Рішення № 89175885, 08.05.2020, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/15052/19

Провадження № 2/638/155/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2020 року м.Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Цвіри Д.М.,

за участю секретаря Тітової М.О. ,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Альошина В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального комерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -

встановив:

25.09.2019р. ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», в якій, просить: скасувати наказ КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» №477-к від 17.09.2019р. про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-анестезіолога відділу виїзної консультативної медичної допомоги та медицини катастроф; поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-анестезіолога відділу виїзної консультативної медичної допомоги та медицини катастроф; стягнути з КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що наказом №477-к від 17.09.2019р. він був звільнений з посади лікаря-анестезіолога відділу виїзної консультативної медичної допомоги та медицини катастроф КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі - Медичний заклад) за прогул без поважної причини на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. В наказі зазначена підстава звільнення - рапорт завідувача відділу ВКМД та МК Гришаніної О.В. , копія графіку роботи на вересень 2019 року, акт від 16.09.2019р. про відсутність на роботі 16.09.2019р., акт від 16.09.2019р. про надання усного пояснення ОСОБА_1 щодо відсутності на роботі 16.09.2019р., пояснювальна ОСОБА_1 від 17.09.2019р.

Позивач вважає, що він звільнений незаконно, виходячи з наступного.

Позивач звертає увагу, що в наказі №477-к від 17.09.2019р. зазначено причиною звільнення «прогули без поважних причин». Однак зі змісту наказу вбачається, що мова йде лише за про один факт відсутності позивача на робочому місці 16.09.2019р. Про які інші прогули йде мова позивачу невідомо.

Також,. позивач не погоджується з тим, що 16.09.2019р. мав місце прогул - тобто відсутність на робочому місці без поважних причин, оскільки в цей день він не вийшов на роботу у зв`язку з хворобою. Так зазначає, що у пояснювальній записці від 17.09.2019р., від повідомив відповідача про те, що 15.09.2019р. він перебував у м. Києві. Цього дня у позивача проявилася гостра алергічна реакція (кропив`янка з бронхіальним спазмом), що завадило йому виїхати до м. Харкова, і йому довелося залишитися у м. Києві на ніч. Після цього 16.09.2019р. позивач звернувся до найближчого медичного закладу, де йому було надано медичну допомогу. Отже повивач, вважає, що був відсутній на робочому місці з поважних причин.

Позивач зазначає, що вказані обставини були повідомлені відповідачу 17.09.2019р., однак з невідомих йому причин не були враховані при винесенні оскаржуваного наказу, а сам наказ не містить інформації чому вказані обставини було визнано роботодавцем неповажними.

Окрім того позивач вважає, що при винесенні оскаржуваного наказу, відповідачем не були враховані вимоги ст.149 КЗпП, відповідно до якої при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Позивач зазначає, що не притягувався до дисциплінарної відповідальності протягом останнього року та сумлінно виконував свої обов`язки. Підтвердженням сумлінної праці та високого рівня професіоналізму є тривалий трудовий стаж (з 1992 по 2018 року). Крім того протягом липня-жовтня 2014 року працював в зоні проведення АТО в Луганській області в Щастинській міській лікарні як лікар анестезіолог-реаніматолог та надав ургентну допомогу з наступним лікуванням поранених військовослужбовців та цивільного населення. За результати трудової діяльності має нагороди - медалі «Знання, душу, серце - людям» та «За жертовність і любов до України». Виходячи з вищевикладеного, вважає звільнення з посади занадто суворим дисциплінарним стягненням.

Звільнення з посади позивач розцінює як переслідування з боку керівництва відповідача, оскільки він змушений вдруге, з метою поновлення на посаді, звертатися до суду з відповідним позовом. Зазначає, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.07.2019р. у справі №638/14690/18 його було поновлено на посаді та скасовано накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та звільнення. Вважає, що його вдруге незаконно звільнено з посади, тому порушені права потребують відновлення в судовому порядку.

Також позивач вказує, що в зв`язку з незаконним звільненням він зазнав моральної шкоди, яка виразилась в переживаннях, душевних стражданнях, необхідністю додаткових зусиль для організації свого життя.

Ухвалою суду від 11.10.2019р. відкрито спрощене позовне провадження у справі.

