Вирок № 89039429, 30.04.2020, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

241/1775/18

1-кп/264/131/2020

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.04.2020 р. колегія суддів Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області під головуванням судді Іванченко А.М., суддів Матвєєвої Ю.О., Литвиненко Н.В., за участю секретаря судового засідання Собакінських С.М., Юдіної О.С., Солонської Т.В., прокурорів Рубана М.О., Боровікової А.А., захисника Константинова І.В., обвинуваченої ОСОБА_1 , потерпілого ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене 16.06.2018 року до ЄРДР за № 12018050710000254 за обвинуваченням ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Маріуполі Донецької області, громадянки України, тимчасово не працюючої, маючої на утриманні двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , , не судимої, інваліда 2 групи, одружену, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 яка фактично проживає в АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

15.06.2018 року приблизно о 23 годині 35 хвилин, ОСОБА_1 , знаходячись за місцем відпочинку в кімнаті в будинку АДРЕСА_3 , де в ході сварки, яка раптово виникла на ґрунті особистих неприязних відносин між нею та її чоловіком ОСОБА_2 , діючи умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, вона стала руками виштовхувати ОСОБА_5 з кімнати, щоб під час сварки не розбудити дітей, він штовхав її, наніс їй два удари по обличчю, на що вона взяла зі столу кухонний ніж та умисно нанесла ОСОБА_2 три удари кухонним ножем в грудну клітину, внаслідок чого спричинила йому тілесні ушкодження у вигляді: трьох проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки зліва в VI міжребер`ї на рівні VIІ ребра між середньо-ключичній і передньо-паховій лініями, в VI міжребер`ї по передньо-паховій лінії з двома ушкодженнями серцевої сорочки і м`язи серця, що ускладнилися тампонадою серця, гемопневмотораксом зліва, шоком третього ступеня, які по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя у момент заподіяння.

Кримінальна відповідальність за скоєне правопорушення передбачена ч.1 ст. 121 КК України, а саме за спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 свою провину у скоєнні замаху на вбивство потерпілого не визнала, оскільки не мала умислу на його вбивство, а тілесні ушкодження спричинила йому в момент сварки між ними та підчас виштовхування його із кімнати. Далі пояснила, що у червні 2018 року, знаходилась у с. Урзуф Донецької області на відпочинку разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 та двома дітьми. Чоловік 15.06.2018 року цілий день вживав алкогольні напої (пив пиво), вона алкогольні напої не вживала, бо з нею були неповнолітні діти. Увечері вона пішла спати з дітьми, а чоловік бажав піти ще випивати у бар, на що вона не погодилася. З цих підстав у неї з чоловіком виник конфлікт. В той час вони знаходились у кімнаті, діти спали. Потерпілий був у стані алкогольного сп`яніння та два рази ударив її рукою в обличчя, намагався заставити піти з ним гуляти, залишивши дітей. Все це відбувалося біля столу з їжею, де також знаходився ніж, та потерпілий різав ним їжу. Вона намагалася виштовхати руками його с кімнати, щоб він не розбудив дітей. Він штовхав її також. Потім вона схопила зі столу ніж та не сильно вдарила ним потерпілого в грудну клітину три рази, після чого сварка припинилась. Потерпілий перестав сваритися. Конфлікт закінчився. Через декілька хвилин він запропонував їй вийти на вулицю покурити, вони спустилися вниз та сиділи курили, при цьому спокійно розмовляли, приблизно 15 хвилин. Крові на чоловікові вона не бачила. Потім чоловік сказав, що йому погано та вона побачила трохи крові на ньому на тілі. Чоловік попросив викликати швидку допомогу. Після чого вона побігла до господарки будинку в котрому вони жили, та попросила її викликати швидку допомогу. Весь цей час находилась біля чоловіка до приїзду швидкої допомоги. Жодного умислу на вбивство в неї не було, хоча в неї була така можливість, вона тільки хотіла щоб він перестав сваритися та не розбудив дітей. Наполягала, що удари ножем потерпілому в груди наносила не сильно. Раніше чоловік вже неодноразово застосовував до неї насильство в сім`ї, коли знаходився у стані алкогольного сп`яніння та вона зверталась до органів поліції. Цивільний позов визнала в повному обсязі та у скоєному щиросердно розкаюється.

Суд вважає, що вина ОСОБА_1 у спричиненні нею умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння при встановлених судом обставинах, підтверджується зібраними у справі доказами, якими відповідно до ст.94 КПК України є:

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що 15 червня 2018 року відпочиваючи у с.Урзуф з дружиною та дітьми, отримав від ОСОБА_6 декілька ударів ножем в область груді під час сварки між ними. Вбивати вона його не хотіла, погроз не висказувала, на його прохання викликала швидку допомогу. Не пам`ятає, що між ними сталося, тому що був сильно п`яний. Чи вживала його дружина алкоголь в той вечір не знає, не бачив, він пив багато пива цілий день. Під час слідчого експерименту все пам`ятав, а тепер забув, тому що пройшло багато часу. Жодних претензій до обвинуваченої він не має, вважає себе винним в тому, що сталася сварка. В той вечір він перший наніс два удари в обличчя обвинуваченої, висловлювався на її адресу нецензурними словами, спровокував сварку між ними, коли неподалік спали діти. Просив обвинувачену не позбавляти свободи. Претензій матеріального та морального характеру до неї не має.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засідання пояснила, що мешкає у с. Урзуф , куди ОСОБА_6 разом із чоловіком та двома дітьми приїхали відпочивати влітку. Уніч з 15.06.2018 року на 16.06.2018 року до неї у двері кімнати постукала ОСОБА_6 та повідомила, що підрізала свого чоловіка, та попросила викликати швидку допомогу. Після чого приїхала швидка та забрала потерпілого ОСОБА_2 . Зі слів обвинуваченої їй стало відомо, що у них була сварка з потерпілим. В цей день вони посварились, тому що ОСОБА_2 , який знаходився у дуже п`яному стані, хотів вдарити дитину. Від обвинуваченої було чутно запах перегару, але чи знаходилась вона у стані алкогольного сп`яніння пояснити не може. Крові на місці події було мало та ніж був без крові.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що обвинувачену знає чотири роки, вона працювала у неї в кафе барменом. Вона приїхала разом з її родиною відпочивати у с. Урзуф. Це було влітку 2018 року. В цей день вона бачила їх сім`ю разом, потерпілий пив пиво, обвинувачена алкогольні напої не вживала, бо з нею знаходилися її діти. Вона увечері поїхала назад до м. Маріуполя. Вночі їй подзвонила обвинувачена ОСОБА_9 і сильно плакала, вона з розмови з нею нічого незрозуміла і зранку поїхала до с. Урзуф. На місці вже в с. Урзуф вона дізналася, що ОСОБА_10 знаходиться в лікарні, а обвинувачена ОСОБА_11 у поліцейській машині. ОСОБА_12 їй розказувала, що її чоловік застосовує насильство у сім`ї.

рапортом старшого інспектора-чергового Мангушського ВП Центрального ВН ГУНП в Донецькій області від 16.06.2018 року, яким підтверджено, що на лінію 102 надійшло повідомлення від лікарів бригади ШМД № з та МЛ № 2 про те, що ОСОБА_2 отримано від невідомих колото-різані рани у ділянку серця, внаслідок конфлікту у АДРЕСА_3 ; (а. с.236 -237 т.1)

протоколом прийняття заяви від ОСОБА_2 про вчинене кримінальне правопорушення від 16.06.2018 року, в якій останній виклав обставини за яких у період з 23-00 години 15.06.2018 року по 01-00 годину 16.06.2018 року у АДРЕСА_3 на другому поверсі його дружина ОСОБА_6 нанесла йому декілька ударів гострим предметом в область серця. Заявник претензій не має.(а.с.238 т.1)

