийняти та оплатити нерухоме майно, а саме, домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку №12110100000:07:124:001 за тією ж адресою, сторони погодили вартість майна в 736 000 грн. (92000 доларів США), в момент підписання зазначеного договору ОСОБА_4 сплачено аванс в сумі 16000 грн., що в еквіваленті становило 2000 доларів США (т.2, а.с. 54).

25 січня 2011 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 311,4 м2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №230. Покупцями придбано по Ѕ зазначеного домоволодіння, загальна вартість якого склала 678533 грн. (т.1, а.с.84).

Також, 25 січня 2011 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки №12110100000:07:124:001, площею 0,1000 га за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №245. Покупцями придбано по Ѕ зазначеної земельної ділянки, загальна вартість якої склала 51993 грн. (т.1, а.с.87).

Того ж дня, 25 січня 2011 року, ОСОБА_9 видав довіреність ОСОБА_4 , якою уповноважив останнього: 1) здати документи до КП «ДМБТІ», одержати їх після реєстрації права власності на належну ОСОБА_9 Ѕ частку в праві власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , одержати витяг про державну реєстрацію прав та технічний паспорт, 2) зареєструвати та право власності на належну ОСОБА_9 Ѕ частку земельної ділянки №12110100000:07:124:001, площею 0,1000 га за адресою АДРЕСА_1 , одержати державний акт на право власності на земельну ділянку, 3) бути представником ОСОБА_9 з усіма необхідними повноваженнями в житлово-експлуатаційних, газо-,енерго-, тепло-, водопостачальних та інших організаціях, укладати, підписувати та одержувати договори на обслуговування вказаного житлового будинку з усіма комунальними службами міста, укладати і підписувати договори, право одержувати різного роду довідки та документи, подавати від імені ОСОБА_9 заяви та сплачувати необхідні платежі, розписуватися за довірителя, довіреність посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрована в реєстрі за №263 (т.2 а.с.27).

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було розірвано за рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12.05.2016 року.

Виходячи з предметів первісного та зустрічного позовів, суд приходить до висновку про необхідність в першу чергу встановлення обґрунтованості/необгрунтованості вимог зустрічного позову про часткове визнання недійсним (удаванимии) договорів купівлі-продажу в частині покупця, оскільки зазначені обставини прямо впливають на можливість задоволення первісного позову та решти вимог зустрічного позову.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Положеннями ст. 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.

Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

У ході розгляду справи продавці – відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_14 надали суду нотаріально засвідчені заяви, в яких зазначили, що до них у березні 2010 року звернувся ОСОБА_4 , який запропонував продати йому спірне домоволодіння та земельну ділянку на якій воно розташоване, проте продавці, які отримали майно у спадщину, перебували в стані оформлення документів на зазначене майно. Продавці досягли домовленості з ОСОБА_4 щодо продажу йому зазначеної нерухомості за 730 000 грн. після оформлення документів. В квітні 2010 року ОСОБА_4 в якості підтвердження намірів сторін, запропонував сплатити частину вартості майна, з наданням йому можливості здійснювати ремонті роботи, на що продавці погодилися і тоді ж в квітні 2010 року отримали від нього 600 000 грн., після чого, ОСОБА_4 розпочав ремонті роботи в будинку. В червні 2010 року, під час завершення оформлення документів продавцями, ОСОБА_4 за згодою продавців сплатив їм решту вартості майна в розмірі 130 000 грн., повністю розрахувавшись за придбання будинку та земельної ділянки. Під час оформлення договорів купівлі-продажу майна між продавцями та ОСОБА_4 у нотаріуса продавці виявили, що покупцем виступає також невідомий їм раніше чоловік – ОСОБА_9 .. Оскільки продавці завчасно отримали всі грошові кошти до укладення угоди, вони не заперечували проти включення зазначеного громадянина до угоди, як співпокупця. Мотиви зазначених дій продавцям не відомі (т.1 а.с.218-220).

Наданими поясненнями продавці підтвердили, що вони продавали будинок та земельну ділянку саме ОСОБА_4 і саме ОСОБА_4 передав їм кошти за договорами. Зазначаючи при цьому також, що ніяких перемовин з ОСОБА_9 , який був формально вписаний в договір як покупець вони про продаж нерухомого майна не вели, раніше його не бачили та ніяких коштів від нього не отримували.

