Рішення № 89085773, 06.05.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 травня 2020 року м. Ужгород№ 260/437/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Закарпатській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу - 30.04.2019 р.; 2) зобов`язати Управління Служби безпеки України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки (по 14 днів за кожний рік), виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу у зв`язку зі звільненням з військової служби, тобто станом на 30.04.2019 р. Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що в період проходження військової служби в органах СБ України позивач отримала статус учасника бойових дій. Наказом відповідача від 26.04.2019 р. №62-о/с її виключено із списків особового складу служби безпеки, однак грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 по 2019 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виплачено не було. Таку бездіяльність відповідача вважає протиправною та такою, що порушує гарантоване законодавством право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

12 березня 2020 року відповідач надіслав до Закарпатського окружного адміністративного суду відзив б/н від 12.03.2020 р., в якому проти позову заперечує. Вважає, що законодавством України чітко не передбачені підстави для виплати грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасникам бойових. Так, згідно з роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів не належить до виду щорічних відпусток, а отже на неї не поширюється норми, передбачені для щорічних відпусток.

16 березня 2020 року позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій позицію відповідача вважає хибною, а аргументи такими, що не відповідають чинному законодавству та не можуть бути враховані судом. Окрім того, звертає увагу суду на те, що лист-роз`яснення Міністерства соціальної політики України, на який посилається відповідач у відзиві, не є нормативно-правовим актом, а тільки документом рекомендаційного характеру, що містить невірну оцінку та хибне трактування норм законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що підполковник ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходила військову службу в органах Служби безпеки України та отримала статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 16.11.2015 р. (арк. спр. 16, 43).

Наказом начальника Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (далі - УСБУ в Закарпатській області) (по особовому складу) №62-ос від 26.04.2019 р. ОСОБА_1 , старшого оперативного співробітника 1 сектору відділу оперативно-технічних заходів, у зв`язку зі звільненням з військової служби наказом Голови Служби безпеки України від 15.04.2019 р. №473-ос за пп. «а» п. 61, пп. «і» п. 63 та пп. «а» п. 881 (жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), у запас Служби безпеки України, з правом носіння військової форми одягу та з урахуванням часу на здавання посади, виключено зі списків особового складу з 30 квітня 2019 року (арк. спр. 42).

Із зазначеного наказу вбачається, що при звільненні грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, ОСОБА_1 виплачено не було.

17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до начальника УСБУ в Закарпатській області із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік (включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 квітня 2019 року (арк. 17 - 19).

Листом УСБУ в Закарпатській області від 30.10.2019 №58/21-3847 заявника повідомлено, що з метою правильного застосування законодавства при реалізації права на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпуски як учасника бойових дій за період 2015-2019 рр., Управлінням надіслано відповідний запит для з`ясування порядку виплати вказаних коштів згідно чинного законодавства (арк. 20).

Однак жодної відповідача на адресу позивача в подальшому надіслано не було.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати під час звільнення передбаченої нормами законодавства України грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку протиправною, з метою захисту порушеного права позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно ст. 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Право військовослужбовців на відпустки гарантується нормами ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, зокрема, ч. 8 ст. 101 Закону передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Ст. 162 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено надання учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Вказане кореспондується також з положеннями п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993.

Отже, законодавством гарантовано право військовослужбовців, які мають статус учасника бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та має статус учасника бойових дій, а отже на неї поширюються гарантії щодо отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Позивач заявляє, що починаючи з 2015 року, така додаткова відпустка їй не надавалась.

Вказана обставина відповідачем спростована не була.

Ч. 17 ст. 101 Закону визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Відповідно до ч. 19 ст. 101 Закону, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-XII, згідно з яким таким є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Аналіз зазначених законодавчих норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження військової служби.

Навпаки, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Тому суд вважає, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 101 Закону у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 101 Закону, ст. 162 Закону України «Про відпустки».

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у зразковій справі щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації у рішення від 16 травня 2019 року (справа №620/4218/18), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд відхиляє посилання відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 р. №430/13/116-16, оскільки такі не є нормативно-правовими актами, а отже не носять обов`язкового характеру.

Ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій.

Таким чином, розглянувши матеріали даної адміністративної справи крізь призму законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати такого.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Довженка, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 20001562) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Закарпатській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу - 30.04.2019 р.

3. Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Довженка, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 20001562) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу у зв`язку зі звільненням з військової служби, тобто станом на 30.04.2019 р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII "Перехідних положень" КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

СуддяР.О. Ващилін