довідкою комунального закладу охорони здоров`я «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» від 16.06.2018 року, що ОСОБА_2 був доставлений в ОЛІЛ 16.06.2018 року з діагнозом колото-різані рани зліва проникаючі в грудну клітину зліва з пораненням серця. (а.с.239 т.1)

довідкою комунального закладу охорони здоров`я «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» від 23.08.2018 року № 23, що ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в КЗОЗ «ОЛІЛ м. Маріуполь» в хірургічному відділенні № 1 з 16.06.2018 року по 27.06.2018 року. Та фактичні витрати на його лікування склали 5453 гривні 25 коп. (а.с.240 т.1)

протоколом огляду місця події від 16.06.2018 року, а саме території домоволодіння АДРЕСА_3 , яким виявлено та вилучено змиви плям бурого кольору, ніж з ручкою дерев`яною коричневого кольору, сукню білого кольору та простирадло синього кольору з плямами бурого кольору (а.с.242 - 244 т.1, а.с. 1-8 т.2);

протоколом слідчого експерименту від 03.08.2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 , яким останній пояснив, що під час відпочинку ввечері 15.06.2018 року в АДРЕСА_3 у нього з його дружиною ОСОБА_6 почався конфлікт, який він сам спровокував, так як находився у стані алкогольного сп`яніння та під час словесної перепалки наніс останній рукою два удари в обличчя. Це відбувалося біля кухонного столу, де були харчі. Під час сварки він держав у руці ніж, бо різав м`ясо. Обвинувачена намагалася згладити конфлікт. Далі вони почали штовхати один одного і обвинувачена нанесла йому поранення ножем, як ніж опинився у неї в руці він не пам`ятає. Крові з початку не було і вони не зрозуміли, що сталося. Удар ножем він не почув. Він заспокоївся і вони перестали сваритися. Вийшли з кімнати разом покурити на двір та сиділи розмовляли. Йому стало погано, він сказав про це дружині і вона побачила кров на тілі, до цього вони кров на тілі не бачили. Дружина викликала швидку допомогу та була поруч з ним до їх приїзду. В лікарні він поясняв, що його під час сварки дружина царапнула ножем. Претензій до дружини не має. Вважає себе винним у конфлікті. (а.С.81-93 т.2)

висновком судово-медичної експертизи піднігтьового вмісту та змивів з рук ОСОБА_6 № 13/ц від 08.08.2018 року встановлено, що кров потерпілого ОСОБА_2 відноситься до групи А (11) з ізогемаглютиніном анти-В ізосерологічної системи АВО, а кров підозрюваної ОСОБА_6 відноситься до групи В (111) з ізогемаглютиніном А ізосерологічної системи АВО та знайдені епітеліальні клітини особи жіночої генетичної статі та виявлений антиген В ізосерологічної системи АВО, походження яких за рахунок самої ОСОБА_6 найбільш ймовірне. Також знайдено одиничні епітеліальні клітини особи чоловічої статі на яких виявлений антиген А системи АВО, тому можна зробити висновок, що домішки клітин потерпілого ОСОБА_2 , в піднігтьовому вмісті ОСОБА_6 не виключаються (а.с. 55-57 т.2)

висновком судово-медичної експертизи № 18/18-і від 02.08.2018 року, яким в слідах на сукні, вилученої з місця події, що належить ОСОБА_6 (об.№1-2), кров не виявлено (а. с. 63-65 т. 2);

висновком судово-медичної експертизи № 17/18-і від 08.08.2018 року, згідно якого кров потерпілого ОСОБА_2 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. Кров підозрюваної ОСОБА_6 відноситься до групи В з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВО. В слідах на тампонах змивах з речовини бурого кольору, виявленої при вході в кімнату №1 (об.№1 ) та речовини, виявленої біля холодильника в кімнаті №1 (об.№2), на бумажній серветці, що знайдена біля холодильника в кімнаті №1 (об.№3), та на простирадлі з дивану в кімнаті (об.№5) знайдена кров людини. При серологічному дослідженні в образках 1,5 виявлений антиген А і В. На тампоні - змиві речовини, виявленої біля ліжка в кімнаті №2 ( об. № 4), кров не знайдена. Таким чином, виявлена кров в об.№1 (тампон-змив речовин при вході в кімнату №1) та в об.№5 (помарка на простирадлі в кімнаті №1) може походити від особи (осіб) групи А з ізогемаглютиніном анти-В, що не виключає можливості походження крові від потерпілого ОСОБА_2 . Походження антигенів А і В в об.№2 (тампоні-змиві речовини біля холодильника) і об.№ 3 (серветка, що знаходилася біля холодильника) можливе лише за рахунок змішування крові двох або більше осіб, яким властиві зазначені антигени, що не виключає походження крові від потерпілого ОСОБА_2 та домішки крові (або можливо потожирових відбитків) ОСОБА_6 , а також походження крові за рахунок особи (осіб) групи АВ за ізосерологічною системою АВО теж не може бути виключеним (а.с.67-71 т.2);

висновком експертизи № 670 від 31.08.2018 року на підставі медичних документів ОСОБА_2 , 1985 р.н., у нього виявлені тілесні ушкодження при зверненні по медичну допомогу: три проникаючих колото-різаних поранення грудної клітини зліва VI міжребер`ї, на рівні VIІ ребра між середньо-ключичній і передньо-паховій лініями, в VI міжребер`ї по попередньо-паховій лінії, з двома ушкодженнями серцевої сорочки і м`язи серця, що ускладнилися тампонадою серця, гемо пневмотораксом зліва, шоком третього ступеня, утворилися в результаті трьох колюче-ріжучого предмета, можливо в зазначений термін, при описаних обставинах указаних в ухвалі суду, і по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення. Після спричинення йому тілесних ушкоджень без надання медичної допомоги ОСОБА_13 міг залишатися живим будь-який проміжок часу, доки не розвинулося гостре малокрів`я внутрішніх органів та після спричинення йому тілесних ушкоджень він міг самостійно виконувати будь-які дії: здійснювати рухи, пересовуватись, розмовляти та інше.

Також з висновку вбачається, що згідно медичної карти стаціонарного хворого № 8699-847 на ім`я потерпілого ОСОБА_2 , 15.06.2018 року о 23 години 50 хвилин бригада швидкої медичної допомоги отримала виклик про ножове поранення ОСОБА_2 , якого доставили до медичного закладу 16.06.2018 року о 01 годині 23 хвилини, в хірургічне відділення потерпілий поступив через 7 хвилин, тобто о 01 годині 30 хвилин. Також з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_2 вбачається, що 16.06.2018 року в хірургічному відділенні під час огляду останнього у нього виявлено три рани лінійної форми розмірами 0,5х0,2 см., 0,5 х0,1 см. та 0,3х0,1 см., дві з яких не значно кровоточили. Направлення їх знизу вверх зліва на право, спереду назад. (а. с. 73-75 т.2);

додатковим висновком експертизи № 710 від 06.09.2018 року, тілесні ушкодження ОСОБА_2 могли утворитися в результаті дії клинка ножа, представленого на експертизу. Експерт у своєму висновку описує його наступним чином: …кухонний ніж фабричного виготовлення складається з клинка і рукоятки, загальною довжиною 21,5 см. Клинок з металу білого кольору довжиною 11,5 см. Ширина клинка на відстані 5 см. від кінчика складає 0,5-0,3 см., у основи 1 см. Товщина обушка 0,1 см. Лезо має двостороннє заточування шириною 0,1-0,2 см, утворюючи с обушком досить гостре вістря. Довжина рукоятки 10 см…». (а.с. 77-79 т.2)

