Вирок № 89162370, 04.05.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2963/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області:

під головуванням судді Іванова А.П.,

за участі секретаря Боти О.І.,

прокурора Косаковського В.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Бобонича В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12018070030004084 від 22.12.2018 року про обвинувачення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород, українця, громадянина України, з освітою середньо-спеціальною, неодруженого, раніше не судимий, непрацюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

встановив:

Обвинувачений ОСОБА_1 22 грудня 2018 року близько 14 годин 00 хвилин, перебуваючи в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправний характер своїх власних дій, їх караність та бажаючи настання їх суспільно-небезпечних наслідків, з метою спричинення тяжких тілесних ушкоджень, під час сварки зі своєю співмешканкою ОСОБА_2 , наніс останній 3-4 удари руками стиснутими в кулак в ділянку голови та тіла, після чого умисно скинув її з ліжка, таким чином, що остання вдарилась головою об підлогу, унаслідок чого їй були спричинені тілесні ушкодження у вигляді субарахноїдального крововиливу, субдуральної гематоми, забою речовини головного мозку, синців та саден на шкірних покривах обох верхніх та обох нижніх кінцівок, які надалі призвели до розвитку енцефаломаляції, набряку, набухання та вклинення речовини головного мозку у великий потиличний отвір, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_2 .

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні вину у пред`явленому йому обвинуваченні не визнав повністю та від дачі пояснень відмовився відповідно до ст. 63 Конституції України.

Захисник обвинуваченого адвокат Бобонич В.І. в судовому засіданні просив суд виправдати обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки відсутні належні і допустимі докази його винуватості у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Попри те, що обвинувачений ОСОБА_1 свою вину не визнав в повному обсязі, його вина у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України підтверджується даними в судовому засіданні показами свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дослідженими в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_5 , письмовими доказами та відеозаписом.

Так, свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що працює перукарем і знайома з ОСОБА_1 22.12.2018 до неї на роботу прийшов ОСОБА_1 та попросив викликати швидку допомогу, сказав, що його співмешканці ОСОБА_6 погано, що в неї блювота з кров`ю. ОСОБА_1 був в стані сп`яніння. Було видно, що він переляканий. Пояснив, що ОСОБА_6 впала.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що працює перукарем і знайома з ОСОБА_1 22.12.2018 до неї на роботу прийшов ОСОБА_1 та попросив викликати швидку допомогу.

Із протоколу огляду місця події, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 від 22.12.2018 (т. 1 а.с. 159-164) видно, що під час огляду виявлено та вилучено: джинси сірого кольору із слідами речовини бурого кольору, відрізки скотчу із слідами папілярних пальців рук, шматки вати із слідами речовини бурого кольору.

Із протоколу огляду місця події приміщення коридору реанімаційного відділення за адресою м. Ужгород вул. Грибоєдова, 20 від 20.01.2019 (т.1. а.с. 165-167) видно, що в коридорі був оглянутий труп жіночої статі.

Згідно з протоколу проведення слідчого експерименту від 05.02.2019 (т. 1 а.с. 168-171) підозрюваний ОСОБА_1 на місці події за адресою: АДРЕСА_2 показав та розказав про події, які мали місце 22.12.2018, зазначив місце де знаходились він і ОСОБА_2 , яким чином він наносив удари останній та місцезнаходження ОСОБА_2 після нанесення ударів.

Із протоколу огляду предмету від 05.02.2019 (т. 1 а.с. 172-174) видно, що переглянутий відеозапис слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_1 , за яким ОСОБА_1 показує як 22.12.2018 близько 12 години він приліг на ліжко, пролежав приблизно 2 години поруч із ОСОБА_2 . Між ними виникла словесна перепалка під час якої він наніс в лівий бік обличчя ОСОБА_2 кулаком не менше 3 ударів. Після чого вона впала на підлогу і в неї почалася кровотеча з рота. Він пішов викликати швидку. Зазначив, що на момент нанесення ним ударів ОСОБА_2 в кімнаті на іншому ліжку відпочивав його знайомий ОСОБА_7 , з яким вони в цей день вживали алкогольні напої.

Доданий до матеріалів кримінального провадження відеодиск із записом слідчого експерименту, що мав місце 05.02.2019 (т. 1 а.с. 217) переглянутий в судовому засіданні і ним підтверджуються обставини вказані в протоколі огляду предмету від 05.02.2019 (а.с. 172-174).

