Рішення № 89061976, 05.05.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/1779/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,

з участю представників: позивача Каверіна С.М., відповідача Поповича С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України (Військова частина 2418) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України (Військова частина 2418) (далі - відповідач, КНЦ (в/ч 2418)), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність КНЦ (в/ч 2418) щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні, невиплати ОСОБА_1 на день звільнення 01.08.2019 компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів;

- стягнути з КНЦ (в/ч 2418) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки із розрахунку 411,35 грн в день за період із 02.08.2019 по 12.12.2019 терміном 133 дні у сумі 54 709 грн 55 к. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні з військової служби 02.07.2019 (виключений зі списків особового складу частини 01.08.2019) відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку з невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку. Таку компенсацію виплачено лише 13.12.2019 на підставі рапорту ОСОБА_1 від 02.07.2019 та телеграми Адміністрації Державної прикордонної служби України від 26.11.2019 №Т/116-10355, від 04.12.2019 №Т/116-10736. Посилаючись на передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність за затримку розрахунку при звільнені, вважає, що відповідач повинен виплатити йому середнє грошового забезпечення за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку з дня виключення зі списків особового складу частини до дня фактичного розрахунку. При цьому відповідач зобов`язаний здійснити грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством. Тому передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію норм трудового права. Вважає, що стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні військовослужбовця є видом юридичної відповідальності, яка не пов`язана із трудовими відносинами. Просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 05.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі з викликом сторін.

Відповідачем 27.03.2020 (вх.№17101) подано відзив на позовну заяву.

Представником позивача 16.04.2020 (вх.№20087) подано заяву про розгляд справи без участі

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу в КНЦ (в/ч 2418) на посаді старшого техніка - начальника 5 групи зв`язку відділення мобільних груп зв`язку відділу зв`язку прикордонної комендатури швидкого реагування у званні старшого прапорщика.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 07.07.2015 №012472

Наказом начальника КНЦ (в/ч 2418) від 02.07.2019 №137-ОС позивача звільнено з військової служби.

На підставі наказу від 02.07.2019 №137-ОС наказом начальника КНЦ (в/ч 2418) від 01.08.2019 №161-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2019.

ОСОБА_1 02.07.2019 звернувся до начальника КНЦ (в/ч 2418) з рапортом про виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.

Наказом начальника КНЦ (в/ч 2418) від 10.12.2019 №257-ОС внесено зміни до наказу від 01.08.2019 №161-ОС та доповнено його абзацом, відповідно до якого ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 70 невикористаних днів додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойовик дій, за період з 2015 року по 2019 рік.

Компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій ОСОБА_1 виплачено 13.12.2019.

Позивач вважає, що виплата відповідачем компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не у день його звільнення, зумовлює наявність права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно із статтею 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Статтею 1-2 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Положеннями статті 2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина четверта даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Судом встановлено, що наказом начальника КНЦ (в/ч 2418) від 02.07.2019 №137-ОС позивача звільнено з військової служби, а наказом від 01.08.2019 №161-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2019.

Наказ від 01.08.2019 №161-ОС не містить відомостей щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Отже ОСОБА_1 , будучи учасником бойових дій, 02.07.2019 звільнений з військової служби, з 01.08.2019 виключений зі списків особового складу КНЦ (в/ч 2418) та всіх видів забезпечення.

Як учасник бойових дій ОСОБА_1 має право на передбачене пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

ОСОБА_1 звільнено зі служби в особливий період.

В особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII.

Разом з тим, Закон №2011-XII не встановлює припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби

Таким чином, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, ця відпустка переноситься на інший період. Особа не втрачає права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі відпустки.

Отже, за період проходження військової служби з 2015 по 2019 роки позивач набув право на додаткову відпустку.

Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19) зазначив, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Верховний Суд зазначив, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та залишила рішення від 16.05.2019 без змін.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Саме така правова позиція в подібних правовідносинах сформована Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому суд такі відхиляє.

Судом встановлено на підставі матеріалів справи та визнано сторонами факт виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку 13.12.2019.

Вказане свідчить про те, що в день виключення позивача із списків частини 01.08.2019 відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні.

Тому відповідно до статті 117 КЗпП України за період із 01.08.2019 по день фактичного розрахунку 13.12.2019 позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку, а саме терміном 133 дні.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до особової картки грошового забезпечення за 2019 роки розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 25 092 грн 40 к. (12 546 грн 20 к. за червень та 12 546 грн 20 к. за липень 2019 року).

Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 411 грн 35 к. за день (25 092 грн 40 к./ 61 - кількість робочих днів у червні, липні 2019 року).

Період затримки фактичного розрахунку становить 133 дні, а саме з 02.08.2019 по 12.12.2019, відтак сума середнього грошового забезпечення становить 54 709 грн 55 к. (411 грн 35 к. х 133 дні).

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності, яка є предметом оскарження.

Доводи відповідача про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що бездіяльність КНЦ (в/ч 2418) щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні і невиплаті ОСОБА_1 на день звільнення 01.08.2019 компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому таку бездіяльність слід визнати протиправною, задовольнивши позовні вимоги в частині її оскарження.

Друга позовна вимога є похідною від першої позовної вимоги і також підлягає до задоволення з огляду на таке.

Оскільки на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням в частині невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій, а також ураховуючи позицію Верховного Суду та Конституційного Суду України щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України до військовослужбовців Збройних Сил України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таке право позивача має бути захищене шляхом стягнення з КНЦ (в/ч 2418) на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки із розрахунку 411 грн 35 к. в день за період із 02.08.2019 по 12.12.2019 терміном 133 дні у сумі 54 709 грн 55 к.

Відповідно до пункту 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок №44) виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Ураховуючи викладене, вимога позивача в частині стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 вищевказаного Порядку є правомірною і підлягає задоволенню.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України (Військова частина 2418) (вул. Львівська, 166, м. Великі Мости, Сокальський район, Львівська область, 80074, код ЄДРПОУ 14321498) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України (Військова частина 2418) (вул. Львівська, 166, м. Великі Мости, Сокальський район, Львівська область, 80074, код ЄДРПОУ 14321498) щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні і невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на день звільнення 01.08.2019 компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів.

Стягнути з Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України (Військова частина 2418) (вул. Львівська, 166, м. Великі Мости, Сокальський район, Львівська область, 80074, код ЄДРПОУ 14321498) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки із розрахунку 411 грн 35 к. в день за період із 02.08.2019 по 12.12.2019 терміном 133 дні у сумі 54 709 (п`ятдесят чотири тисячі сімсот дев`ять) грн 55 к. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне судове рішення складено 05 травня 2020 року.

Суддя О.П. Хома