Рішення № 89085032, 05.05.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2020 р. Справа № 120/781/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

25.02.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки учасника бойових дій за 2015-2016 рр., виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з Національної поліції України 16.06.2016;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки учасника бойових дій за 2015-2016 рр., виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з Національної поліції України 16.06.2016.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у липні 2015 року, під час проходження служби в органах внутрішніх справ, позивач отримав статус учасника бойових дій, який надавав йому право на щорічну додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів. Однак з об`єктивних причин позивач таким правом за час служби не скористався. Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області № 111 від 16.06.2016 позивача за власним бажанням звільнено з органів поліції. Втім, при звільненні зі служби відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки учасника бойових дій за 2015-2016 рр. З метою отримання такої компенсації, позивач 11.02.2020 звернувся до відповідача з письмовою заявою. Однак листом від 24.02.2020 № 29/Г-29 відповідач відмовив у виплаті коштів, посилаючись на відсутність правових підстав для цього. Тому за захистом своїх прав та інтересів позивач вирішив звернутися у суд.

Ухвалою суду від 02.03.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

23.03.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Як зазначає відповідач, відповідно до п. 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 (далі - Наказ № 260) кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. На думку відповідача, протиправні дії з боку Головного управління Національної поліції у Вінницькій області відсутні, оскільки в наказі про звільнення позивача не було визначено кількість днів невикористаної додаткової відпустки, за які повинна бути виплачена компенсація, тоді як позивач з наказом погодився та його не оскаржив. Більше того, при отриманні наказу про звільнення позивач надав розписку, де вказав, що претензій до працівників управління кадрового забезпечення немає. Таким чином, відповідач вважає, що без внесення відповідних змін до наказу про звільнення вимога позивача про зобов`язання виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку є передчасною і такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення цих виплат.

Крім того, відповідач зазначає, що згідно зі ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відтак, на думку відповідача, перелік підстав для компенсації невикористаних днів відпустки є вичерпним і будь-яким іншим законом не передбачено право поліцейського на компенсацію інших видів додаткових відпусток.

При цьому відповідач зауважує, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" законодавством не передбачена. Натомість висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, не можуть бути враховані, оскільки вони ґрунтуються саме на положеннях вказаного Закону.

Також відповідач зазначає, що частиною десятою статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено виплату грошової компенсації виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції. Тобто компенсація за невикористані відпустки минулих років при звільненні поліцейського зі служби не передбачена.

24.03.2020 до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій позивач заперечує доводи та аргументи Головного управління Національної поліції у Вінницькій області і просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач вказує на те, що його право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учасника бойових дій підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, наведенимиу постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, згідно з якими Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

01.04.2020 до суду надійшли заперечення, в яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Відповідач наголошує, що позивач не належить до осіб, які звільнені з військової служби, а норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на позивача не поширюється. Відтак, на думку відповідача, зазначені у відповіді на відзив доводи не спростовують аргументів, наведених у відзиві на позов.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Водночас з 17.04.2020 по 04.05.2020 суддя-доповідач перебував у щорічній основній відпустці, що унеможливило вирішення справи протягом зазначеного періоду.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені сторонами доводи, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити повністю з огляду на таке.

Встановлено, що під час проходження служби в органах внутрішніх справ (поліції) позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 03.07.2015.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 16.06.2016 № 111 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" та виключено зі списків особового складу відповідного підрозділу Національної поліції України.

11.02.2020 позивач звернувся до відповідача з листами (вх. № 317, 318), в яких просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням зі служби в поліції, посилаючись на те, що він є учасником бойових дій та під час служби у 2015-2016 рр. не використав належні йому за законом дні додаткової відпустки.

Листом від 24.02.2020 № 29/Г-29 відповідач надав відмову у задоволенні вказаних вимог позивача, яку обґрунтував відсутністю правових підстав для виплати спірної грошової компенсації.

Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 92 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 3551-ХІІ) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону № 3551-ХІІ додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 6 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з п. 19 ст. 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду". Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили службу в органах поліції, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2015-2016 рр.

При цьому суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

При цьому суд доходить висновку про необхідність врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, оскільки спірні правовідносини є подібними та потребують однакового застосування для забезпечення реалізації законодавства щодо гарантій захисту прав учасників бойових дій.

Крім того, той факт, що позивач, будучи учасником бойових дій, проходив службу в органах поліції, а не військову службу, на чому акцентує увагу відповідач, не змінює суті правового регулювання спірних правовідносин та жодним чином не свідчить про те, що висновки Верховного Суду є незастосовними до цих правовідносин.

На думку суду, визначильним є наявність у позивача статусу учасника бойових дій, який є одноковим для всіх осіб, які його отримали, незалежно від місця праці (служби). Відповідно, однаковими слід вважати права та гарантії, які зумовлюються цим статусом, оскільки в іншому разі порушуватиметься принцип рівності усіх перед законом та принцип верховенства права, згідно з яким, зокрема, будь-який необґрунтовано неоднаковий підхід заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою.

Також суд враховує, що наказом Міністерства внутрішніх справ № 260 від 06 квітня 2016 року затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), який визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

За приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

Згідно з абзацами 7 та 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, змістовний аналіз наведених норм дає достатні підстави для висновку про наявність у поліцейського, який має статус учасника бойових дій, права на виплату компенсації за всі невикористані дні відпустки, в тому числі дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

При цьому суд зважає на висновки Європейського суду з прав людини, наведені у рішенні від 30 квітня 2013 року у справі "Тимошенко проти України", заява № 49872/11, щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові календарні дні відпустки у 2015-2016 рр., а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв`язку із звільненням зі служби 16.06.2016.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (серед інших справа "Yvonne van Duyn v. Home Office" (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави. Який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши надані сторонами докази, суд переконаний у протиправності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій за 2015-2016 рр. Відтак позов належить задовольнити повністю.

Вирішуючи справу, суд враховує правову позицію Великої Палата Верховного Суду, наведену у постанові від 21.08.2019 в справі № 620/4218/19, згідно з якою стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Крім того, ухвалюючи рішення на користь позивача, суд також бере до уваги усталеність судової практики у справах цієї категорії (серед інших, наприклад, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі № 240/8048/19, постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2020 у справі № 360/4127/19, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 у справі № 460/2102/19 тощо).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за усі невикористані у 2015-2016 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з Національної поліції України 16 червня 2016 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 40108672, місцезнаходження: вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за усі невикористані у 2015-2016 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з Національної поліції України 16 червня 2016 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду складено 05.05.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович