Рішення № 89023305, 16.04.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

16.04.2020 Єдиний унікальний номер 205/11148/19

Єдиний унікальний номер № 205/11148/19

Провадження № 2/205/31/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2020 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді – Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання – Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж 2016» про стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 27.12.2019р. звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки в розмірі 329 375,64 грн., а також зобов`язати відповідача відкрити поточний рахунок для здійснення розрахунків зі звільненими працівниками підприємства. Позовна заява мотивована тим, що позивач з 01.02.2018р. по 25.09.2018р. перебував у трудових відносинах з відповідачем, проте після їх припинення відповідач не виплатив позивачу заробітну плату та внаслідок чого рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.05.2019р. № 199/8575/18 стягнуто з ТОВ «Будмонтаж 2016» на користь позивача заборгованість виплати за контрактом у сумі 116 448,00 грн. Відповідач рішення суду не виконав, а відтак відповідно до ст.117 КЗпП повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

ОСОБА_1 надав суду заяву, в якій просить розглядати справу за його відсутності за наявними в матеріалах справи доказами.

ТОВ «Будмонтаж 2016» явку свого представника у судове засідання не забезпечило, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялось належним чином. Відзив на позов не надало.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами трудового законодавства, а саме: Кодексом законів про працю України.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.05.2019р. № 199/8575/18 стягнуто з ТОВ «Будмонтаж 2016» на користь позивача заборгованість виплати за контрактом у сумі 116 448,00 грн.

На виконання вищевказаного рішення суду 07.10.2019р. Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист (а.с.8).

Позивач звертаючись до суду з даним позовом посилається на те, що вищевказане рішення суду відповідачем не виконано, а відтак ТОВ «Будмонтаж 2016» відповідно до ст.117 КЗпП повинно виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України підприємство, установа або організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу. Тобто, підставою для виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є два юридичних факти – порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У рішенні Конституційного Суду України (справа № 1-5/2012) щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р. роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. № 100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період.

Водночас, відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Всупереч вищевказаного, відповідачем не надано суду доказів звернення до державного чи приватного виконавця з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду № 199/8575/18 від 02.05.2019р. та відповідно доказів невиконання боржником свого обов`язку, та розміру існуючої заборгованості.

Враховуючи вищевказане, суд доходить висновку, що позивачем всупереч ст.81 ЦПК України не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а відтак і про достатність правових підстав для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 77-81, 133, 137, 141, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж 2016» про стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити у повному обсязі.

Судові витирати покласти на ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до відповідного апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 27 квітня 2020 року.

Суддя Н.В. Басова