Зазначені обставини також не спростовували у судовому засіданні представники відповідачки - продавця ОСОБА_8 , які протягом розгляду справу неодноразово змінювалися, (спершу ОСОБА_16 , згодом – представник позивача – ОСОБА_1 , довіреність якої на представництво ОСОБА_8 скасована за заявою ОСОБА_8 від 20.11.2019 року, з зазначенням про спроби психологічного тиску на відповідачку з боку ОСОБА_1 та згодом ОСОБА_15 ). Окрім того, в матеріалах справи також наявна аналогічна нотаріально посвідчена заява від 22.11.2017 року реєстр.№1277 від ОСОБА_8 щодо обставин купівлі-продажу нерухомості, яку остання згодом відповідно до заяви нотаріусу від 06.08.2018 року прохала скасувати та після чого, згідно клопотання її представника адвоката Поляка О.В. від 11.10.2019 року прохала залишити в силі та розглянути заяву від 22.11.2017 року (т.2 а.с.9-11,139-141,159,160). Однак, незалежно від зміни представників, всі представники маючи на час надання пояснень повноваження від ОСОБА_8 , з приводу обставин продажу спірного будинку та земельної ділянки надавали пояснення, що грошові кошти за купівлю-продаж будинку АДРЕСА_1 , вона отримувала від ОСОБА_4 .

Також, дані обставини підтверджуються заявами продавців – відповідачів по зустрічному позову, підпис яких посвідчений в нотаріальному порядку, якими вони фактично визнали позов, та попереднім Договором купівлі продажу від 23.12.2010 року, який було укладено між продавцями та особисто ОСОБА_4 та у якому саме ОСОБА_4 зобов`язався прийняти та оплатити нерухоме майно, як єдиний покупець.

Окрім того, матеріалами справи (довіреністю ОСОБА_17 на ім`я ОСОБА_4 від 25.01.2011 року) підтверджується, що після придбання домоволодіння та земельної ділянки, саме ОСОБА_4 проводив заходи щодо проведення ремонту, укладення договорів щодо надання комунальних послуг та обслуговування вказаного житлового будинку.

Доводи ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про те, що ремонтом у будинку подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 займалося спільно та за допомоги батьків дружини – ОСОБА_17 та ОСОБА_3 судом відхиляються, оскільки будь яких належних та допустимих доказів зазначених обставин матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2006-2009 року, ОСОБА_4 здійснював підприємницьку діяльність у якості ФОП, та мав фінансові можливості для придбання спірного нерухомого майна.

Твердження ОСОБА_9 , його правонаступника ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про те, що він і його дружина, мали гарний заробіток та накопичили кошти в сумі 47 000 доларів США - суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до витребуваних за ухвалою суду від 18.07.2018 року відомостей з ДФС України та ПФУ України, подружжя ОСОБА_18 не мали доходів, які б відповідали вартості придбаного майна, доказів наявності значних грошових коштів для оплати сум за придбане нерухоме майно, зокрема будь-які банківські виписки, довідки, тощо, також відсутні. Що стосується наданих квитанцій про купівлю валюти за 2000 рік в сумі 1600 доларів, за 2006 рік в сумі 500 доларів і 15 євро, та 400 євро 2009 року, то суд не приймає їх як належний та допустимий доказ, оскільки в даних квитанціях не зазначено призвища ім`я по батькові осіб, які здійснювали таку купівлю валюти, а тому дані квитанції не спростовують зазначених висновків суду (т.1, а.с.191-193, т.2, а.с.35-41).

Враховуючи наведене, суд критично ставиться до посилань ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , та їх відповідних показів у якості свідків, про те, що грошові кошти в сумі 47 000 доларів США були передані особисто ОСОБА_9 в автомобілі, перед відвідуванням нотаріуса для укладення угоди, окрім того, будь яких доказів на підтвердження зазначених обставин та спростування пояснень продавців спірної нерухомості щодо розрахунку саме ОСОБА_4 за будинок суду не надано.

Більше того, відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_19 та їх представники, під час розгляду справи, висловлювали заперечення щодо часу та місця передачі коштів, однак особисто зазначали, що розрахунок за придбане спірне майно проводився ОСОБА_4 , який передав грошові кошти продавцям спірної нерухомості.

Суд зазначає, що для предмету доказування у зазначеній справі має вирішальне значення встановлення особи, що розрахувалася за придбане майно та прийняла його, таким чином виконавши обов`язки покупця за договором, суперечка сторін щодо обставин часу та місця передачі коштів ОСОБА_4 продавцям (до договору чи у нотаріальній конторі) – не має правового значення для вирішення даного спору, а під час розгляду справи судом встановлено факт сплати коштів продавцям та прийняття майна саме ОСОБА_4 .

Будь-який правочин має набути чинності, тобто набрати юридичної сили. Для цього він має відповідати вимогам, встановленим законом.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається із позовної заяви, на обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на правові підстави, передбачені ст. 235 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У п.25 постанови Пленуму від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України роз`яснив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Таким чином, із показів сторін, свідків, наданих письмових доказів та пояснень сторін, суд вважає встановленою обставиною, що дії щодо пошуку спірного нерухомого майна, розрахунку за нього, укладання стосовно нього угод та реалізації їх умов, здійснював ОСОБА_4 , і саме позивач за зустрічним позовом проводив повний розрахунок за придбане нерухоме майно.

Матеріалами справи підтверджено та визнано сторонами, що ОСОБА_4 здійснював утримання спірного майна, разом з дітьми та ОСОБА_5 проживав у спірному домоволодінні до березня 2017 року, після чого продовжував проживати там лише з дітьми, що відповідало меті набуття у власність майна.

Також, матеріалами справи встановлено та визнано сторонами, що ОСОБА_9 спірним майном ніколи не користувався, та в будинку не проживав, участі в укладенні попереднього Договору купівлі-продажу не приймав, що свідчить про відсутність в нього реального волевиявлення щодо набуття права власності на майно в об`єктивному розумінні, як сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усунення усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майно, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Доводи відповідачів за зустрічним позовом про те, що частку у спірному нерухомому майні було придбано ОСОБА_9 з метою захисту запозичених ОСОБА_4 коштів та майнових інтересів доньки ОСОБА_5 від можливих майбутніх конфліктів між подружжям Бочевих є неспроможними, необґрунтованими та такими що не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що обов`язки покупця за договором купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки в повному обсязі виконав ОСОБА_4 , оскільки домоволодіння та земельна ділянка по АДРЕСА_1 були придбані саме за кошти позивача та використовувались для проживання його родини (дружини та дітей), а відповідач формально вписаний у договір.

Всі ці обставини в сукупності і досліджені докази дають правові підстави визнати договори купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 від 25.01.2011 року, укладених між ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстровані в реєстрі за №230,245 частково недійсними (удаваними) в частині покупця ОСОБА_9 , оскільки саме ОСОБА_4 , а не ОСОБА_9 (правонаступник ОСОБА_3 ) є покупцем спірного майна, якими з дня купівлі користувався та володів, як законний власник і був фактичною стороною покупця в оспорюваних у даній справі правочинах.

Правові наслідки удаваного правочину регламентовано нормою ст. 235 ЦК України, яка кореспондуються із встановленими обставинами спору, оскільки удаваний правочин, вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили з метою часткового приховання в договорі купівлі-продажу реального покупця; сторони правочину, свідки у справі ствердили ці обставини. Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Таким чином, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсними (удаваним) в частині покупця, визнання покупцем та визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки, в даному випадку, задоволення зустрічних вимог виключає повністю задоволення первісних вимог, то суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 .

В свою чергу, позовні вимоги ОСОБА_4 в частині припинення права власності на Ѕ частини будинку та земельної ділянки за ОСОБА_9 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості правонаступника ОСОБА_9 до справи залучено дружину – ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину у вигляді спірних 1/2 частин будинку та земельної ділянки та зареєструвала право власності на це майно. Тобто на час ухвалення рішення суду право власності ОСОБА_9 відповідно до ст. 346 ЦК, вже припинено у зв`язку з його смертю. З огляду на викладене вимоги про «припинення права власності ОСОБА_9 на Ѕ частини будинку та земельної ділянки не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача за зустрічним позовом.

Що стосується мотивування зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 в частині посилань на норми Сімейного Кодексу України та оцінки придбаного майна в контексті поділу майна подружжя, з зазначенням ОСОБА_5 в якості відповідача, суд зазначає наступне.

У цій справі предметом спору є визнання договорів частково недійсними (удаваними) у частині покупця 1/2 частки майна ОСОБА_9 , визнання покупцем в цілому ОСОБА_4 та визнання права власності. Спірні правовідносини виникли у позивача за зустрічним позовом із сторонами договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 25.01.2011 року. Належними відповідачами мають бути сторони цих договорів купівлі-продажу та титульні співвласники майна. Проте позов, окрім зазначеного кола осіб пред`явлено також до ОСОБА_5 , яка стороною зазначених угод не була. Окрім того, як встановлено судом, в провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа № 204/4708/17, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц зроблено правовий висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги предмет зустрічного позову, ті обставини, що ОСОБА_5 не була стороною спірних угод та до якої ОСОБА_4 не заявлено позовних вимог, наявності в провадженні суду іншої цивільної справи, предметом якої є саме поділ майна подружжя між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , судом відповідні посилання зустрічного позову до уваги не беруться та не досліджуються, як і не досліджується і походження коштів, за які було придбано спірне майна.

Що стосується розподілу судових витрат, то суд вважає необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК україни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

За змістом зазначених норм відповідачем є особа, яка своїми діями або бездіяльністю порушує права або законні інтереси іншої особи (позивача), який звернувся за захистом своїх порушених або не визнаних прав до суду.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що законодавець визначив можливість відшкодування витрат пов`язаних з розглядом справи у разі задоволення позову з відповідача, тобто з особи, яка порушила законні права та інтереси позивача і таке порушення встановлено судом.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачами по справі зазначені ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

Як встановлено у судовому засіданні, відповідач ОСОБА_3 , яка є правонаступником померлого власника майна ОСОБА_9 , невизнавала порушених прав позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 , а саме є особою, яка своїми діями або бездіяльністю порушувала права або законні інтереси позивача за зустрічним позовом. Відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 є сторонами частково спорюваного правочину, та особами які не заперечували проти усунення порушених прав позивача ОСОБА_4 . Відповідачка ОСОБА_5 , як встановлено у судовому засіданні, взагалі є неналежним відповідачем, оскільки будь-яких вимог до неї, позивачем не заявлено.

Таким чином, враховуючи відмову у задоволенні первісного позову та часткове задоволення вимог зустрічного позову, а також особу, яка своїми діями або бездіяльністю порушувала інтереси позивача за зустрічним позовом, суд приходить до висновку, що саме з відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати на користь ОСОБА_4 у розмірі 10 124 грн. 46 коп. (7 305 грн. 26 коп. – 1% від ціни позову майнового характеру, 2 819 грн. 20 коп. - за 4 немайнові вимоги з 6 заявлених (4 Х 704,80 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 16, 203, 217, 235, 317, 319, 655 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 13, 19, 48, 76-81, 89, 133, 141, 209, 259, 263-265 ЦПК України суд, –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) про визнання права власності та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 , (місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_7 (місце проживання: АДРЕСА_6 ), ОСОБА_8 (місце проживання: АДРЕСА_7 ), третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Тетяна Василівна (місцезнаходження: м. Дніпро, пр. О.Поля, буд. 115) про визнання правочинів частково недійсними (удаваними) в частині зазначення покупця та визнання права власності на майно – задовольнити частково.

Визнати договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 укладений 25.01.2011 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 та Бочевим 1.1., ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 230 недійсним (удаваним) в частині зазначення покупцем ОСОБА_9 , з моменту його укладення.

Визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 укладений 25.01.2011 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 та Бочевим 1.1., ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №245 недійсним (удаваним) в частині зазначення покупцем ОСОБА_9 , з моменту його укладення.

Визнати ОСОБА_4 покупцем за договором купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 укладений 25.01.2011 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 та Бочевим 1.1., ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 230.

Визнати ОСОБА_4 покупцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 укладений 25.01.2011 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №245.

Визнати право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, шо знаходиться у АДРЕСА_1 , та розміщується на земельній ділянці плошею 1000 кв.м. на якій розташовані: А-3- житловий будинок, шл.бл., обк. цеглою, житл.пл. 175.1 кв.м., загал.пл. 311,4 кв.м.; Ж - літня кухня, цегла; 3 - вольєр, метал.; К - гараж, шл.блок; Л - альтанка, цегла; І-ІІІ, 1-23 - споруди, за ОСОБА_4 .

Визнати право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:07:124:0001, яка розташована по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 .

В задоволенні решти позовних вимог зустрічного позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 10 124,46 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т. О. Дубіжанська