висновком судово-психіатричного експертизи № 783 від 27.07.2018 року, яким встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період часу, відповідний інкримінованому правопорушенню, будь-яким психічним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності, недоумством, іншим хворобливим станом не страждала, була психічно здоровою та могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, а винести висновок, чи знаходилась вона в стані гострої інтоксикації (алкогольної, наркотичної) не представляється можливим через відсутність в представлених матеріалах кримінального провадження результатів її огляду наркологами, та застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. (а.с. 43-47 т.2)

Згідно свідоцтва про реєстрацію шлюбу, ОСОБА_6 зареєструвала шлюб ІНФОРМАЦІЯ_6 року з ОСОБА_14 , після реєстрації шлюбу прізвище подружжя ОСОБА_6. (а.с. 228 т. 1)

Суд приймає до уваги наступні обставини, які беззаперечно свідчать, що саме ОСОБА_1 заподіяла ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, 15 червня 2018 року приблизно о 23 годині 35 хвилин в кімнаті для відпочинку в АДРЕСА_3 .

Судом встановлено, що дане кримінальне правопорушення було скоєно 15 червня 2018 року приблизно о 23 годині 35 хвилин. Це підтверджується поясненнями в судовому засіданні обвинуваченої, потерпілого, свідків та матеріалами справи (виклик швидкої допомоги здійснено о 23 годині 50 хвилин 15.06.2018 року).

Так, в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_1 під час вчинення вказаного злочину перебувала в стані алкогольного сп`яніння. Належних документів або свідчень на підтвердження цієї обставини, стороною обвинувачення під час судового розгляду не надано. Обвинувачена ОСОБА_1 заперечувала, що під час або до початку цих подій вона вживала алкогольні напої і знаходилась в стані алкогольного сп`яніння. Твердження обвинуваченої з цього приводу жодними допустимими та належними доказами не спростовані, тому суд виключає з обвинувачення та обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння.

Суд враховує суб`єктивне доброзичливе ставлення потерпілого до обвинуваченої, з його свідчень вбачається, що конфлікт мав місце саме за його поведінки. Він знаходився у стані алкогольного сп`яніння, ображав обвинувачену (дружину) ОСОБА_15 , штовхав її та наніс два удари по обличчю, все це відбувалося вночі в кімнаті, де поряд в сусідній кімнаті спало двоє неповнолітніх дітей. В цей час саме він і отримав поранення, яке зразу не відчув, а відчув через деякий час.

Невелика глибина найбільших двох ножових поранень (0,5 см при найбільшому розмірі ширині клинка в 1см), також свідчить про незначну силу, з якою наносилися удари, обвинуваченою, яка є жінкою.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, в тому що вона вчинила закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі, оскільки вона мала мету вчинити умисне вбивство ОСОБА_2 , якому ножем завдала три удари в область грудної клітини, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя людини в момент заподіяння. Тим самим вчинила усі дії, які вважала необхідними для доведення злочинного умислу до кінця, але смерть ОСОБА_2 не настала з причин, які не залежали від її волі, у зв`язку з тим, що останньому була своєчасно надана швидка медична допомога.

Суд не може погодитися з кваліфікацією обвинувачення з наступних підстав.

Постановою Верховного Суду України від 09 жовтня 2018 року (справа №760/4968/15-к) встановлено наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст.115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Склад злочину, передбачений ч.2 ст.121 КК України, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

Так, з системного аналізу закону випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.

Згідно з ч.1 ст.15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Як вбачається з матеріалів провадження, в зазначений день, час та місці ОСОБА_6 під час сварки з потерпілим тримаючи ніж в руці, двома руками декілька разів умисно штовхнула потерпілого ОСОБА_2 в область грудної клітини, чим завдала три удари ножем в область грудної клітину.

