Рішення № 89061047, 05.05.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2020 р. Справа№200/1781/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області №270 від 27.10.2019 року,

- зобов`язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , період роботи за сп.№1 з 26.09.1990 року по 24.10.1992 року, з 15.08.2002 року по 30.09.2013 року;

- зобов`язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , при розрахунку коефіцієнта по заробітній платі довідки про заробітну плату: №1418/03-1 з квітня 1987 року по жовтень 1992 року; №1901 з листопада 1992 року по грудень 1997 року; з січня 1998 року по червень 2000 року,

- зобов`язати Маріупольське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , пенсію на пільгових умовах за сп.№1 з моменту подання заяви з 17 жовтня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що 17 жовтня 2019 року він звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем за результатом розгляду його заяви було прийнято рішення б/н від 10.07.2019 року про відмову в призначенні пенсії. До пільгового стажу за сп.1 не зараховано період роботи за списком №1 з 26.09.1990 року по 24.10.1992 року та частково з 15.08.2002 року по 30.09.2013 року, незважаючи на те, що зазначені періоди підтверджуються записами у трудовій книжці та виписками з наказів, довідками та відомостями, які містяться в ОК-5.

Позивач вважає рішення відповідача незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 200/1781/20-а позовна заява залишена без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, позивач усунув недоліки позовної заяви у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/1781/20-а та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У строк, встановлений судом через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідачем було надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що з 15.08.2002 року період пільгового стажу позивачу зараховано за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди роботи з 02.07.1990 року по 29.07.1990 року, з 26.09.1990 року по 24.10.1992 року зараховано до загального стажу. Згідно наданих довідок до пільгового стажу не зараховано у зв`язку з неможливістю перевірити обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, оскільки підприємство розташовано на тимчасово непідконтрольній українській владі території - м.Єнакієво. Також, зазначив, що оригінали довідок №26100/2776 від 16.09.2019 року, №26100/272795 від 18.09.2019 року, №1418/03-2 від 11.09.2019 року, №470 від 18.09.2019 року, №1901 від 24.09.2019 в матеріалах справи відсутні, оскільки видані органом, діяльність якої вважається незаконною.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у повному обсязі.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий 05 травня 1999 року Єнакіївським МВ УМВС України у Донецькій області) та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.10.2019 року №1411-5000212801/54006.

Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861) орган виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011).

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

17 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою №7333 про призначення пенсії за віком.

До заяви про призначення пенсії, позивачем були додані наступні документи: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт/посвідка, трудова книжка або документи про стаж, військовий квиток, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, витяг з державного реєстру.

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27.10.2019 року №270 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу. Також, у рішенні зазначено, що страховий стаж складає 37 років 5 місяців 13 днів. Пільговий стаж за списком №1 складає 8 років. З 15.08.2002 року період пільгового стажу зараховано за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди роботи з 02.07.1990 року по 29.07.1990 року, з 26.09.1990 року по 24.10.1992 року зараховано до загального стажу, а до пільгового стажу не зараховано у зв`язку з відсутністю довідок та неможливістю перевірити обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, оскільки підприємство розташовано на тимчасово непідконтрольній українській владі території-м.Макіївка.

Як вбачається з розрахунку стажу, позивачу зараховано до страхового стажу роботи наступні періоди: з 25.07.1987 року по 31.08.1987 року, з 01.09.1987 року по 21.06.1988 року (період навчання), з 22.06.1988 року по 25.08.1989 року (період військової служби), з 01.09.1989 року по 30.08.1990 року (період навчання), з 26.09.1990 року по 24.10.1992 року, з 03.11.1992 року по 14.08.2002 року, з 01.01.2011 року по 28.02.2017 року. При цьому, до пільгового стажу зараховано наступні періоди: з 15.08.2002 року по 31.12.2003 року (за списком №1) та з 01.01.2004 року по 31.12.2010 року (за списком №1).

Згідно розрахунку стажу, загальний страховий стаж позивача складає 37 років 5 місяців та 13 днів, пільговий стаж за списком №1 складає - 8 років.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у призначенні пенсії.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття управлінням спірного рішення, що регулюється нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закон № 1058).

Відповідно до статті 1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

За приписами пункту першого частини другої статті 114 Закону №1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

За змістом статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до статті 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).

Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2.

Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі № 686/19687/14а.

Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Суд зазначає, що вищевказаний Порядок поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

В трудовій книжці серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 у спірний період з 26.09.1990 року по 24.10.1992 року містяться записи про те, що 26.09.1990 року позивач прийнятий електрослюсарем підземним 3 розряду на Шахту «Енакіївську» виробничого об`єднання по видобутку вугілля «Орджонікідзевугілля» (наказ від 26.09.1990 року №58-к) та 24.10.1992 року звільнений згідно ст.38 КЗпП України (за власним бажанням) (наказ від 26.10.1992 року №97-к).

