Ухвала суду № 89224495, 06.03.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

справа № 752/17615/13-ц

провадження №: 6/752/196/20

У Х В А Л А

Іменем України

06.03.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.

за участю секретаря - Воробйова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві подання заступника начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Кенюк Людмили Василівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , стягувач Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2019 року до Голосіївського районного суду м. Києва надійшло подання заступника начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва головного територіального управління юстиції у м. Києві Кенюк Л.В., в якому просить тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 . В обґрунтування подання зазначила, що на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження № 53842424 з примусового виконання виконавчого листа № 757/17615/13-ц, виданого 07.08.2014 Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості у розмірі 1009720,44 грн. Боржник ОСОБА_1 ухиляється від належного виконання судового рішення. Будь-яких дій боржником на їх виконання не здійснено, судове рішення до теперішнього часу боржником не виконане, він ухиляється від явки до державного виконавця та від сплати боргу, а тому державний виконавець вважає, що потрібно вжити заходів та обмежити боржника у праві виїзду за кордон до належного виконання ним відповідних зобов`язань.

Сторони в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду подання повідомлені в установленому законом порядку.

Від боржника ОСОБА_1 на адресу суду надійшов відзив на заяву, в якому просить відмовити в задоволенні даного подання з тих підстав, що державним виконавцем не доведено необхідності застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Крім того, зазначила, що не ухиляється від виконання зобов`язання покладеного на неї рішенням суду, однак через складну економічну ситуацію не має змоги сплачувати наявну заборгованість належним чином.

Суд, дослідивши матеріали подання, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності вважає, що подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.04.2014, позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1009720,44 грн; звернуто на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнення на предмет іпотеки зі Іпотечним договором № 75402 від 20.01.2008, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 , а саме: нерухоме майно (квартиру), що належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло та складається з двох жилих кімнат, загальною площею 42,40 кв.м, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, встановленою у процесі здійснення виконавчого провадження, з вартості якого підлягають сплаті заборгованість за кредитним договором № 11286098000 в розмірі 1009720,44 грн; стягнуто пропорційно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 3441,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28.05.2015 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04.04.2014 змінено в частині звернення стягнення на предмет іпотеки; зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається за іпотечним договором № 75402 від 21.01.2008, укладеним між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ; в решті рішення залишено без змін.

07.08.2014 у справі було видано виконавчий лист, та постановою головного державного виконавця від 26.04.2017 року було відкрито виконавче провадження № 53842424 з його примусового виконання.

Головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Лазаревою А.І. винесено Постанову про арешт майна боржника від 26.05.2017, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.

Заступником начальника відділу Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кенюк Л.В. винесено постанову про арешт майна боржника від 05.11.2019, якою накладено арешт на майно боржника.

Заступником начальника відділу Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кенюк Л.В. винесена Постанова про арешт коштів боржника від 05.11.2019, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника.

Заступником начальника відділу Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кенюк Л.В. винесена Постанова про стягнення виконавчого збору від 12.11.2019, якою стягнуто з боржника суму виконавчого збору.

Однак, доказів на підтвердження направлення та, відповідно, отримання боржником зазначеної постанови державного виконавця, до матеріалів подання не долучено.

Заявник вважає, що боржник ухиляється від належного виконання судового рішення, в зв`язку з чим наявні законні підстави для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Разом з тим, слід звернути увагу заявника на те, що згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 (з подальшими змінами) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Зазначеним Законом не передбачено за ухвалою суду тимчасове обмеження виїзду за кордон боржника до виконання рішення суду.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 цього Закону, громадянинові України у випадку, якщо діють неврегульовані договірні зобов`язання, то до виконання зобов`язань або розв`язання спору може бути відмовлено у видачі паспорта для виїзду за кордон.

Згідно із ч.ч. 2, 4 ст. 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, у випадках, передбачених п.п. 1-9 ч.1 цієї статті, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон або у вказаних випадках паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено.

Таким чином, за наявності підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, до громадянина в залежності від наявності чи відсутності паспорта для виїзду за кордон застосовується: відмова у видачі паспорта; відмова у виїзді за кордон; тимчасове затримання чи вилучення паспорта для виїзду за кордон.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон.

