Рішення № 89193326, 13.05.2020, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/6967/19

Провадження № 2/0182/651/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13.05.2020 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рибакової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Обласного комунального виробничого підприємства «ДНІПРО-КІРОВОГРАД» про стягнення заборгованості по заробітній платі, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який уточнював (а.с.1,2,26-27). Просить суд стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «ДНІПРО-КІРОВОГРАД» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 50858,70 грн. та інфляційні нарахування в сумі 4755,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на наступні обставини.

У період з 06.10.2016 року по 27.09.2018 року він знаходився у трудових відносинах з Обласним комунальним виробничим підприємством «ДНІПРО-КІРОВОГРАД». Перебуваючи у трудових відносинах, він 15.07.2017 року на підставі контракту, наказу командира в/ч А0666 №102-РС був прийнятий у Збройні Сили України на військову службу за контрактом. 23.08.2018 року на підставі ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» він був звільнений в запас через сімейні обставини. Після звільнення з військової служби він звернувся до відповідача з заявою про звільнення та 27.09.2018 року був звільнений за ст.38 КЗпП України у відповідності до наказу №65-зК від 26.09.2018 року. Відповідно до довідок від 20.12.2018 року №00000000222, № 00000000223 з липня 2017 року по серпень 2018 року заробітна плата йому не виплачувалась. Згідно розрахункового листка за вересень 2018 року, виданого Обласним комунальним виробничим підприємством «ДНІПРО-КІРОВОГРАД» його середньоденний заробіток становить 171, 82 грн. Тому, за його розрахунком, з відповідача підлягає стягненню заборгованість з 15.07.2017 року по 23.08.2019 року в сумі 50858, 70 грн. Однак в день звільнення відповідач не здійснив виплату належних коштів, у зв`язку з чим на даний час склалася заборгованість з заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в сумі 55613,98 грн. з яких сума інфляційних нарахувань становить – 4755,28 грн.

На підставі наведеного позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 50858,70 грн., інфляційні нарахування в сумі 4755,28 грн., а всього – 55613,98 грн.

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.10.2019 року (а.с.28,29) позовну заяву ОСОБА_1 до Обласного комунального виробничого підприємства «ДНІПРО-КІРОВОГРАД» про стягнення заборгованості по заробітній платі прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; відкрито провадження по цивільній справі.

19.11.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов з додатками (а.с.33-64), згідно якого відповідач в задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі за безпідставністю. Послався на наступні обставини. ОСОБА_1 06.10.2016 року був прийнятий на роботу на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт Смолінського ВКГ ОКВП «ДНІПРО-КІРОВОГРАД». 27.09.2018 року він був звільнений за власним бажанням. Також з 13.06.2017 року ОСОБА_1 не з`являвся на робочому місці, про причини неявки не повідомив. В табелях обліку робочого часу з 13.06.2017 року до 27.09.2018 року він обліковувався як відсутній на робочому місці з невідомих причин. До підприємства не надходило жодних документів про причини відсутності ОСОБА_1 , протягом всього часу до звільнення позивач про причини відсутності не повідомляв. Підприємством вживались заходи щодо встановлення місця перебування позивача, проте жодної інформації підприємство не отримало (копії актів про відсутність працівника за період з 26.06.2017 року по 06.11.2017 року додаються). Як вбачається зі змісту ч.3 ст. 119 КЗпП України, поширення гарантій щодо збереження місця роботи при укладанні контракту законодавець ставить у залежність від необхідних умов: що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час призову, мобілізації та дії особливого періоду. Проте контракт про проходження військової служби від 15.07.2017 року не містить жодних посилань на наявність відповідних необхідних умов, а саме: призов, мобілізацію, укладення його на особливий період, під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці. Навпаки, в п.1 Контракту вказано, що позивач зобов`язується проходити службу протягом строку Контракту (три роки п.3 Контракту), а в разі настання особливого періоду – понад установлений строк. Не додано до матеріалів справи наказу військового комісаріату. Вказав, що укладення контракту жодним чином не пов`язано з настанням необхідних умов для поширення гарантій згідно ч. 3 ст.119 КЗпП України. Вважає, що позивач самостійно змінив місце роботи та добровільно на професійній основі уклав контракт на проходження військової служби з 15.07.2017 року. Крім того, позивач на власний розсуд визначив період дії гарантії згідно ч. 3 ст. 119 КЗпП України з 01.07.2017 року по 01.09.2018 року. Також позивач жодним чином не пояснює відсутність та не вимагає оплати з 13.06.2017 року, коли він фактично не з`явився на роботу і не наводить жодних причин не явки. Після звільнення з військової служби 23.08.2018 року і до моменту звільнення з підприємства 27.09.2018 року позивач не з`явився на роботі, жодних документів про проходження військової служби для застосування гарантій згідно ч.3 ст. 119 КЗпП України не надав.