Згідно з висновку судово-медичної експертизи №43 від 22.01.2019 (т. 1, а.с. 180-190) на тілі трупа потерпілої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: субарахноїдального крововиливу, субдуральної гематоми, забою речовини головного мозку, синців та саден на шкірних покривах обох верхніх та обох нижніх кінцівок. Враховуючи характер, локалізацію та дані медичної документації тілесних ушкоджень ОСОБА_2 малоймовірно виникнення таких при падінні з висоти власного зросту на тупий твердий предмет, при цьому їй було спричинено не менше 10 тілесних ушкоджень і вона могла знаходитись у вертикальному або близькому до нього положенню. Тілесні ушкодження у вигляді віддалених наслідків закритої внутрічерепно-мозкової травми голови у вигляді субарахноїдального крововиливу та субдуральної гематоми, забою речовини головного мозку найбільш ймовірно могли виникнути внаслідок дії тупого твердого предмету (предметів) по ударному механізму дії або ударянні об такі як при наданні тілу прискорення, так і без нього. Дані тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Вищеперераховані тілесні ушкодження є прижиттєвими, могли виникнути одномоментно, або у швидкій послідовності один за одним і знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням смерті та, згідно медичної документації №1641/574 із ОКЦНН можуть вкладатись в час події, яка мала місце 22.12.2018.

Згідно з висновку експерта №22 від 13.03.2019 (т. 1, а.с. 191-195) в змивах з долонь (об. №№1,2), піднігтьовому вмісті пальців рук (об. №№3,4) підозрюваного ОСОБА_1 кров не виявлена.

Згідно з протоколу медичного освідчення для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп`яніння (т. 1 а.с. 147) від 22.12.2018 ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як вбачається з відповіді Ужгородського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану №117/15.15-16 від 30.01.2020 свідок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер в лютому 2019 року в м. Ужгороді, про що зроблений актовий запис про смерть №199 від 20.02.2019.

Під час судового розгляду був досліджений протокол допиту свідка ОСОБА_5 , який під час досудового розслідування пояснив, що 22.12.2018 він разом з ОСОБА_8 та його співмешканкою ОСОБА_2 знаходились в квартирі, що належала ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Приблизно з 8 годин 30 хвилин вони всі разом вживали алкогольні напої. Приблизно о 14 годині він пішов спати. Приблизно через 5 хвилин ОСОБА_9 та ОСОБА_2 прийшли в кімнату, де він відпочивав і прилягли на інше ліжко. Потім він почув, як ОСОБА_10 та ОСОБА_11 сваряться. Також він почув звуки схожі на удари кулаками та долонями. Він повернувся і побачив, як ОСОБА_10 скидав ОСОБА_11 на підлогу. Першим поштовхом ОСОБА_10 скинув її верхню частину з ліжка і вона впала і ударилась головою об підлогу, а з другого поштовху скинув на підлогу її ноги. Він побачив, що у ОСОБА_11 на ділянці рота з`явились плями схожі на кров і вона почала важко дихати, хрипіти. Він запропонував ОСОБА_12 підкласти їй під голову подушку. Згодом ОСОБА_10 перелякався і побіг на подвір`я викликати швидку. Через декілька хвилин приїхала швидка і він допоміг ОСОБА_12 знести ОСОБА_11 в автомобіль карети швидкої допомоги.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні від 16.12.14 у справі «Хорнкастл та інші проти Сполученого Королівства» зазначено, що у випадках, коли показання відсутнього свідка є єдиною або вирішальною підставою для винесення обвинувального вироку, потрібні достатні врівноважуючи фактори, які дозволяють оцінити надійність показань. Суд повинен вирішити, чи була поважна причина для неявки свідків до суду, чи були показання свідків «єдиними або вирішальними» доказами, і якщо так, то чи були адекватні врівноважуючи заходи для захисту прав заявників на справедливий суд. Ще раніше до аналогічних висновків ЄСПЛ дійшов у справі «Лука проти Італії» та «Аль-Хавайа і Тахері проти Сполученого Королівства» (15.12.11 р.).

У рішенні у справі «Лука проти Італії» /Luca v. Italy/ (рішення від 27.02.2001 р.,) Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі, якщо вирок ґрунтується виключно чи у вирішальній мірі на показаннях особи, яку обвинувачений не мав змоги допитати чи вимагати її допиту як під час слідства, так і в ході судового розгляду, права захисту обмежені у мірі, яка не сумісна з гарантіями ст. 6 Конвенції.

Проблемні питання неможливості допиту свідків у судовому засіданні в разі неможливості їх допиту врегульовані у рішенні ЄСПЛ у справі № 6293/04 «Мірілашвілі проти Росії» від 11.12.08 р. Так, відповідно до п. 214 ЄСПЛ не вбачає порушень Конвенції в тому випадку, коли судом вжито усіх заходів, скерованих на виклик свідків. У п. 217 цього рішення зазначається, що національні суди мають право брати до уваги показання свідків при виконанні таких вимог: 1) вжиття максимальних заходів для забезпечення явки свідків до суду; 2) підтвердження показань свідків іншими доказами; 3) відсутність свідка через поважну причину.

У справі «Корнєв і Карпенко проти України» /Kornev and Karpenko v. Ukraine, §54 (рішення від 21.10.2010 року) суд повторив загальне правило, встановлене ч. ч. 1 та 3 статті 6 Конвенції: «Суд нагадує, що всі докази мають бути зазвичай представлені в присутності обвинуваченого у ході відкритого судового слухання з урахуванням протилежної аргументації. З цього принципу є виключення, але вони не мають порушувати права захисту. За загальним правилом, параграфи 1 та 3 (d) статті 6 вимагають, щоб обвинуваченому була надана адекватна відповідна можливість викликати та допитувати свідка проти нього, або під час, коли свідок надав свої показання або на пізнішій стадії...».

У рішенні від 18.12.2008 р. по справі «Луценко проти України ЄСПЛ» зазначив, що неможливість забезпечення присутності свідка в судовому засіданні сама по собі не означає, в автономному значенні цього терміну, необхідності припинення судового переслідування. У такій ситуації національні суди можуть, за умови дотримання прав захисту, врахувати показання, здобуті під час досудового розслідування, зокрема, якщо суди встановлюють, що ці показання підтверджуються іншими наявними у них доказами.

Така практика є прийнятною і у випадку, який стосується цього кримінального провадження, а саме у ситуації зі смертю свідка ОСОБА_5 , що є очевидно поважною причиною неможливості його допиту під час судового розгляду.

Отже, суди при розгляді кримінальних проваджень можуть враховувати показання осіб, надані під час досудового розслідування, за умови, що вказані показання є єдиним чи вирішальним доказом.

У зв`язку з розбіжністю положення ч. 4 ст. 95 КПК України та практики ЄСПЛ існує колізія. При виникненні колізії між практикою ЄСПЛ та національним законодавством України повинна застосовуватися практика європейського суду, оскільки ст. 8 КПК України передбачає використання принципу верховенства права у кримінальному провадженні з урахуванням практики ЄСПЛ.

За таких обставин, суд вважає за необхідне прийняти досліджені в судовому засіданні письмові покази, які містять показання свідка ОСОБА_5 .

Крім того, під час досудового розслідування обвинувачений мав можливість ставити свої запитання до свідка та вимагати одночасного допиту, однак клопотання про це ні від ОСОБА_1 , ні від його захисника під час досудового слідства не надходило. При ознайомленні із матеріалами справи зауваження на протокол допиту свідка ОСОБА_5 стороною захисту не вносились.

Суд вважає, що право обвинуваченого на захист від пред`явленого обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України не порушено, оскільки сторона захисту мала процесуальну можливість під час досудового розслідування ставити особисто запитання свідку ОСОБА_5 , показання якого є хоча невиключною, проте у вирішальній мірі ключовими при визнанні винним ОСОБА_1 в умисному нанесенні ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили її смерть.

Свідок ОСОБА_7 був повідомлений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, його показання є послідовними, логічними, не суперечать іншим доказам, а навпаки підтверджують такі, а тому у суду відсутні фактичні підстави ставити їх під сумнів.

Показання свідка ОСОБА_5 , які він надавав під час досудового розслідування, чітко, логічно та послідовно доводять винуватість ОСОБА_1 за пред`явленим обвинуваченням, узгоджуються із протоколом проведення слідчого експерименту від 05.02.2019, протоколом огляду предмету від 05.02.2019, відеозаписом слідчого експерименту, показаннями свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , висновками судово-медичної експертизи №43 від 22.01.2019 та в повному обсязі спростовує твердження сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченого у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 121 КК України.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що доводи сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченого ОСОБА_1 у нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , які спричинили її смерть, є суб`єктивними та безпідставними.

