Ухвала суду № 89162806, 05.05.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2943/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

Головуючого судді - Бенца К.К.,

при секретарі судового засідання: Парова І.І.

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора - Стефанцов А.М.

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника обвинуваченого - Пачута О.М.

представника потерпілого - Пагулич Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород кримінальне провадження №308/2943/20 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019070030002972 від 17.09.2019 р. про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

23 березня 2020 року до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з Ужгородської місцевої прокуратури надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019070030002972 від 17.09.2019 р. про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 06 квітня 2020 року призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акту.

В судовому засіданні, прокурор заявив клопотання, яке подав у письмовому вигляді про продовження (обрання) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 до двох місяців у зв`язку із наявними ризиками передбачених у п. п. 1, 3 ,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, потерпілих; вчинити інше кримінальне правопорушення. Прокурор звернув увагу суду на те, що обвинуваченому під час досудового розслідування обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, дія якого спливає 07 травня 2020 року. Прокурор звернув увагу суду на те, що обвинувачений ОСОБА_1 під час досудового розслідування переховувався від органу досудового розслідування, достовірно знаючи, що його підозрюють у вчинені злочину, у зв`язку з чим він оголошувався в розшук. Просив суд врахувати дані про його особу: не працює, неодружений, майновий стан є незадовільним, а відтак міцні соціальні зв`язки відсутні.

Представник потерпілого у судовому засіданні підтримав клопотання прокурора про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Захисник у судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечила, з підстав викладених у письмових запереченнях , вважає клопотання необгрунтованим, просила відмовити у задоволенні клопотання, а у випадку необхідності обрати інший запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Обвинувачений у судовому засіданні підтримав доводи захисника, просив обрати йому інший запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою. Заперечив факт переховування від суду.

Розглянувши заявлене клопотання, вислухавши думку прокурора, обвинуваченого, захисника, представника потерпілого, суд приходить до наступного висновку.

Вирішуючи клопотання про продовження (обрання) запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 суд враховує вимоги КПК України та п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

До спливу строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Обвинуваченому ОСОБА_1 під час досудового розслідування обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, дія якого спливає 07 травня 2020 року.

Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні закінчується 07 травня 2020 року. Завершити судове провадження до спливу строку тримання під вартою не надалось можливим.

Аналізуючи доцільність продовження (обрання) запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, суд враховує наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України взяття під варту як запобіжний захід може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Так, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує, що ОСОБА_1 обгрунтовано обвинувачується у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим.

Суд , виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182)

При цьому, суд звертає увагу сторони захисту на те, що такі об`єктивні дані не повинні бути достатніми для засудження особи, апріорі, останні повинні лише об`єктивно зв`язувати певну особу з певним злочином для можливості застосування заходу забезпечення кримінального провадження при наявності реальних ризиків, а у разі ж не доведеності вини особи за наслідками судового розгляду, останній може бути виправданий судом, у тому числі, з урахуванням положень ст. 62 Конституції України

Також, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України, а виходячи лише з фактичних даних, що містяться в матеріалах кримінального провадження, приходжу до висновку про обґрунтованість обвинувачення останнього у вчиненні кримінального правопорушення за викладених в обвинувальному акті обставин. Дане кримінальне правопорушення відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості.

Суд, звертає увагу сторони захисту на те, що питання щодо доведеності чи недоведеності вини обвинуваченого не являється предметом розгляду клопотання про продовження( обрання) строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбчених ст. 177 КПК України, суд приходить до переконання, що прокурором під час розгляду клопотання доведено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вказані ризики, на думку суду, доводяться вагомістю доказів про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, а також тяжкістю покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 був обраний з метою забезпечення виконання ним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, щообвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій.

На користь реального існування вказаних ризиків слід віднести ті обставини, що ОСОБА_1 засуджений за вироком Ужгородського міськрайонного суду від 30.11.2017 року за ч. 4 ст.358, ч.2 ст.15 ч.1 ст.186, ч.2 ст.186 КК України із застосуванням ст.70 КК України до п`яти років позбавлення волі із іспитовим строком згідно ст. 75 КК України терміном на три роки , однак під час дії іспитового строку останній уже 31.01.2020 року був повідомлений слідчим про підозру у вчиненні кримінального правопорушення , тобто ОСОБА_1 , органами досудового розслідування уже був підозрюваний у вчиненні іншого злочину.

