Рішення № 89219708, 13.05.2020, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/10314/19

Провадження № 2/359/1034/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

13 травня 2020 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Журавського В.В.,

при секретарі Івановій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

На початку листопада 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК», через свого уповноваженого представника, звернулось до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з указаним позовом, в якому просить: стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 10.07.2017 у розмірі 36865,22 грн., яка складається з: 18132,48 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 15313,51 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 1187,55 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками, а також штрафу (фіксована частина) - 500 гривень, та штрафу (процентна складова) - 1731,68 грн.; та відшкодувати судові витрати у розмірі 1921,00 грн. (а.с.1-6).

У судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за його відсутності, позов підтримує та просить суд його задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позов не надав та про причини неявки суд не повідомив.

На підставі ч.1 ст.280 ЦПК України суд вирішив проводити заочний розгляд цивільної справи, про що в судовому засіданні проголосив протокольну ухвалу.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах цивільної справи, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст.12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст.11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Судом встановлено, що 10.07.2017 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг на отримання кредиту та платіжної кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», що підтверджується анкетою-заявою від 10.07.2017 року (а.с.9).

Тобто, з 10.07.2017 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами в межах кредитного ліміту у розмірі 300,00 грн.

З копії анкети-заяви доданої позивачем до позову (а.с.8), вбачається, що 10.07.2017 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву № б/н, в даній заяві відсутні відомості про те, яку саме картку та розмір кредитного ліміту отримав відповідач.

Відповідно до п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначає, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету від 10.07.2017 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку, які є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку.

Однак, дані доводи суд не бере до уваги, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт досягнення сторонами згоди про предмет договору та інші умови та позивачем не надано до суду жодного належного доказу укладення 10.07.2017 року між сторонами та відповідно отримання позичальником ОСОБА_1 кредитних коштів в розмірі 300,00 грн., з наданням йому Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, Пам`ятки клієнта і Тарифів, що в сукупності із Заявою свідчило б про укладений в належній формі договір про надання банківських послуг.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зокрема, Верховний Суд України встановив, що виходячи з правового аналізу вказаних норм, умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що в подальшому такі умови не змінювалися (в зв`язку із чим такі умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору).

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не могла бути перешкодою для неврахування інтересів відповідача при вирішенні спору.

Так, дійсно, ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, однак, дана анкета-заява не свідчить про укладення кредитного договору, оскільки в заяві не вказано дати отримання картки та ПІН, яку саме картку та розмір кредитного ліміту отримав відповідач, тобто істотних умов договору не досягнуто.

Також, надана позивачем копія витягу з Умов та правил надання банківських послуг, не може підтверджувати факт існування боргу, оскільки в цих документах немає жодного посилання на відповідача, крім того, Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку є лише складовою договору про надання банківських послуг, а тому на підставі наявних в матеріалах справи доказів не можна встановити, що сторони дійшли згоди із усіх істотних умов договору.

Зазначення в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Слід зазначити, що Умови та Правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника (відповідача), та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№6-16цс15) та від 22 березня 2017 року (6-2320цс16).

Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву, оскільки наданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить ніяких посилань на те, в якій саме редакції (на яку дату) надані такі умови - тим самим не доводить для суду, що саме в цій редакції діяли такі умови станом на день відкриття рахунку та укладення договору між сторонами.

Також не надано до суду жодного належного доказу на підтвердження укладення Кредитного договору в розумінні вимог ст. 207 ЦК України та на підтвердження погодження з позичальником всіх істотних умов кредитного договору в розумінні вимог ст. 628 ЦК України, ознайомлення відповідача з тарифами, правилами та умовами кредитування, про прийняття їх позичальником та засвідчення власним підписом.

Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надає розрахунок за договором №б/н від 10.07.2017 року станом на 15.07.2019 року, з якого вбачається, що заборгованість відповідача за договором становить 36865,22 грн., яка складається з: 18132,48 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 15313,51 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 1187,55 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками, а також штрафу (фіксована частина) - 500 гривень, та штрафу (процентна складова) - 1731,68 грн.

Відповідно до ст. ст. 1048, 1054 ЦК України кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а отже банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Розрахунок заборгованості, на думку суду, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За пунктом 62 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Як вбачається з п. 1.1.3.2.4. Умов та правил надання банківських послуг, що Банк має право, змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому Банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов`язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно з п.1.1.3.1.9 Договору. Якщо протягом 7 днів Банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням Банку та без попереднього повідомлення клієнта.

Відповідно до п.1.1.5.1 Умов та правил надання банківських послуг, сторони несуть відповідальність за належне виконання своїх обов`язків відповідно до законодавства України та умов Публічного договору.

Пунктом 1.1.6.1 Умов та правил надання банківських послуг, передбачено, що зміни до цих Умов і Правил надання банківських послуг вноситься Банком щомісяця в однобічному порядку у випадках, не заборонених чинним законодавством України.

Пунктом 1.1.6.2 Умов та правил надання банківських послуг, передбачено, що у тих випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, Банк повідомляє клієнтів про внесення зміни шляхом використання наступних каналів зв`язку: 1.1.6.2.1 Офіційний сайт Банку: www.privatbank.ua, розміщення інформації у відділенні Банку.

Відповідно до п.2.1.1.5.4 Умов та правил надання банківських послуг, передбачено, що при незгоді зі змінами Правил та/або Тарифів Банку звернутись в Банк для розірвання цього Договору та погасити перед Банком заборгованість, у тому числі і заборгованість, що утворилась протягом 30 днів з моменту повернення Карток, виданих Держателю і його Довіреною особам. При незгоді зі списанням коштів по Картрахунку інформувати письмово Банк про це протягом тридцяти п`яти днів з моменту списання (у разі якщо вирішення питання передбачає розгляд письмової заяви).

Однак, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів про надіслання позивачу інформації щодо зміни кредитного ліміту, щодо встановлення відсоткової ставки та інших умов кредитування та щодо наявності вищезазначеної заборгованості саме в такому розмірі.

Довідки про збільшення кредитного ліміту позивачем суду також не надано, а тому суд позбавлений можливості встановити, який саме кредитний ліміт було встановлено ОСОБА_1 , вказана інформація відсутня і в самому розрахунку заборгованості.

Крім цього, варто зауважити, що розрахунок заборгованості оформлений не належним чином, в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 07.04.2003 року.

Тому, суд не приймає даний доказ наданий позивачем з підстав, які були зазначені вище, оскільки зазначена в ньому інформація не пояснює природу виникнення у відповідача боргу в розмірі 36865,22 грн., в тому числі і по заборгованості тіло кредиту та простроченому тілу кредиту, які значно перевищують кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на момент укладення договору б/н від 10.07.2017 року.

Даючи оцінку встановленим обставинам, дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, з врахуванням засад розумності і справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1921 грн. 00 коп. (а.с.1), однак, враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати, згідно вимог ст. 141 ЦПК України, не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст.526, ч.1 ст.1054 ЦК України ч.1 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268, ч.1 ст.280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Бориспільським міськрайонним судом Київської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач має право на оскарження заочного рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

На підставі ч.5 ст.268 ЦПК України повне судове рішення складено та підписано без його проголошення 13 травня 2020 року.

Суддя В.В.Журавський