Рішення № 89062841, 04.05.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/307/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною і скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

У поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-2809-56 від 01 березня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач, враховуючи уточнення до позовної заяви, зазначає, що вона з 24.09.1999р. є фізичною особою-підприємцем та з 25.04.2001р. перебувала на податковому обліку, 22.11.2019р. припинила підприємницьку діяльність. Зазначає, що листом від 20.02.2020р. №1413/ФОП/24-13-56-05 відповідач повідомив їй про прийняту щодо неї вимогу зі сплати єдиного внеску від 01.03.2019р. на суму 18276,72грн. Позивач вважає, що оскаржувана вимога є протиправною, оскільки вона підприємницькою діяльністю не займалась з моменту реєстрації і не отримувала будь-якого доходу. При цьому, в період з 01.01.2017р. по 25.05.2018р. та з 03.09.2018р. по теперішній час перебуває у трудових відносинах з відділом освіти, молоді та спорту Герцаївської райдержадміністрації. Зазначене, на думку позивача, виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску нею як фізичною особою-підприємцем.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що у зв`язку із наявністю у ФОП ОСОБА_1 заборгованості по сплаті єдиного внеску, контролюючим органом було сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2809-56 від 01 березня 2019 року у сумі 18276,72грн. Вказує, що чинне законодавство України не містить положень, які б звільняли позивача від сплати єдиного соціального внеску. При цьому, зазначає, що на дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебувала в стані припинення підприємницької діяльності. Таким чином, на думку відповідача, органами ДПС було правомірно нараховано суму із ЄСВ за період 2017-2018 роки, оскільки, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність зобов`язані платити соціальний внесок, незалежно від того чи отримують вони дохід чи ні.

Крім цього, відповідач зазначає, що офіційне працевлаштування позивача не є підставою для звільнення від сплати єдиного соціального внеску, оскільки чинним законодавством не заборонено здійснювати підприємницьку діяльність і бути найманим працівником.

З наведених підстав відповідач вважає, що дії контролюючого органу щодо формування і надіслання вимоги про сплату боргу є законними та такими, що відповідають нормам законодавства.

Ухвалою суду від 04.03.2020р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 згідно ідентифікаційних даних зареєстрована фізичною особою-підприємцем 24.09.1999р. та з 25.04.2001р. перебуває на обліку в контролюючому органі як платник єдиного внеску (а.с.9, 32-36).

22.11.2019р. внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємцем за її власним рішенням №20380060004036931 (а.с.9, 32-36).

В інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 по платежу "Єдиний внесок" проведено нарахування єдиного соціального внеску за 2017 рік як фізичній особі-підприємцю на спрощеній системі оподаткування в розмірі 8448грн., але сплата відсутня. Протягом 2018р. та 2019р. також були нарахування щомісячні суми ЄСВ за 2018 рік (а.с.38-39).

У зв`язку із наявністю у позивача недоїмки зі сплати ЄСВ, 01.03.2019р. відповідачем сформовано спірну вимогу №Ф-2809-56, відповідно до якої ФОП ОСОБА_1 зобов`язана сплатити 18276,72грн. заборгованості зі сплати єдиного внеску (а.с.8).

Вважаючи таку вимогу протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

За визначенням підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п.п.1, 2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна дійти висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, про яке зазначає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.01.2020р. у справі №480/4656/18, від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19, від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19.

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 працює у відділі освіти, молоді та спорту Герцаївської райдержадміністрації (зокрема, у періоді з 01.01.2017р. по 25.05.2018р., з 03.09.2018р. по 31.12.2018р. та з 01.01.2019р. по теперішній час, крім періоду червень-жовтень 2019 року. Таким чином, протягом зазначеного періоду позивач була найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується довідками від 28.02.2020р. №№71, 255 (а.с.21-22).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем до суду не надано.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки, взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 01.03.2019р. №Ф-2809-56 є неправомірною в частині суми, нарахованої в період, коли позивач була найманим працівником та становить 15819,54грн. Відтак така вимога підлягає скасуванню в цій частині, а відповідно позов в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, з матеріалів справи видно, що в період з 26.05.2018р. по 02.09.2018р. (3 місяці) вона не працювала у Герцаївській РДА. Доказів перебування у трудових відносинах з будь-яким іншим роботодавцем в матеріалах справи відсутні.

Як вже зазначалось вище особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо особа є найманим працівником - така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець.

Таким чином, в той період коли позивач не перебувала у трудових відносинах з Герцаївською РДА, або ж будь-яким іншим страхувальником (роботодавцем), у позивача був обов`язок сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно наявності чи відсутності бази для нарахування ЄСВ, тобто доходу від підприємницької діяльності.

Як свідчить розрахунок у період 26.05.2018р. по 02.09.2018р., податковий орган здійснював нарахування ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску, що становить 819,06грн. (2457,18грн. - за квартал).

Відтак, враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога у частині суми нарахування ЄСВ за червень-серпень 2018 року (три місяці), що становить 2457,18грн. є правомірною, а відповідно позов у вказаній частині - не підлягає задоволенню.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено суду правомірність прийнятої щодо позивача вимоги в частині нарахування їй ЄСВ за період, коли остання перебувала в трудових відносинах з Герцаївською РДА та відповідні відрахування за неї здійснював роботодавець. В свою чергу, позивач не надав суду доказів, що в період з 26.05.2018р. по 02.09.2018р. вона була найманим працівником. За таких обставин, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на її користь з Головного управління ДПС у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань пропорційно до задоволених вимог в сумі 726,08грн.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-2809-56 від 01 березня 2019 року на суму 15 819 (п`ятнадцять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн. 54коп.

3. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління ДПС у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань судовий збір в розмірі 726 (сімсот двадцять шість)грн.08коп.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вул.Героїв Майдану, 200-А, м.Чернівці, 58013; код ЄДРПОУ 43143196).

Суддя В.О. Кушнір