20.11.2019р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На підтвердження своєї позиції зазначає, що по-перше, посилання позивача на те що він не притягався до дисциплінарної відповідальності протягом останнього року є нікчемними, оскільки за останній рік, виходячи з того, що позивач був звільнений наказом від 06.09.2018р. та поновлений на роботі 29.07.2019р. на підставі рішення суду від 25.07.2019р., а також протягом періоду з 01.08.2019р. по 15.09.2019р перебував у відпустці, ОСОБА_1 фактично відпрацював лише кілька змін (30,8 годин). Разом з тим зазначає, що наявність чи відсутність дисциплінарних стягнень не є предметом спору у даній справі, адже позивача звільнено за прогул. По-друге, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення відносно ОСОБА_1 було застосовано у відповідності із чинним законодавством без порушення прав працівника. Оскільки позивачем було допущено порушення трудової дисципліни, до нього було застосовано дисциплінарне стягнення. Відповідач вважає, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення було здійснено з дотриманням вимог статтей 148-149 КЗпП, а саме виявлено проступок, отримано від працівника письмові пояснення, дотримано строки накладення стягнення, видно наказ про застосування стягнення та доведено працівнику наказ до відома. Відповідач вважає, що невихід ОСОБА_1 на роботу 16.09.2019р. є прогулом без поважних причин, оскільки останньому було відомо, що в цей день буде його робоча зміна з 08:00 до 20:00 годин, однак він на роботу не вийшов, керівництво про причини невиходу не попередив, у телефонній розмові на гучному зв`язку повідомив, що його робоча зміна 17.09.2019р., про що складено відповідний акт. Наступного дня, як зазначає відповідач, ОСОБА_1 надав письмові пояснення, однак в них була зазначена інша причина невиходу на роботу. Після цього було видано наказ №477-к від 17.09.2019р. про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за прогул без поважної причини та доведено його до відома працівника. По-третє, відповідач вважає, що оскільки позивачем не надано доказів середнього заробітку, неможливо визначити суми стягнення середнього заробітку за кожен день вимушеного прогулу. По-четверте, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та обґрунтованих розрахунків розміру її компенсації, тому позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

20.11.2019р. позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що він дійсно протягом останнього року не притягався до дисциплінарної відповідальності, акт від 16.09.2019р. «про надання усного пояснення» складений за участі осіб, які перебувають у залежності від керівництва, яке в свою чергу займається переслідуванням ОСОБА_1 з метою його звільнення із займаної посади. Окрім того, позивач зазначає, що вказану в акті інформацію, а саме, що його робоча зміна 17.09.2019р., він нікому з працівників Медичного закладу не повідомляв. Разом з тим зазначена в акті інформація спростовується офіційним документом - довідкою від 16.09.2019р. Також позивач зазначає, що розмір моральної шкоди визначається особою за своїм внутрішнім сприйняттям факту порушення її прав та психологічним відношенням до цього порушення.

Ухвалою суду від 11.03.2020р. замінено відповідача у справі КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» правонаступником Комунальним некомерційним підприємством Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».

В судовому засіданні 11.03.2020р. позивач та його представник ОСОБА_3 пояснили, що ОСОБА_1 15.09.2019р. перебував у м. Києві на власному автомобілі. Коли у позивача ввечері проявилася гостра алергічна реакція, він самостійно вжив ліки та не викликав швидку, оскільки сам є лікарем і розумів, що вказані обставини не є показником для виклику швидкої допомоги. В зв`язку з тим, що зазначені ліки викликають сонливість та протипоказані для вживання водіями, він не зміг виїхати до м. Харкова вночі на 16.09.2019р. На запитання, чому в переддень виходу на роботу позивач знаходився далеко поза межами м. Харкова, останній відповів, що в цьому проблем немає і він встиг би приїхати до початку робочої зміни, якби не проявилася хвороба та не довелось вживати ліки. Оскільки 15.09.2019р. був вихідним днем (неділя), позивач не зміг додзвонитися на стаціонарний телефон старшому лікарю Медичного закладу з метою повідомлення про хворобу та неможливість вийти на роботу 16.09.2019р. Номери мобільного зв`язку керівництва Медичного закладу ОСОБА_1 не має. Окрім того, представник позивача зазначив, що у вихідний день працівники відділу кадрів у Медичному закладі відсутні, тому додзвонитися можливо лише черговому лікарю, який перебуває на роботі. На запитання представника відповідача позивач пояснив, що номера мобільного телефону завідувача відділення 15.09.2019р. у нього не було. Лише наступного, тобто вранці 16.09.2019р., він у колеги дізнався номер телефону свого безпосереднього керівника, тобто завідувача відділення. Окрім того, як зазначив представник позивача, жодним локальним актом Медичного закладу не передбачено процедуру повідомлення керівництва про невихід на роботу, зокрема із зазначенням відповідних номерів мобільного зв`язку для такого повідомлення.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала вимоги, викладені у відзиві на позовну заяву та просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 08.05.2020р. розглянуто заяву представника відповідача про відвід судді від розгляду справи, якою заяву визнано необґрунтованою та відмовлено у задоволенні.

В судовому засіданні, позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, посилаючись на надані та досліджені під час судового розгляду докази.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та надані в процесі судового розгляду докази, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини дійшов наступних висновків.

Наказом від 29 липня 2019 року №374-к ОСОБА_1 поновлено на посаді лікаря-анестезіолога відділу виїзної консультативної медичної допомоги та медицини катастроф КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.07.2019 (а.с. 56).

ОСОБА_1 не вийшов на роботу та був відсутній протягом всієї робочої зміни 16 вересня 2019 року, про що складено відповідні Акт (а.с. 59) та Рапорт на ім`я директора Медичного закладу (а.с. 58).

Наступного дня 17 вересня 2019 року ОСОБА_1 вийшов на роботу та надав Пояснювальну записку на ім`я директора Медичного закладу про поважність причин відсутності на роботі протягом робочої зміни 16 вересня 2019 року, в якій зазначив, що не зміг вийти на роботу у зв`язку з хворобою та знаходженням у м. Києві (а.с. 8).

На підтвердження зазначених обставин до пояснень додано Довідку Комунально некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва «Амбулаторія загальної сімейної практики №8» від 16.09.2019р., в якій зазначено, що ОСОБА_1 знаходився на прийомі у сімейного лікаря 16.09.2019р. з діагнозом гостра алергічна реакція. Отримав амбулаторне лікування. Рекомендовано щадний режим роботи та відпочинку (а.с. 9).

Після цього 17 вересня 2019 року директором КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на підставі рапорту завідувача відділу ВКМД та МК Гришаніної О.В. , копії графіку роботи на вересень 2019 року, акту від 16.09.2019 року про відсутність на роботі 16.09.2019 року, акту від 16.09.2019 року про надання усного пояснення ОСОБА_1 щодо відсутності на роботі 16.09.2019 року, пояснювальної ОСОБА_1 від 17.09.2019 року, було видано наказ №477-к від 17.09.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-анестезіолога відділу виїзної консультативної медичної допомоги та медицини катастроф через прогул без поважних причин, згідно з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП (а.с. 7, 57).

Не погоджуючись з даним наказом ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду для захисту свого порушеного права.

Вирішуючи питання про правомірність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування відносно нього стягнення у вигляді звільнення, суд виходить з наступного.

Конституція України, проголосивши Україну демократичною, соціальною, правовою державою, визначила зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема, її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (ст. ст.1,3 Конституції України).

Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (ч. 4 ст.13, ч. ч. 1, 2, 7 ст.43 Конституції України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і у порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст.2,36,40,41 КЗпП України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником чи уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За загальними правилами звільнення працівника за цією підставою допускається лише у тому разі, якщо працівник був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. Оцінка причин як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення, зокрема, наявність поважних причин визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоч би вона і не була підтверджена лікарняним листком.

Судом встановлено і сторонами не оспорюється, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі протягом робочої зміни 16 вересня 2019 року. Однак сторони по різному оцінюють обставини, за яких ОСОБА_1 не вийшов на роботу. Так позивач вважає, що мав місце вимушений прогул, тобто відсутність на роботі з поважних причин (хвороба), а відповідач вважає, що причини відсутності останнього на роботі є неповажними, в зв`язку з чим притягнув його до дисциплінарної відповідальності.

Оцінюючи поважність причин відсутності ОСОБА_1 на роботі 16 вересня 2019 року, суд виходить з наступного.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Порядок і умови видачі, продовження та обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі визначено положеннями Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я за № 455 від 13 листопада 2001 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2001 року за № 1005/6196 (далі - Інструкція).

Відповідно до пп. 1.1, 1.2 Інструкції тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пп. 1.14, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.

Пунктом 2.19. Інструкції передбачено, що особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведеної консультації.

З Довідки, наданої позивачем, вбачається, що він 16 вересня 2019 року знаходився на прийомі у сімейного лікаря з діагнозом гостра алергічна реакція, де отримав амбулаторне лікування. Рекомендовано щадний режим роботи та відпочинку. Із зазначеної довідки не вбачається, що за станом здоров`я позивач не може працювати у цей день. Вказана довідка є довільною довідкою про відвідування лікаря у певний день та констатує наявність у позивача певного діагнозу.

Разом з тим, згідно з Випискою з медичної карти амбулаторного хворого, за наслідками звернення на прийом до лікаря 16.09.2019р. ОСОБА_1 рекомендовано консультація лікаря та щадний режим праці та відпочинку, що також підтверджує той факт, що станом здоров`я у позивача не було протипоказань до праці у цей день (а.с. 31).

Окрім того, позивач в судовому засіданні пояснив, що ця хвороба мала прояви і раніше, зокрема під час виконання ним трудових функцій. В таких випадках позивач самостійно вживав ліки та продовжував працювати.

Зазначені обставини в сукупності з іншими доказами спростовують доводи позивача про те, що він був відсутнім на роботі з поважних причин, а саме у зв`язку з хворобою, оскільки відсутні підстави для визнання належним, достатнім та достовірним доказом тимчасової непрацездатності позивача Довідки сімейного лікаря від 16.09.2019р., а тому доводи відповідача про, те що ОСОБА_1 16.09.2019р. вчинив прогул без поважних причин є цілком обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

Посилання позивача на те, що він цього дня перебував у м. Києві суд не може розцінювати як поважну причину для невиходу на роботу, оскільки ОСОБА_1 достеменно було відомо, що 16.09.2019р. у нього робоча зміна з 08:00 до 20:00 год., про що є відповідні відомості в матеріалах справи (а.с.61). Йому також було відомо, що у нього періодично проявляється гостра алергічна реакція. Незважаючи на це позивач ввечері 15.09.2019р. перебував у м. Києві, за 450 кілометрів від м. Харкова.

Відповідно до ст.139 КЗпП працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Всупереч зазначеній нормі, ОСОБА_1 не вжив усіх заходів задля недопущення порушення ним своїх обов`язків щодо дотримання трудової дисципліни та правил внутрішнього розпорядку, зокрема щодо планування часу свого відпочинку таким чином, щоб це не шкодило виконанню ним своїх трудових обов`язків.

Окрім того, виходячи із рекомендацій лікаря, ОСОБА_1 після прийому лікаря не був позбавлений можливості вирушити до м. Харкова задля того, щоб вийти на роботу 16.09.2019 року до кінця своєї робочої зміни, тобто до 20:00 години.

Щодо доводів сторін про те, що ОСОБА_1 не повідомив керівництво про причини невиходу на роботу, суд зазначає наступне. Хоча позивач і зобов`язаний був, відповідно до ст.139 КЗпП, повідомити керівника про причини невиходу на роботу, однак зазначена обставина не стосується предмета спору у даній справі, оскільки ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності не за порушення трудової дисципліни, а за прогул без поважної причини.

Щодо посилання позивача на те, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за вказаний проступок є занадто суворим стягненням суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ч.3 ст.149 КЗпП).

Виходячи із зазначених вище норм, законом визначено право роботодавця застосувати одне із зазначених стягнень у випадку порушення працівником трудової дисципліни. Роботодавець на власний розсуд, виходячи з обставин вчинення такого проступку, застосовує те стягнення, яке на його думку відповідатиме принципам розумності та справедливості.

Разом з тим законодавець не зобов`язує роботодавця спочатку застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді догани, а лише потім звільнення. Відповідно до закону ці два види стягнення є самостійними да незалежними один від одного.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що відповідач застосував стягнення у вигляді звільнення неправомірно.

Щодо процедури звільнення суд зазначає наступне.

Оскільки звільнення є одним із видів дисциплінарної відповідальності, до нього застосовуються правила, визначені статтями 148-149 КЗпП.

Судом встановлено, що при накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення щодо ОСОБА_1 , відповідачем були дотримані всі вимоги, передбачені зазначеними вище нормами. Так відповідачем було виявлено проступок - а саме прогул без поважних причин, про що складено відповідні Акт та Рапорт . Після цього отримано від працівника письмові пояснення, що виразились у Пояснювальній записці. Стягнення застосовано на наступний день після вчинення проступку, тобто дотримано місячний строк накладення стягнення. Після цього видано Наказ про звільнення від 17.09.2019р., який того ж дня було надіслано ОСОБА_1 поштовим зв`язком. А 18.09.2019р. надано наказ для ознайомлення (а.с. 66).

Щодо доводів позивача про те, що в наказі зазначено причиною звільнення «прогули без поважних причин», а наказ містить посилання лише на один прогул 16.09.2019р., суд дійшов висновку, що це є технічною помилкою, оскільки зі змісту наказу, та документів, на підставі яких було його винесено, дійсно мова йде про один прогул, який мав місце 16.09.2019р., а утворення слова «прогули», замість слова «прогул», є нічим іншим як технічною помилкою при виготовленні наказу.

Суд не враховує долучену до матеріалів справи відповідачем копію постанови Харківського апеляційного суду від 2019 року, оскільки вона не стосується предмета спору у вказаній справі, а саме законності накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Оскільки відповідачем не доведено належними, достатніми та достовірними доказами поважність причин відсутності на робочому місці протягом робочої зміни з 08:00 до 20:00 год. 16 вересня 2019 року, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу №477-к від 17.09.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-анестезіолога.

Оскільки позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-анестезіолога відділу виїзної консультативної медичної допомоги та медицини катастроф; стягнення з КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнення з КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20000 грн є похідними від позовної вимоги про скасування наказу про звільнення, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, -

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального комерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - відмовити.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному вебпорталі судової влади України.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному вебпорталі судової влади України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата виготовлення повного судового рішення 12 травня 2020 року.

Суддя Д.М. Цвіра