Від позивача відповіді на відзив не надійшло.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК (в редакції закону 2004 року), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються Законодавством про працю. Судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник з трудових правовідносин.

З копії трудової книжки (а.с.7,8), заведеної на ім`я ОСОБА_1 , Серії НОМЕР_1 , вбачається, що ОСОБА_1 з 06.10.2016 року по 27.09.2018 року працював слюсарем аварійно-відновлювальних робіт в Смолінському ВКГ Обласного комунального виробничого підприємства «ДНІПРО-КІРОВОГРАД». Вказане підтверджується також іншими матеріалами справи (а.с.6 – копія довідки № 2944/11/0721 від 20.12.2018 року, а.с.9 – копія наказу № 65-зК про припинення трудового договору, а.с.61- копія заяви про звільнення).

Згідно довідки № 2944/11/0721 від 20.12.2018 року (а.с.6), ОСОБА_1 працював слюсарем аварійно-відновлювальних робіт 4-го розряду служби водопостачання Смолінського водопровідно-каналізаційного господарства обласного комунального виробничого підприємства «ДНІПРО-КІРОВОГРАД» з 06.10.2016 року (наказ від 05.10.2016 №22-пС) по 27.09.2018 року (наказ від 26.09.2018 № 65-зК).

Згідно копій Довідок про доходи № 00000000221 від 20.12.2018 року, № 00000000222 від 20.12.2018 року (а.с.10,11) ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата за періоди жовтень 2016 року - грудень 2016 року, січень 2017 року – червень 2017 року.

Відповідно до табелю обліку робочого часу працівників служби водопостачання ОСОБА_2 ВКГ за червень 2017 року (а.с.36). ОСОБА_1 відпрацював з 01.06.2017 року по 12.06.2017 року 7 робочих днів.

Відповідно до табелів обліку робочого часу працівників служби водопостачання ОСОБА_2 ВКГ за липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року, листопад 2017 року, грудень 2017 року, січень 2018 року, лютий 2018 року, квітень 2018 року, травень 2018 року, червень 2018 року, липень 2018 року, серпень 2018 року, вересень 2018 року (а.с.37-50). ОСОБА_1 на робоче місце не з`явився.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками відповідача було складено акти ( від 26.06.2017 року, 05.07.2017 року, 18.07.2017 року, 02.08.2017 року, 21.08.2017 року, 07.09.2017 року, 21.09.2017 року, 06.10.2017 року, 27.10.2017 року, 06.11.2017 року) про відсутність працівника ОСОБА_1 на роботі. З яких вбачається, що при відвідуванні його за місцем проживання по АДРЕСА_1 , його дома не виявлено, на запитання у сусідів ( ОСОБА_3 ) та сестри ( ОСОБА_4 ) отримали відповідь, що його з 12.06.2017 року не бачили, дома не з`являвся, місце його перебування не відомо. Вказано, що додзвонитися до ОСОБА_1 неможливо, оскільки мобільний телефон не відповідає, сестра ОСОБА_4 обіцяє повідомити ОСОБА_2 ВКГ про будь-яку інформацію (в разі її надходження), що стосується місця знаходження та причини відсутності на роботі ОСОБА_1 (а.с.51-61).

Згідно розрахунку ОСОБА_1 при звільненні (а.с.13), оскільки працівник не відпрацював жодного повного місяця (з перше по перше число) перед звільненням, розрахункового періоду, виходячи із заробітку якого необхідно провадити обчислення середньої зарплати, у цьому випадку фактично немає. Тому компенсацію обчислюють виходячи з посадового (місячного) окладу (тарифної ставки), установленого на момент її нарахування. Середньоденний заробіток працівника – 171, 82 грн. Сума компенсації за невикористані 19 календарних днів щорічної відпустки – 3264,58 грн. До виплати - 2101, 52 грн.

Вказана сума була нарахована та виплачена ОСОБА_1 згідно платіжного доручення № 79967 від 28.09.2018 року (а.с.12,14).

Як вбачається з листа від 10.12.2018 року (а.с.20,21), ОСОБА_1 просив відповідача надіслати йому належним чином завірену копію наказу від 27.09.2018 року про його звільнення; трудову книжку; довідку із зазначенням часу роботи на ОКВП «ДНІПРО-КІРОВОГРАД», спеціальності, кваліфікації, посади і розміру заробітної плати за період з 01.01.2016 року по 27.09.2018 року; довідку з обґрунтуванням розміру розрахункових виплат, що належать йому у зв`язку зі звільненням; здійснити виплату належних йому коштів за вказаними ним реквізитами.

Також встановлено, що 15.07.2017 року між Міністерством оборони України в особі: Командира військової частини А0666 полковника ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки (а.с.15-16).

Як вбачається з військового квитка Серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 , виданого Маловисківським військовим комісаріатом Кіровоградської області 28.05.2003 року (а.с.17-19), 23.08.2018 року він звільнений в запас через сімейні обставини.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Зазначені норми процесуального права узгоджуються і з положеннями статті 20 ЦК України, згідно якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

За положеннями ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», у якому передбачено, що особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період закінчення воєнних дій.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація це комплекс заходів, здійснених з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань. Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

За змістом листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17 березня 2014 року в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

У листі Міністерства оборони України «Щодо дії особливого періоду» № 316/1/906 від 20 жовтня 2016 року та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року (справа №800/582/14) зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

На даний час Указом Президента України не було оголошено демобілізацію та не скасовано особливий період у встановленому законом порядку.

Верховний Суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» у постанові від 25 квітня 2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17). У постанові зазначено, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Таким чином, на час укладення ОСОБА_1 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України діяв особливий період, який розпочався 18 березня 2014 року, коли набув чинності Указ Президента «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17 березня 2014 та цей особливий період триває станом на теперішній час.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач по справі протиправно не виплатив йому середній заробіток після початку проходження ним військової служби у Збройних силах України.

Судом встановлено, що позивач з 06.10.2016 року по 27.09.2018 року працював слюсарем аварійно-відновлювальних робіт 4-го розряду служби водопостачання Смолінського водопровідно-каналізаційного господарства обласного комунального виробничого підприємства «ДНІПРО-КІРОВОГРАД». З 15.07.2017 року по 23.08.2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України у відповідності до контракту.

24.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про звільнення за власним бажанням (а.с.61) і вказану заяву було погоджено на звільнення з 27.09.2018 року начальником СмВКГ Штирбу О.В. Посилання відповідача на те, що з 13.06.2017 року ОСОБА_1 не з`являвся на робочому місці і в табелях обліку робочого часу з 13.06.2017 року до 27.09.2018 року обліковувався як відсутній на робочому місці з невідомих причин, та, що до відповідача не надходило жодних документів про причини відсутності ОСОБА_1 протягом всього часу до звільнення, суд не вважає підставою для відмови в позові.

Отже, за змістом наведених вище норм суд вважає, що на ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року поширювалися гарантії, визначені частиною 3 статті 119 КЗпП України, зокрема ті, що на час проходження військової служби за працівником повинний зберігатися середній заробіток.

При розрахунку середнього заробітку суд керується статтею 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наведеного розрахунку позивача (а.с.3), ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача середній заробіток за липень 2017 року-серпень 2018 року в сумі 50858, 70 грн., з урахуванням індексу інфляції (за період з 28.09.2018 року по 01.10.2019 року – 109,35 %) всього суму заборгованості визначив в сумі 55613,98 грн.

Проте, суд не може погодитися з вказаним розрахунком позивача з наступних підстав. Як вбачається з розрахунку ОСОБА_1 при звільненні (а.с.13), середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить – 171,82 грн. За період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року кількість робочих днів позивача становила – 278 днів. Середній заробіток позивача за цей період складає 47765,96 грн., виходячи з розрахунку 278 днів х 171,82 грн. = 47765,96 грн. Загальний індекс інфляції за період з 28.09.2018 року по 01.10.2019 року становить 109,15 %. Тому інфляційні нарахування за період з 28.09.2018 року по 01.10.2019 року складають 4370,58 грн., виходячи з розрахунку: (47765,96 грн. х 109,15 % = 52136,54 грн.) - 47765,96 грн. = 4370,58 грн.

Дослідивши всі наявні матеріали справи, оцінивши їх в сукупності, той факт, що позивач набув право на стягнення середнього заробітку на період проходження військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року, відповідно до вимог ст. 119 КЗпП України та Закону України ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджено відповідними доказами у справі, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «ДНІПРО-КІРОВОГРАД» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 47765,96 грн. та інфляційні нарахування в сумі 4370,58 грн., в іншому – відмовити.

Враховуючи те, що позивач у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн. за вимогу майнового характеру.

Керуючись ст.ст. 4,12,13,81,89,141,259,263-265,268,354 п.п.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, ст.ст.3,119 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Обласного комунального виробничого підприємства «ДНІПРО-КІРОВОГРАД» (місцезнаходження за адресою: 25009, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Соборна, буд.19-А, код ЄДРПОУ 03346822) про стягнення заборгованості по заробітній платі – задовольнити частково.

Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «ДНІПРО-КІРОВОГРАД» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період проходження військової служби у Збройних Силах України з 15.07.2017 року по 23.08.2018 року в сумі 47765,96 грн. (сорок сім тисяч сімсот шістдесят п`ять грн. 96 коп.) та інфляційні нарахування в сумі 4370,58 грн. (чотири тисячі триста сімдесят грн. 58 коп.).

Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «ДНІПРО-КІРОВОГРАД» на користь держави судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

В іншому – відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: В. В. Рибакова