Судом встановлено, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 раптово виникла сварка за ініціативою потерпілого ОСОБА_16 , який в той час знаходився у стані алкогольного сп`яніння, наніс два удари обвинуваченій та штовхав її. Обвинувачена також виштовхувала потерпілого із кімнати та завдала удари ножем з невеликою силою. Побачивши наслідки своїх дій, ОСОБА_11 залишилася на місці злочину та вжила усіх заходів, щоб відвернути настання для потерпілого шкідливих наслідків, розбудила господарку будинку, якій повідомила про скоєний нею злочин та забезпечила виклик швидкої медичної допомоги, до приїзду швидкої допомоги знаходилась біля потерпілого, внаслідок чого ОСОБА_17 була своєчасно надана медична допомога.

Суд вважає, що хоча ОСОБА_1 і діяла умисно, проте не бажала настання смерті потерпілого. Судом встановлено, що після того, як потерпілий отримав поранення, вони ще спілкувалися з обвинуваченою вже не конфліктуючи, курили разом, не бачили крові на потерпілому, а потерпілий не відчував зразу поранення. І тільки через деякий час (закуривши другу сигарету вказує потерпілий, що йому стало зле) потерпілий став почувати себе погано і попросив допомоги у обвинуваченої, а вона, виконавши всі дії, які вважала за потрібне під час сварки, вже припинивши свої дії заздалегідь, повідомила про скоєне господарку будинку та попросила викликати «швидку допомогу», весь цей час знаходилась разом з потерпілим до приїзду швидкої допомоги де йому було надано першу медичну допомогу. Тобто, як що ОСОБА_6 мала б наміри вбити потерпілого, то не припинила би наносити удари ножем у кімнаті, де їй ніхто не заважав, не звернулася би до господарки будинку за допомогою та викликом «швидкої допомоги», та не знаходилась поруч з потерпілим до приїзду «швидкої допомоги», і їй нічого не завадило б довести свій злочинний намір, направлений на вбивство, якщо би він у неї був.

Проаналізувавши у сукупності вимоги закону, вивчивши встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що з огляду на поведінку ОСОБА_1 після вчинення злочину та суб`єктивне ставлення винної до наслідків своїх дій, які свідчили про те, що вона вчинила всі необхідні дії, які залежали від її волі та не мала наміру вбивати ОСОБА_16 .

Так, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 , після нанесення ударів з незначною силою ОСОБА_16 мала можливість довести злочин до кінця і вбити потерпілого, проте вона утрималася від подальших протиправних дій зразу, як потерпілий перестав сваритися, повідомила господарку будинку про скоєне нею та попросила викликала «швидку допомогу», знаходилась з потерпілим до приїзду швидкої допомоги, отже усвідомила свою вину та намагалася запобігти тяжким наслідкам, вживши всіх заходів щодо надання йому медичної допомоги, що свідчить про відсутність умислу на вбивство.

Вказані дії ОСОБА_1 повністю охоплюються диспозицією ч.1 ст.121 КК України, як умисні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що були помилково кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство потерпілого.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що дії ОСОБА_1 слід перекваліфікувати з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України та призначити за цим законом відповідне покарання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2013 року.

Згідно ч.1 ст.458 КПК України висновки Верховного Суду України, викладені в його ухвалах, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів України.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом

Правова позиція ЄСПЛ щодо цього відображена, зокрема, у п.43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», де Суд зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину при встановлених судом фактичних обставинах поза розумним сумнівом, а її дії кваліфікує за ст. 121 ч.1 КК України, як умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Прокурор в судовому засіданні посилався на протоколом за результатами проведення слідчої розшукової дії та аудіозаписом до нього від 27.08.2018 року, який було досліджено у судовому засіданні, під час знаходження ОСОБА_1 у Ізоляторі тимчасового тримання, в якому обвинувачена, пояснювала, що поведінку щодо своїх дій під час скоєння злочину, а саме що обвинувачується за ст.115 КК України, так як нанесла три поранення ножем своєму чоловіку в область грудини та інші обставини (а.с.100-101 т.2)

Суд вважає недопустимим доказом, який отриманий в результаті НСРД - протокол негласних слідчих дій від 27.08.2018 року та диск до нього проведений в ІТТ Маріупольського слідчого ізолятора за участі ОСОБА_1 з наступних підстав.

Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт і методи проведення яких не підлягають розголошенню, спрямовані на збирання, перевірку чи дослідження фактичних даних у конкретному кримінальному провадженні, та які проводяться у разі крайньої необхідності, коли відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати іншим способом.

Негласні слідчі (розшукові) дії, які, за визначенням законодавця, є видами втручання в приватне спілкування, мають характер обмеження широкого права - недоторканості особистого життя, забезпечення якого належить до принципів кримінального процесу.

Така позиція узгоджується з практикою ЄСПЛ ("Шличков проти Російської Федерації" від 09.02.16 р.) щодо недопустимості використання доказів, отриманих з порушенням права мовчання та свободи від самовикриття.

В судовому засіданні прокурор вказував на затирання слідів крові на підлозі та серветки зі слідами крові знайдені за холодильником, що на його думку свідчить про дії ОСОБА_6 направлені на приховання злочину та правильну кваліфікацію за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.

Суд не погоджується з думкою прокурора, оскільки ці факти не доводять вину ОСОБА_1 за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, а свідчать лише про її дії після скоєння злочину. Так як саме ОСОБА_1 розбудила господарку будинку, та сама розповіла їй про нанесення нею чоловіку тілесних ушкоджень та попросила викликати швидку.

Вивченням даних про особу ОСОБА_1 встановлено, що хоча вона відповідно до ст.12 КК України скоїла тяжкий злочин, але раніше не судима, вперше притягується до кримінальної відповідальності, одружена, виховує та має на утриманні двох неповнолітніх дітей, має постійне місце проживання, та реєстрації, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має захворювання легенів, туберкульоз лівої легені, неспецифічний виразковий коліт, туберкульоз кішківника, дифузний гепатит, є інвалідом 2 групи, виведена стома, потребує другу операцію по упорядкуванню кішківника та стоми, офіційно не працює, проте підробляє приватним чином, за місцем мешкання характеризується задовільно, скандалів і сварок в побуті не допускає, в зловживанні спиртними напоями не помічена, з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя стосунків не підтримує, за час проживання приводів до Центрального ВП не мала, компрометуючої інформації стосовно неї не надходило. За попереднім місцем роботи характеризується позитивно. Відразу після прохання потерпілого викликала швидку та перебувала весь час поруч, намагаючись надати йому допомогу.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої відповідно до ст. 66 КК України, суд вважає визнання вини, щире каяття та надання допомоги потерпілому.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено. Суд не погоджується з думкою прокурора про визнання обставини, яка обтяжує покарання обвинуваченої - це скоєння нею злочину в стані алкогольного сп`яніння, оскільки такий стан не був ним доведений в судовому засіданні, а навпаки спростований матеріалами справи та дослідженими судом доказами.

За таких даних про особу обвинуваченої, з урахуванням обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченої та відсутність обтяжуючих, а також з врахуванням сукупності всіх обставин, які характеризують особу винної, стан здоров`я, її відношення до скоєного злочину, думку потерпілого, який просив суворо не карати обвинувачену не позбавляти її волі, надати можливість залишитися на волі та виховувати неповнолітніх дітей, претензій до неї не мав, цивільний позов не заявляв, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті кримінального закону з випробуванням виходячи з такого.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Так, згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до вимог ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винної та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженої без відбування покарання.