Записи в трудовій книжці позивача виконані без перекреслень, виправлень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця, тобто здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162 (діяла до 16.01.2003 р.).

Згідно Розділу I виробництв, робіт, професій посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10, посада, на якій працював позивач у спірний період, віднесена до робіт з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

Враховуючи вищенаведене, посилання відповідача на те, що для підтвердження пільгового стажу з 26.09.1990 року по 24.10.1992 року позивач повинен був надати уточнюючі довідки підприємства є необґрунтованими та безпідставними, оскільки в трудовій книжці наявні записи про те, що посада, на якій працював позивач у цей період, віднесена до робіт з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

Записом №13 в трудовій книжці серії НОМЕР_3 засвідчено те, що 03.11.1992 року позивача прийнято до Єнакіївського державного металургійного заводу у цех ремонту прокатного обладнання електромонтером 4 розряду (наказ від 28.10.1992 року №2341) та записом №25 від 16.03.2017 року засвідчено звільнення позивача за згодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України на підставі наказу №1026 від 16.03.2017 року.

У спірний період, з 15.08.2002 року по 30.09.2013 року у трудовій книжці містяться наступні записи:

- 15.08.2002 року позивач переведений у цех по ремонту металургійного обладнання електромонтером з ремонту та обслуговування електрообладнання 5-го розряду дільниці з ремонту електрообладнання технологічних кранів, аглодоменного, сталеплавильного і прокатного виробництва (наказ від 13.08.2002 року №1431),

- 03.11.2003 року позивач переведений в доменний цех електромонтером з ремонту та обслуговування електрообладнання 5-го розряду (наказ від 24.10.2003 року №1807),

- 01.11.2006 року позивачу присвоєний 6-й за тією ж посадою (акт на присвоєння розряду від 25.10.2006 року),

- 31.03.2011 року запис про перейменування Відкритого акціонерного товариства «Єнакіївський металургійний завод» в Публічне акціонерне товариство «Єнакіївський металургійний завод»,

- 03.09.2012 року позивач призначений на посаду майстра з ремонту електрообладнання доменного цеху (наказ від 05.09.2012 року №450-к),

- 28.07.2014 року позивач призначений на посаду майстра з ремонту електроустаткування дільниці з ремонту електроустаткування аглодоменного виробництва цеху з ремонту устаткування аглодоменного переділу (наказу від 28.07.2014 року №562-к).

Трудова книжка позивача містить інформацію щодо проведення атестації робочих місць на Публічному акціонерному товаристві «Єнакіївський металургійний завод».

Разом з тим, судом було встановлено, що період роботи позивача з 15.08.2002 року по 31.12.2010 року відповідачем зараховано до пільгового стажу за списком №1, що підтверджується розрахунком стажу позивача, наданим відповідачем до відзиву.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у рішенні від 27.10.2019 року №270 не наведено жодних підстав не зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача починаючи з 01.01.2011 року, що свідчить про необґрунтованість та невмотивованість рішення.

У спірному рішенні про відмову в призначенні пенсії, відповідач посилається лише на те, що з 15.08.2002 року період пільгового стажу зараховано за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Між тим, як вбачається з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ОК-), в останньому міститься інформація щодо відомостей по спеціальному стажу за 2011-2016 роки, при цьому, відповідачем зараховано до пільгового стажу лише період з 15.08.2002 року по 31.12.2010 року.

Разом з тим, судом встановлено, що професія, за якою працював позивач (з 15.08.2002 року по 02.09.2012 року) - електромонтер з ремонту та обслуговування електрообладнання- віднесена до Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, який затверджений постановою КМУ від 16.01.2003 р. № 36, і дає право на пенсію.

З 03.09.2012 року позивач призначений на посаду майстра з ремонту електрообладнання доменного цеху, що віднесена до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, який затверджений постановою КМУ від 16.01.2003 р. № 36 (діяла до 03.08.2016 р.).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем повинно бути розглянуто питання про зарахування до пільгового стажу за списком №1 лише періоду з 01.01.2011 року по 02.09.2012 року, оскільки період роботи з 03.09.2012 року майстром з ремонту електрообладнання доменного цеху не передбачено списком №1, а передбачено списком №2.

При цьому, у рішенні відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії взагалі не визначено питання про зарахування/не зарахування періоду з 01.01.2011 року до будь-якого стажу (список №1 або список №2).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд вважає, що за відсутності належної мотивації, рішення суб`єкта владних повноважень не може бути визнане правомірним.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 270 від 27.10.2019 року підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що положення КАС України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Суд не може обмежити право позивача довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним для призначення пенсії. Право надавати заперечення щодо рішення Пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається позивачу на всіх стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Позивачем до матеріалів справи були надані копії довідки від 18.09.2019 року №26100/2795 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, виписки з наказу про підсумки атестації робочих місць за умовами праці, архівна довідка від 11.09.2019 року №1418/03-2, довідка про реорганізацію структурного підрозділу «Шахта «Єнакіївська» республіканського підприємства «Орджонікідзевугілля».