Під час досудового розслідування обвинувачений ОСОБА_1 давав зізнавальні докази, які підтвердив під час проведення слідчого експерименту, однак в суді відмовився давати будь-які покази, вину не визнав. На думку суду, така поведінка ОСОБА_1 спрямована на виключення власної ролі у вчиненні злочину та виключення своєї вини з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Однак під час судового розгляду ОСОБА_1 не стверджував, що його показання під час досудового розслідування були отримані із застосуванням будь-якого примусу органів влади.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши всі надані у кримінальному провадженні докази, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 доведена повністю.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 121 КК України як нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та запобігання нових злочинів. При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, а також приймає до уваги дані про особу винного.

Обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 відсутні.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_1 суд враховує скоєння злочину у стані алкогольного сп`яніння.

За положенням ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7, зі змінами від 06.11.2009 року, звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. У пункті 2 вказаної постанови зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Враховуючи наведене та конкретні обставини справи, за яких вчинено діяння, беручи до уваги дані про особу винного, який на обліку у лікарів психіатра, фтизіатра не перебуває (т. 1 а.с. 144), з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, вчинення такого обвинуваченим ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння, при відсутності обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому, суд вважає, що виправлення ОСОБА_1 неможливе без ізоляції від суспільства та вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі, при цьому міра покарання, із урахуванням усіх обставин, має відповідати санкції ч. 2 ст. 121 КК України.

Суд вважає, що саме таке покарання буде достатнім, справедливим і необхідним для виправлення обвинуваченого та для запобігання вчиненню злочинів як ним, так і іншими особами.

Положенням п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК України визначено, що протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

До початку судового розгляду потерпілий ОСОБА_13 пред`явив цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок злочину, в сумі 17041,15 грн., що були витрачені ним під час лікування ОСОБА_2 та моральної шкоди у сумі 50000 грн., спричиненої смертю його рідної матері внаслідок протиправних дій обвинуваченого.

Суд вважає, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_1 потерпілому дійсно була заподіяна як майнова, так і моральна шкода.

При вирішенні цивільного позову потерпілого про відшкодування майнової шкоди, суд враховує, що факт заподіяння майнової шкоди і винність обвинуваченого стверджено матеріалами кримінального провадження, а тому на підставі ст. 1166 ЦК України позов у частині відшкодування майнової шкоди, а саме витрат на придбання лікарських препаратів та витрат на поховання ОСОБА_2 в загальній сумі 17041,15 грн., що підтверджується квитанціями (т.1, а.с. 96-105), слід задовольнити повністю.

Цивільний позов потерпілого у частині вимог про відшкодування моральної шкоди також підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів тощо.

Як роз`яснено у п. п. 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зі змінами, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

За фактичних обставин справи, оскільки мати потерпілого від дій обвинуваченого ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, які надалі стали причиною її смерті, то потерпілий ОСОБА_13 безумовно зазнав фізичних і моральних страждань, у зв`язку із смертю матері, тому має право на відшкодування спричиненої моральної шкоди.

При визначенні обґрунтованості заявленого розміру моральної шкоди на користь потерпілого, суд враховує конкретні обставини справи, моральні страждання потерпілого у зв`язку з вчиненням злочину щодо його рідної матері, фізичні страждання від перенесених страждань, пов`язаних із передчасною загибеллю рідної людини, а також вік та майновий стан обвинуваченого, поведінку останнього після вчинення злочину, а тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди потерпілому належить визначити у сумі 50000 грн., які є необхідними для відновлення нормальних життєвих зв`язків потерпілого.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити у вигляді тримання під вартою.

Судові витрати по справі відсутні.

Питання про речові докази слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 369-371,373-376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на вісім років.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 22.12.2018, тобто з часу його фактичного затримання.

Речові докази у вигляді п`яти відрізків скотчу зі слідами папілярних ліній рук, шматок вати зі слідами речовини бурого кольору, три недопалки, змиви долонь та зрізи нігтів з пальців рук ОСОБА_1 , які зберігаються в кімнаті для зберігання речових доказів Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області знищити як такі, що не мають цінності.

Речовий доказ у вигляді мобільного телефону марки «Нокія», який зберігається в кімнаті для зберігання речових доказів Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області повернути ОСОБА_1 .

Речовий доказ у вигляді оптичного диску, який знаходиться в матеріалах кримінального провадження залишити у матеріалах кримінального провадження.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_13 у відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоді у розмірі 17041 (сімнадцять тисяч сорок одну) грн. 15 коп. та у відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди 50000 (п`ятдесят тисяч) грн.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов