Ухвала суду № 89109453, 23.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

23 квітня 2020 р.Справа №160/3538/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Врона О.В. розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клітченко Оксани Анатоліївни про відкриття виконавчого провадження від 30.09.2019р. ВП №60184120.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року залишено позовну заяву без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви.

21.04.2020 року від позивача надійшли документи на усунення недоліків позовної заяви та заява про забезпечення адміністративного позову, в якому позивач просить зупинити стягнення у виконавчому провадженні ВП №60184120 на підставі виконавчого документа - виконавчого напису № 5174 від 16.09.2019 року, виданим приватним нотаріусом Броварського районного НОКО Гамзатовою А.А. про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» заборгованості в розмірі 41 164,85 грн. до набрання законної сили рішення суду в адміністративній справі № №160/3538/20

Відповідно до ч.1 ст.153 КАС України, заява про забезпечення позову подається, до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Згідно з ч.1 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе здійснити розгляд даного клопотання без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідно до ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

В обґрунтування заяви заявником зазначено, що оскаржувана постанова є очевидно протиправною, а приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни на даний час продовжуються виконавчі дії (винесено постанову про стягнення виконавчого збору, можливо винесено постанову про накладення арешту на майно боржника), що у разі безспірного стягнення за виконавчим провадженням ВП № 60184120 до вирішення справи у судовому порядку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а саме може бути зроблено безспірне списання коштів боржника з заробітної плати до вирішення справи у судовому порядку.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо, зокрема, невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому заходи забезпечення позову вживаються судом з метою охорони прав та інтересів позивача на час розгляду справи та не можуть вирішувати спірні правовідносини по суті.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; 4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 року № 9 та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 року № 2, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжитих заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;

- наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;

- ймовірності виникнення ускладнень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Виходячи зі змісту заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд вважає заяву необґрунтованою, оскільки позивачем окрім тверджень про наявність оскаржуваної постанови, правомірність винесення якої є предметом розгляду у цій справі, не надано жодних доказів, які б свідчили про загрозу безспірного списання коштів боржника із заробітної плати або накладення арешту на майно боржника до вирішення справи у судовому порядку.

Суд зазначає, що такого способу примусового стягнення грошових коштів, як безспірне списання коштів боржника із заробітної плати Закон України «Про виконавче провадження» не містить.

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Таким чином, Законом передбачено звернення стягнення на заробітну плату, порядок якого регулюється ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.1 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Згідно з ч. 2 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» за іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

На підставі ч.3 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Частиною 1 статті 69 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що списанню коштів боржника із заробітної плати передує процедура вчинення виконавчих дій, спрямованих на встановлення наявності або відсутності коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум.

Позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності таких коштів або майна, на підставі чого приватним виконавцем можуть бути вчинені дії щодо списання коштів із заробітної плати, а відтак не доведено існування реальної загрози стягнення коштів із заробітної плати.

Також, позивачем не надано письмових заяв стягувача - товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до роботодавця позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «НСУ «Сантехмонтаж» про стягнення сум коштів за рахунок заробітної плати позивачки, які би підтверджували наявність критичних обставин, які можуть спричинити стягнення коштів із заробітної плати позивачки.

Також, суду не надано підтверджень місця роботи позивачки та отримання регулярної щомісячної заробітної плати, з якої може бути звернено стягнення коштів, крім зазначеного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «НСУ «Сантехмонтаж» в позовній заяві. З огляду на що суд не може підтвердити наявність очевидної небезпеки прав та законних інтересів позивачки, що полягають у можливому стягненні коштів за рахунок заробітної плати в межах виконавчого провадження №60184120.

Таким чином, жодних дій, передбачених ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження», ні приватним виконавцем, ні стягувачем не здійснено з метою звернення стягнення на заробітну плату позивача, а відтак, побоювання позивача щодо такого звернення стягнення є лише припущенням, яке не підтверджено жодними доказами, які мають бути додані до заяви про забезпечення позову.

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено процедуру накладення арешту майна боржника, відповідно до якої арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Судом встановлено, що під час відкриття виконавчого провадження виконавцем не було винесено постанови про арешт майна боржника, відтак, виконавець не володіє інформацією стосовно наявності майна у позивачки.

Суду на підтвердження наявності майна, щодо якого у позивачки є обґрунтовані, на її думку, побоювання стосовно накладення на нього арешту, також не надано, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості оцінити наявність очевидної загрози майну позивачки, на яке може бути накладено арешт в межах виконавчого провадження №60184120.

З огляду на заяву про забезпечення позову, вона складається тільки з тверджень про можливе теоретичне нанесення шкоди інтересам заявника та не підтверджена жодними письмовими доказами щодо наявності у позивачки заробітної плати та майна, щодо яких можуть вчинятись виконавчі дії приватним виконавцем.

Судове рішення не може ґрунтуватися винятково на припущеннях і відповідно до вимог ст. 242 КАС України повинно бути законним та обґрунтованим.

Отже, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів суду існування очевидної небезпеки, заподіяння шкоди своїм правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів та, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

При цьому, правомірність винесення оскаржуваної постанови підлягає встановленню безпосередньо судом під час розгляду позовних вимог по суті.

З огляду на викладене суд доходить висновку, про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 152, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Суддя О.В. Врона