Щодо вищевказаних довідок, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1-3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Водночас, у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

Тому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17.

За таких обставин суд дійшов висновку про можливість прийняття до уваги інформації викладеної в довідках.

Однак, зазначені висновки суду жодним чином не легалізують саму установу, що видала такі довідки.

Довідка від 18.09.2019 року №26100/2795 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, видана «Єнакіївський металургійний завод» Закритого акціонерного товариства «Внешторгсервіс» містить інформацію про те, що ОСОБА_1 повний робочий день працював в Приватному акціонерному товаристві «Єнакіївський металургійний завод» та за періоди з 15.08.2002 року по 02.11.2003 року виконував роботи, що передбачені списком №1 розділ III підрозділ 1,2,3 пункта а (підстава: Постанова КМУ від 16.01.2003 року №36); за період з 03.11.2003 року по 02.09.2012 року виконував роботи, що передбачені списком №1 розділ III підрозділ 1 пункта а (підстава: Постанова КМУ від 16.01.2003 року №36); за період з 03.09.2012 року по 27.07.2014 року виконував роботи, що передбачені списком №2 розділ III підрозділ 1 пункт б (підстава: Постанова КМУ від 16.01.2003 року №36), за період з 28.07.2014 року по 16.03.2017 року виконував роботи, що передбачені списком №2 розділ III підрозділ 1 пункт 3.1б (підстава: Постанова КМУ від 16.01.2003 року №36). Також довідка містить інформацію щодо реорганізації підприємства та його перейменування.

У виписці з наказу про підсумки атестації робочих місць за умовами праці від 16.09.2019 року №26100/2776 міститься інформація про дати та номери наказів проведених атестацій на підприємстві з визначенням посад, які передбачені відповідними списками.

В архівній довідці від 11.09.2019 року №1418/03-2, окрім наказів про прийняття позивача та звільнення за період з 26.09.1990 року по 24.10.1992 року також міститься інформація про спуски та підйоми в шахту за період з вересня 1990 року по жовтень 1992 року.

Інформація, викладена в довідках повністю узгоджується з записами у трудовій книжці позивача.

При цьому, суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження (зокрема у зв`язку з проведенням АТО та неможливістю проведенням перевірки періодів роботи, оскільки підприємства розташовані на тимчасово окупованій території України), а тому неможливість проведення перевірки правомірності видачі довідки не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи при його підтвердженні відповідними документами (трудовою книжкою, пільговими довідками).

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що надані до суду довідки містять усі необхідні відомості про трудовий стаж позивача у визначені спірні періоди, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави їх не враховувати при розгляді питання про призначення позивачу пенсії та відповідач повинен їх врахувати під час призначення пенсії.

Одночасно, суд звертає увагу позивача на необхідність надання вищезазначених довідок до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача вищезазначених довідок.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача зарахувати при розрахунку коефіцієнта по заробітній платі довідки про заробітну плату: №1418/03-1 з квітня 1987 року по жовтень 1992 року; №1901 з листопада 1992 року по грудень 1997 року; з січня 1998 року по червень 2000 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до п.п. 3 п. 2.1. «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (надалі Порядок), для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року.

Пунктом 2.10 Порядку передбачено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об`єднань не можуть служити документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.

Таким чином, єдиною підставою для проведення розрахунку пенсії на підставі заробітної плати є первинні документи про нарахування такої заробітної плати. Видача довідок про заробітну плату проводиться підприємством, відповідно до первинних документів за нормативними документами, які дійсні на момент видачі довідки.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 року по справі № 12-11а-15.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем до заяви про призначення пенсії надавались вищезазначені довідки та відповідно була надана відмова позивачу у врахуванні вищезазначених довідок при призначенні пенсії, у зв`язку з чим, суд вважає дану вимогу передчасною та такою, що задоволенню не підлягає.

При цьому, суд вважає за можливе зазначити, що якщо позивач виявляє бажання здійснити перерахунок пенсії, він не позбавлений можливості звернутися до пенсійного органу із заявою з доданням належних документів та отримати відповідне рішення щодо розгляду заяви із зазначеного питання.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Змістом зобов`язань за ст. 13 Конвенції вимагається щоб захист був "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

У рішенні «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73), Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Разом з тим, суд зазначає, що з практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

З огляду на дискреційний характер повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд вважає за необхідне самостійно обрати спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 27.10.2019 року № 270 про відмову в призначенні пенсії позивачу та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17.10.2019 року №7333 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової позиції суду викладеної в рішенні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. квитанцією від 27.02.2020 року № 0.0.1632969520.1 за подання до суду адміністративного позову до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, судовий збір у розмірі 420,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27.10.2019 року № 270 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27-А, РНОКПП 42171861) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса тимчасової реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 17.10.2019 року №7333 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової позиції суду викладеної в рішенні.

В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27-А, РНОКПП 42171861) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса тимчасової реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 05 травня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя П.В. Кочанова