Рішення № 89046287, 30.04.2020, Чернігівський районний суд Запорізької області

Справа№329/113/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 року смт. Чернігівка

Чернігівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Проценко А.М.,

за участю секретаря судового засідання Богдан І.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , представник позивача - адвокат Гришко Іван Іванович, до СВК «Просторі Лани», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Чернігівська селищна рада Чернігівського району Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника звернулася до суду з позовом до СВК «Просторі Лани» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю мотивуючи свої вимоги наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки, ОСОБА_3 .

За життя її чоловіку, у 2006р. СВК ім. Щорса, правонаступником якого є СВК «Просторі лани», на підставі акту передачі та накладної №24 передано на довірче управління до моменту оформлення права власності майно, а саме: корівник 4-х рядний № 3 , 1987 року забудови, вартістю 93350,00 грн., корівник 4-х рядний №3, 1959 року забудови вартістю 10106,00 грн, склад зерновий №3, 1968-1970 років забудови, вартістю 7370,00 грн. Будь-яка правовстановлююча та технічна документація на зазначене майно були відсутні.

Тобто, з 2006р. по момент смерті її чоловік виконував відносно вказаного майна всі права та обов`язки власника, в тому числі пов`язані з його утриманням, переобладнав приміщення одного з корівників в приміщення складу, відремонтував та обладнав зерновий склад та корівник, що підтверджується виготовленим на замовлення чоловіка технічним паспортом від 25.05.2016р. Однак право власності на зазначене майно оформити так і не встиг.

Позивач як спадкоємець за заповітом вступила у фактичне володіння вищевказаним майном, яке здійснює і до тепер, тобто продовжує відкрито та безперервно володіти ним з 2006р., що є підставою для визнання за нею права власності на це майно за набувальною давністю. Крім того, рішенням виконавчого комітету Чернігівської селищної ради №16 від 26.11.2019р. за заявою позивача об`єктам нерухомого майна присвоєно адресу та зобов`язано встановити на них адресну табличку.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні на позовних вимогах наполягав та просив задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій позов визнав, не заперечував проти його задоволення, наполягав на розгляді справи без його участі.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі не надав.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить наступного до висновку.

Даний спір виник у сфері цивільних відносин, позивач просить суд визнати за нею право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Судом встановлено, що чоловік позивача ОСОБА_3 на підставі рішення №2 загальних зборів від 08.04.2005р. майна пайового фонду СВК ім. Щорса, правонаступником якого є СВК «Просторі лани» згідно акту передачі отримав на довірче управління майнові об`єкти, зокрема: корівник 4-х рядний № 3 , 1987 року забудови, вартістю 93350,00 грн., корівник 4-х рядний №3, 1959 року забудови, вартістю 10106,00 грн, склад зерновий №3, 1968-1970 років забудови, вартістю 7370,00 грн. без будь-яких правовстановлюючих документів та технічної документації на них.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 16.12.2016р. виконавчим комітетом Просторівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області.

Позивач ОСОБА_2 дійсно була дружиною померлого ОСОБА_3 на момент його смерті, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 17.08.1984р., виданим Просторівською сільською радою Чернігівського району та згідно ст.1261 ЦК України єспадкоємцем першої черги щодо майна померлого.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. У відповідності до положення частини 2 статті 344 ЦК України особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Однак набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291цс18).

Пунктом 47 Постанови ВП ВС від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 чітко визначено, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (пункт 67 Постанови ВП ВС від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17).

Крім цього, суд зазначає, що частиною 3 ст. 344 ЦК України встановлено, що якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи та знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду, що позивач і її померлий чоловік знали, що нерухоме майно, на яке позивач просить визнати право власності за набувальною давністю, передавалося ОСОБА_3 на довірче управління майнових об`єктів колишнього СВК «ім. Щорса».

В ході судового розгляду була досліджена спадкова справа №63/2017, яка була відкрита після смерті ОСОБА_3 , відповідно до якої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_2 все належне йому на день смерті майно і все те, на що він за законом матиме право.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, як на підставу набуття ним права власності за набувальною давністю посилався на те, що він добросовісно заволодів вказаним вище нерухомим майном, відкрито та безперервно користується ним після смерті ОСОБА_3 як спадкоємець за заповітом. Сукупний період такого користування перевищує 10 років з урахуванням приєднання часу, протягом якого вказаним майном володів спадкодавець.

Відповідач не заперечує проти визнання за позивачем такого права.

Однак судом не береться до уваги факт визнання позову відповідачем, оскільки законодавством чітко визначені підстави набуття відповідними особами права власності за набувальною давністю і суди повинні неухильно дотримуватися вказаних вимог законодавства.

Позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Лише відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що підстав для задоволення вимог позивача немає.

Питання про розподіл судових витрат позивачем не ставилося.

Керуючись ст.ст.15,16,328,344 ЦК України, ст.ст. 12-13, 76-82,89,263-265,268,354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити повністю ОСОБА_2 в задоволенні позову до СВК «Просторі Лани», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Чернігівська селищна рада Чернігівського району Запорізької області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів.

Повний текст рішення складено 4 травня 2020 року.

Суддя: А.М.Проценко