Таким чином, вирішення судом питання про призначення обвинуваченій ОСОБА_6 (в минулому ОСОБА_6 покарання ґрунтується на наведених вище вимогах.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також зваживши на другорядну роль кари як мети покарання, суд приходе до висновку про те, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_1 є можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку, який буде достатнім для того, щоб засуджена в умовах здійснення контролю за її поведінкою довела своє виправлення.

На думку суду, такий захід примусу відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчиненого нею діяння, його наслідкам та особі винної.

Натомість судом не встановлено обставин, які свідчили б про неможливість виправлення обвинуваченої без відбування покарання у виді позбавлення волі.

У справі прокурором Маріупольської місцевої прокуратури № 1, який діє в інтересах держави в особі Комунального закладу охорони здоров`я «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполя» заявлено цивільний позов, в якому він просить стягнути з відповідача (обвинуваченої) ОСОБА_1 5453,25 грн. у відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 .

Згідно із ч.3 ст. 128 КПК України цивільний позов в інтересах держави пред`являється прокурором.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У відповідності до ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

У відповідності до довідки наданої КЗОЗ «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполя» № 23 від 23.08.2018 року фактичні витрати на лікування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який перебував на стаціонарному лікуванні в КЗОЗ «ОЛІЛ м. Маріуполь» в хірургічному відділенні № 1 з 16.06.2018 року по 27.06.2018 року складають 5453,25 грн., який визнано обвинуваченою, у зв`язку з чим підлягає задоволенню в повному обсязі та стягненню з обвинуваченої.

Згідно зі ст.208 КПК України обвинувачена ОСОБА_1 була затримана 18.06.2018 року.

Ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду Донецької області від 18.06.2018 року до підозрюваної ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12.12.2018 року обвинуваченій ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою в Маріупольському СІ Донецької області на цілодобовий домашній арешт, який в подальшому продовжувався, однак 08.04.2019 року строк дії якого закінчився. В подальшому запобіжний захід не продовжувався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні потерпілим не заявлявся.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні. Документи щодо процесуальних витрат на залучення експертів суду не надавалися

Заходи забезпечення підлягають скасуванню.

Долю речових доказів слід вирішити згідно зі ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст.370, 374, 377 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

ОСОБА_1 визнати винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на два роки, якщо вона протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї судом обов`язки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_1 в період іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, не виїжджати за межі України без дозволу уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 не обирався.

Цивільний позов прокурора Маріупольської місцевої прокуратури № 1, який діє в інтересах держави в особі Комунального закладу охорони здоров`я «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполя» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка мешкає в АДРЕСА_2 , в дохід на користь держави в особі Комунального закладу охорони здоров`я «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполя» (р/р НОМЕР_1 , МФО:899998, ЄДРПОУ: 38033949) відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 в сумі 5453,25 грн.

Заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, застосовані на підставі ухвал Першотравневого районного суду Донецької області від 18.06.2018 року - скасувати.

Речові докази: пакет з мобільним телефоном « Бравіс » та пакет із сукнею (квитанція № 321 від 10.09.2018 року), що знаходяться на зберіганні у камері схову Мангушському ВП Центрального ВП ГУНП України в Донецькій області - повернути ОСОБА_6 ; пакет з ножем із дерев`яною ручкою; пакет, в якому знаходяться конверт із зразком крові ОСОБА_6 , конверт із зразком крові ОСОБА_2 конверт з змивами біля холодильнику, конверт зі змивами при вході, конверт зі змивом біля ліжка, конверт з простирадлом, конверт з паперовою серветкою; конверт зі змивами з рук ОСОБА_6 , конверт зі зрізами нігтів ОСОБА_6 (квитанція № 321 від 10.09.2018 року), що знаходяться на зберіганні у камері схову Мангушському ВП Центрального ВП ГУНП України в Донецькій області - знищити.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Іллічівський районний суд міста Маріуполя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Головуючий суддя А.М. Іванченко

Судді Ю.О. Матвєєва

Н.В. Литвиненко