Рішення № 89213856, 12.05.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 травня 2020 року Справа № 280/2617/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.04.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні позивачу пільгової пенсії за списком № 1, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», викладені у повідомленні від 10.03.2020;

- зобов`язати відповідача усунути порушення прав позивача і призначити пільгову пенсію за списком № 1, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 21.02.2020.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що він є внутрішньо переміщеною особою та з грудня 2014 року проживає у м. Запоріжжі. Зазначає, що у зв`язку з досягненням 53-річного віку та наявного трудового стажу, необхідного для призначення пільгової пенсії за списком № 1, він 21.02.2020 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії та надав до заяви усі необхідні документи, проте відповідачем було відмовлено в призначенні пільгової пенсію з тих підстав, що будь-які документи, підготовлені або видані установами, організаціями, підприємствами з територій, які непідконтрольні українській владі, не підлягають реєстрації та виконанню, що передбачено ч.ч. 2-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а відтак відсутні підстави для врахування наданих позивачем документів, зокрема, уточнюючої пільговий характер його роботи довідки. Вважає такі дії відповідача протиправними та просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 21.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/2617/20. Повідомлено про розгляд справи у письмовому провадженні без участі, повідомлено та виклику сторін протягом тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надавши 08.05.2020 до суду відзив на позовну заяву (вх.№21495), в якому зазначає, що при розгляді заяви позивача від 21.02.2020 та вирішенні питання про відмову в призначенні пільгової пенсії відповідач діяв відповідно до вимог законодавства та в межах наданих повноважень, оскільки надані позивачем документи для визначення пільгового стажу та заробітної плати, видані державним підприємством «Вугільна компанія «Куйбишевська», що розташоване на тимчасово окупованій території України, вважається недійсними, а також неможливо провести перевірку достовірності зазначеної в довідках інформації. Відтак, відповідач позбавлений можливості врахувати їх для призначення пенсії позивача. З огляду на зазначене, просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Приписами ч. 2 ст. 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 20.09.2017 № 0000337857 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Фактичним місцем проживання/перебування відповідно до вказаної довідки є: АДРЕСА_2 .

21.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісного центру) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, надавши до заяви наступні документи:

- довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру;

- заява про призначення/перерахунок пенсії;

- паспорт/посвідка;

- трудова книжка або документи про стаж;

- військовий квиток;

- диплом (свідоцтво, атестат) про навчання;

- довідка із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 по день звернення;

- довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;

- довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000;

- довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників;

- заява про спосіб виплати пенсії (для виплати через банк).

Рішенням відповідача, викладеним у вигляді повідомлення від 10.03.2020 № 0800-0208-8/8357, позивачу відмовлено в призначенні такого виду пенсії з посиланням на те, що згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII визначено особливості діяльності державних фондів, підприємств, установ і організацій на тимчасово окупованій території. Відповідно до зазначеного Закону будь-які документи, підготовлені або видані установами, організаціями, підприємствами з територій, які непідконтрольні українській владі, не підлягають реєстрації та виконанню.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;

45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;

46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;

46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;

47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;

47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;

48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;

48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;

49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;

49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;

50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:

чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи;

жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 19.03.1996, ОСОБА_1 народився - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 виповнилось 53 роки.

Згідно із ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Зазначеній нормі відповідає і пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637).

Пунктом 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі - Порядок №383) визначено, що під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

Відповідно до Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року (приклади у додатках 1, 2).

Так, п. 10 Порядку №383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для підтвердження стажу роботи зі особливо шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати: трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи; виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці; у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку.

Відповідно до п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Згідно з пунктами 23, 24 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про періоди роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Як вбачається з копії трудової книжки позивача та уточнюючої довідки від 20.10.2014 № 193, позивач:

- з 29.07.1985 по 14.11.1985 працював підземним машиністом підземних установок другого розряду з повним робочим днем в шахті на ділянці ПР-1;

- з 30.08.1988 по 18.11.1992 працював підземним електрослюсарем четвертого розряду з повним робочим днем в шахті на ділянці ВТБ-1;

- з 19.11.1992 по 07.08.1994 працював підземним проходчиком п`ятого розряду з повним робочим днем в шахті на ділянці ПР-1;

- з 03.06.1997 по 15.04.1998 працював підземним проходчиком четвертого розряду з повним робочим днем в шахті на ділянці ПР-1;

- з 16.04.1998 по 03.08.1998 працював підземним проходчиком п`ятого розряду з повним робочим днем в шахті на ділянці УПР-1.