Зазначеною статтею не передбачено здійснення таких дій, як встановлення тимчасового обмеження судом права виїзду громадянина за межі України.

Крім того, слід зазначити, що право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов`язань, тобто наявність лише самого зобов`язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Суд вважає за необхідне зазначити також і про те, що до даного подання не долучено докази на підтвердження направлення та отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, а також не надано достеменних доказів на підтвердження саме ухилення боржника від виконання судового рішення.

Також, слід зазначити, що відповідно до правової позиції, викладеної у листі Верховного суду України від 01 лютого 2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» п.5 передбачено, що про направлення до суду подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду державний виконавець повідомляє боржника.

Як вбачається з матеріалів вказаного подання та долучених до нього документів, підтвердження про повідомлення боржника про направлення до суду подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа - відсутнє.

Крім того, державним виконавцем долучено до матеріалів справи електронну роздруківку, в якій зазначено що боржник 17.07.2017, 09.09.2017, 17.07.2018, 10.09.2018, 18.07.2019, 09.09.2019 перетинала державний кордон.

Державний виконавець вказує, що можливість боржника перетинати державний кордон України свідчить про наявність у останньоого грошових коштів.

За таких обставин, на думку державного виконавця боржник свідомо ухиляється від виконання рішення суду та не вчиняє жодних дій, спрямованих на таке виконання у виконавчому провадженні, хоча виконати його має можливості.

Статтею 33 Конституції України, передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до положень п. 19 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець зобов`язаний звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Положеннями п. 2 розділу XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, подання про тимчасове обмеження у праві виїзду, має обов`язково містити, зокрема, обґрунтування наявності фактів ухилення боржника - фізичної особи від виконання своїх зобов`язань.

Так, під ухиленням від виконання зобов`язання слід розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об`єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.

Згідно положень ч. 1-3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Крім того, згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно положень ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, відповідно до ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно і свою власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" ("Gochev v. Bulgaria" від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. З ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду.

Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі "Ігнатов проти Болгарії" ("Ignatov v. Bulgaria", 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст. 2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.

У справі "Хлюстов проти Росії" ("Khlyustov v. Russia" від 11.07.2013) ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано "автоматично", тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Отже, з врахуванням позиції Європейського суду з прав людини щодо того, що обмеження права на свободу пересування має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. З ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування), суд приходить до висновку, що на даний час обмеження заявника у праві виїзду за межі України створює несправедливий дисбаланс між його правами, зокрема, правом на виїзд за межі України, та публічним інтересом.

Враховуючи все вищенаведене та згідно матеріалів справи, не підтвердився той факт, що боржник має можливість виконати рішення суду, проте свідомо ухиляється від його виконання.

Доказів протилежного виконавцем не надано.

При цьому, самого лише посилання виконавця на ту обставину, що боржник перетинав державний кордон України, а отже має можливість виконати рішення суду, не свідчить про умисне ухилення боржника від виконання рішення суду та наявності в останнього грошових коштів.

Також відсутні докази, які б давали підстави вважати, що боржник може виїхати за кордон на постійне місце проживання.

Крім того, судом враховано, що обмеження у праві виїзду за межі України може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості, проте наявні у справі матеріали не містять жодних даних про те, що встановлення такого обмеження якимось чином цьому посприяє.

Отже, з врахуванням позиції Європейського суду з прав людини щодо того, що обмеження права на свободу пересування має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. З ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування), суд дійшов висновку, що на даний час обмеження боржника у праві виїзду за межі України не відповідає вказаним критеріям, зокрема, не знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом, відсутні докази про те, що таке обмеження сприятиме виконанню рішення суду, а тому подання державного виконавця є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 259, 260 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви заступника начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Кенюк Людмили Василівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , стягувач Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» - відмовити.

Апеляційну скаргу на ухвалу може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо ухвалу постановлено без участі особи, яка її оскаржує, протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва.

Суддя Ю.Ю. Мазур