Рішення № 89085176, 06.05.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/1938/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових вимог про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ю-4946-55 та від 11.02.2020 №Ф-4946-55.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач отримав вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ю-4946-55 та від 11.02.2020 №Ф-4946-55, відповідно до яких йому нараховано єдиний внесок за 2017 - 2019 роки. Позивач вважає такі вимоги протиправними, оскільки він підприємницької діяльності не здійснював, жодного доходу не отримував. Крім того, у періоди, за які нараховано єдиний внесок, позивач працював найманим працівником за трудовим договором, у зв`язку з чим роботодавцем сплачено за нього єдиний внесок.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що припинення підприємницької діяльності пов`язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Позивач перебував на обліку як фізична-особа підприємець з 14.04.2003 по 08.01.2020. З 01.01.2017 набули чинності зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які встановлюють обов`язок фізичних осіб-підприємців та самозайнятих осіб, які не одержують доходи, сплачувати мінімальний розмір єдиного внеску. Нарахування єдиного внеску здійснюється згідно облікових даних з інформаційної системи, тобто а автоматичному режимі. Недоїмка, яка зазначена у оспорюваних вимогах, нарахована позивачу за 2017-2019 роки.

Дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, а також письмові докази, суд дійшов висновку, що позов є безпідставним та не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа підприємець з 14.04.2003 та перебував на обліку як платник податків, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичний осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.31-32).

Крім того, як слідує із копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 13.05.2017 по 21.05.2018 працював помічником комірника у ТОВ «Ясен-Поділля» (а.с.15).

15.11.2019 ГУ ДПС у Волинській області винесено та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4946-55 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску, яка станом на 31.10.2019 становить 26 539,26 грн. (а.с.5).

Зазначену вимогу позивач оскаржував в адміністративному порядку, однак Державна податкова служба України листом від 07.02.2020 №4949/6/99-00-04-06-01-06 відмовила позивачу у скасуванні вимоги (а.с.7-10).

11.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області винесено та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4946-55 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску, яка станом на 31.01.2020 становить 29 293,44 грн. (а.с.6).

Позивач, вважаючи зазначені вимоги протиправними, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Так, пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначає, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені з урахуванням норм законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI).

Також платниками єдиного внеску, як зазначено у пункті 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

З 01.01.2017 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ, яким внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Так, пункт 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI із внесеними змінами передбачає, що єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Як визначено пунктом 2 частини першої цієї частини, базою нарахування єдиного внеску, зокрема, для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, з наведеного слідує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі і ті, які є одночасно найманими працівниками, не залежно від отриманого доходу, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичної особи-підприємця. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, який працює найманим працівником у юридичній особі, сплата єдиного соціального внеску здійснюється роботодавцем (утримань єдиного внеску із заробітної плати немає), а фізична особа-підприємець платить за себе єдиний внесок лише згідно бази нарахування внеску для фізичної особи-підприємця.

Водночас, відповідно до частини дев`ятої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Як вбачається із інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичний осіб-підприємців та громадських формувань, позивачем припинено підприємницьку діяльність лише 08.01.2020, отже і статусу платника єдиного внеску позивач позбавлений з 08.01.2020, а відтак позивач до 08.01.2020 зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Мінімальний внесок у 2017 році становив 704 грн. на місяць (3200 грн. х 22%, де 3200 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017, встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII).

Мінімальний внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723 грн. х 22%, де 3723 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018, встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII).

Мінімальний внесок у 2019 році становить 918,06 грн. на місяць (4173 грн. х 22%, де 4173 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019, встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII).

Відповідно до абзаців 3, 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Судом з інтегрованої картки платника податків встановлено, що позивачу у автоматичному режимі здійснено нарахування єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448 грн., за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. та за 2019 рік у сумі 11 016,72 грн. (а.с.28-30).

Відповідно до пункту 6 статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно із пунктами 3, 4 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень, за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

У зв`язку із несплатою ОСОБА_1 єдиного внеску за 2017 - 2019 роки у загальній сумі 29 293,44 грн. ГУ ДПС у Волинській області сформовано та направлено позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ю-4946-55 та від 11.02.2020 №Ф-4946-55.

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ю-4946-55 та від 11.02.2020 №Ф-4946-55 сформовані на підставі та в межах наданих ГУ ДПС у Волинській області повноважень, а тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Крім того, оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 840,80 грн. не підлягає стягненню з відповідача та залишається за позивачем.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Порядок набрання законної сили рішенням та його апеляційного оскарження застосовується з врахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцевих положень» КАС України.

Суддя В.В. Дмитрук