Виконувані позивачем роботи відносяться до списку № 1, про що зазначено в уточнюючій довідці від 20.10.2014 № 193.

Проте, вказана довідка не була прийнята відповідачем до уваги через те, що видані підприємством, яке знаходиться на непідконтрольній Україні території.

За таких обставин, позивач позбавлений реальної можливості надати документи на підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Судом встановлено, що рішенням відповідача, викладеним у вигляді повідомлення від 10.03.2020 № 0800-0208-8/8357, позивачу відмовлено в призначенні такого виду пенсії з посиланням на те, що згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII визначено особливості діяльності державних фондів, підприємств, установ і організацій на тимчасово окупованій території. Відповідно до зазначеного Закону будь-які документи, підготовлені або видані установами, організаціями, підприємствами з територій, які непідконтрольні українській владі, не підлягають реєстрації та виконанню.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 132 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Згідно ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: автономна республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська , Одеська , Полтавська , Рівненська , Сумська , Тернопільська , Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь, та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

Зі змісту преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вбачається, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1049 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Тобто, одним з основних напрямків політики держави України стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист та повноцінна реалізація, зокрема, соціальних прав громадян України.

Приписи ст. 1 Закону визначають, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Частиною 3 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомою є та обставина, що усі органи, організації, установи державної форми власності, в тому числі і органи Пенсійного фонду України, були евакуйовані з території проведення АТО ще наприкінці 2014 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 на підконтрольну Українській державі територію і продовжили свою роботу за місцем евакуації. При цьому, «ДНР» та «ЛНР» є терористичними організаціями і не визнаються Україною як державні утворення. Відповідно, органи державної влади України, включно із Пенсійним фондом України, не мають права здійснювати листування, робити запити та будь-яким іншим способом взаємодіяти із представниками самопроголошених «республік», а тому Пенсійний фонд України не має правової підстави для використання наданої представниками так званих «ДНР» та «ЛНР» інформації.

Законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб`єктів, названих Законів, з урахуванням необхідних змін на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях.

Так, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

При цьому згідно ч. ст. 9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Відповідно до ч. 3 ст. 9 зазначеного Закону також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Тобто, документи, видані державними органами та органами місцевого самоврядування так званої «Донецької народної республіки», згідно законодавства України є недійсним та не можуть створювати правових наслідків.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

Приписами ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України визначено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Суд звертає увагу на те, що додана до позовної заяви копія трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 містить належним чином засвідчені записи щодо його роботи за всі спірні періоди.

Також, суд не приймає твердження відповідача про те, що надані позивачем довідки, зокрема, про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній від 20.10.2014 № 193 та про заробітну плату для обчислення пенсії від 20.10.2014 № 192, видані Державним підприємством «Вугільна компанія «Куйбишевська» не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 з 01.01.2014 довідки чи інші документи, підготовлені або видані підприємствами з територій, які не підконтрольні українській владі, не підлягають реєстрації та виконанню. На підставі наведених судом «Намібійських винятків».

Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Отже, з огляду на зазначену практику ЄСПЛ суд доходить висновку, що зазначена довідка, як виняток, може братись до уваги та оцінюватись разом з іншими документами в їх сукупності та взаємозв`язку при призначенні пенсії на пільгових умовах.

Зважаючи на викладене вище, беручи до уваги те, що позивач досяг встановлено законодавством віку, характер робіт та умови праці дають право на пільгову пенсію, що передбачено списком № 1, а також наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують пільговий стаж роботи позивача з 29.07.1985 по 14.11.1985, з 30.08.1988 по 18.11.1992, з 19.11.1992 по 07.08.1994, з 03.06.1997 по 15.04.1998 та з 16.04.1998 по 03.08.1998 на вказаних посадах, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії за списком № 1, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», викладені у повідомленні від 10.03.2020 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно, задоволенню підлягають і похідні від наведених вище позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за списком № 1, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 21.02.2020.

При цьому, беручи до уваги, що відповідні повноваження відповідача щодо призначення пенсії є дискреційними повноваженнями, суд враховує положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Олссон проти Швеції» («Olsson v. Sweden») від 24.03.1988.

При вирішенні вказаної справи ЄСПЛ прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 ст. 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також ЄСПЛ вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно, оскільки інших, крім тих, що були наведені вище і визнані судом протиправними, підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії відповідачем наведено не було, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд, з урахуванням вимог встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із викладеним, судові витрати на оплату судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 90, 139, 143, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії за списком № 1, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», викладені у повідомленні від 10.03.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за списком № 1, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 21.02.2020.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 12.05.2020.

Суддя М.С. Лазаренко