Окрім того, на користь реального існування ризику переховуватися від суду слід віднести ту обставину, що постановою слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області від 17.02.2020 року ОСОБА_1 оголошено в розшук , після того, як повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 185 КК України було вручено ОСОБА_1 12.02.2020 року , однак такий відмовився підписатись про отримання повідомлення у присутності двох понятих.

Співставлення негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді його покарання у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у разі доведення прокуро-ром його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.

Суд вважає, що небезпека переховування обвинуваченого здається явно переконливою.

Частиною 5 ст. 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Прецедентне право Європейської конвенції з прав людини сформулювало підстави, за наявності яких допускається тримання під вартою обвинувачених.

До цих підстав віднесені: наявність ризику, що обвинувачений не з`явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень (Tiron v . Romania, § 37; Smirnova v. Russia, § 59; Piruzyan v . Armenia, § 94).

Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання, має оцінюватись також з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити цей ризик, або продемонструвати, що він настільки незначний, що не виправдовує попереднє ув`язнення особи. (Panchenko v. Russia, § 106).

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» вказав, що «суворістьпередбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів». Отже, суд приймає до уваги тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та покарання, що підвищує ризик зникнення обвинуваченого від правосуддя.

У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від право суддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Встановлений ризик незаконно впливати на свідків, є актуальним до моменту їх допиту в суді при розгляді обвинувального акту по суті, а тому, не може вважатись припиненим.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, то суд вважає його обґрунтованим, оскільки підозрюваний у силу займаної раніше посади, перебуваючи на волі під час розгляду справи матиме можливість використовуючи свій авторитет та здобутий досвід впливати на свідків. Окрім цього, при встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібраннідоказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

На даний час існує реальна необхідність допиту великого кола свідків, проведення великого обсягу необхідних процедурних (процесуальних) дій, відтак, на переконання суду, існує об`єктивна реальність ризику можливого впливу обвинуваченого на свідків.

Окрім того, судом враховано дані про особу ОСОБА_1 , який сім`ї та утриманців не має, не працює, що свідчить про відсутність отримання постійних доходів та тісних соціальних зв`язків на території України та підтверджує ризик переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не можуть запобігти ризикам вчинити обвинуваченим спроби переховуватись від суду ; незаконно впливати на потерпілого, свідка; вчинити інше кримінальне правопорушення .

Водночас суд вважає, що вік та стан здоров`я ОСОБА_1 дозволяють та не перешкоджають обранню ( продовженню) відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Доказів про те, що стан здоров`я ОСОБА_1 перешкоджає обранню відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не надано.

При розгляді клопотання суд враховує ту обставину, що ОСОБА_1 обгрунтовано обвинувачується у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, наявність підстав вважати, що останній, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду, може перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню судового розгляду, що унеможливить повноту, всебічність при розгляді даного кримінального провадження, може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадження, що свідчить про те, що інші більш м`які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Доводи адвоката про те, що ОСОБА_1 має постійне місце проживання в Україні, яке не змінював тривалий час та має стійки соціальні зв`язки, не можуть слугувати стримуючим фактором та не спростовують заявлених ризиків та свідчить про неможливість їх уникнення при застосуванні більш м`яких запобіжних заходів.

Отже, на думку суду, існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_1 від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, залишається високим.

На думку суду, застосування більш м`якого запобіжного заходу не унеможливить прояв встановлених судом ризиків, та не буде ефективним та доцільним в рамках даного кримінального провадження та свідчить про те, що інші більш м`які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України

Суд вважає, що продовження дії відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, тяжкістю покарання, яке йому загрожує у випадку визнання його винуватим, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Таким чином, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі обвинуваченого ОСОБА_1 та тяжкості предявленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання підозрюваним своїх процесуальних обовязків, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження та суспільному інтересу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 27, 176-178, 314-316, 331, 369-372 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Ужгородської місцевої прокуратури Стефанцов А.М. про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 - задовольнити.

Продовжити строк тримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів - до 02 липня 2020 року.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 7 днів з дня її оголошення.

Копію ухвали надіслати начальнику Закарпатської УВП №9.

Повний текст ухвали складено і оголошено 08.05.2020 року о 16-30 год.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца