Рішення № 89012179, 30.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

30 квітня 2020 року справа №640/4085/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доФонду державного майна України (далі по тексту - відповідач, ФДМУ)про1) визнання протиправними дії відповідача з неналежного розгляду електронного звернення позивача, а саме заяви від 20 грудня 2018 року №1 щодо сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством прав та інтересів громадян, повідомлення про порушення законодавства та про недоліки в діяльності посадових осіб Регіонального відділення фонду державного майна України по Рівненській області; 2) зобов`язання відповідача провести належний розгляд електронного звернення - заяви від 20 грудня 2018 року №1 щодо сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством прав та інтересів громадян, повідомлення про порушення законодавства та про недоліки в діяльності посадових осіб РВ ФДМУ по Рівненській області, з забезпеченням дотримання прав заявника відповідно до положень Закону України «Про звернення громадян» та конкретно визначених у заяві

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними дії відповідача з неналежного розгляду електронного звернення позивача, а саме заяви від 20 грудня 2018 року №1 щодо сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством прав та інтересів громадян, повідомлення про порушення законодавства та про недоліки в діяльності посадових осіб Регіонального відділення фонду державного майна України по Рівненській області (далі - РВ ФДМУ по Рівненській області) та просить суд зобов`язати відповідача провести належний розгляд електронного звернення - заяви від 20 грудня 2018 року №1 щодо сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством прав та інтересів громадян, повідомлення про порушення законодавства та про недоліки в діяльності посадових осіб РВ ФДМУ по Рівненській області, з забезпеченням дотримання прав заявника відповідно до положень Закону України «Про звернення громадян» та конкретно визначених у заяві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/4085/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що він не погоджується з позовними вимогами та вважає їх необґрунтованими.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 грудня 2018 року позивачем, в порядку встановленому Законом України «Про звернення громадян», подано до Фонду державного майна України електронне звернення №1 про порушення законодавства та недоліки в діяльності посадових осіб Регіонального відділення Фонду по Рівненській області, зареєстроване 21 грудня 2018 року за №17/00547-к.

У зазначеному зверненні позивач вказав на недбале ставлення посадових осіб РВ ФДМУ по Рівненській області при виконанні своїх обов`язків щодо управління ПАТ «Мирогощанський аграрій» та виконанні своїх обов`язків як членів Наглядової ради ПАТ «Мирогощанський аграрій», або про наявність зацікавленості у такому ставленні.

Крім того, позивач просив відповідача при розгляді звернення від 20 грудня 2018 року №1 забезпечити дотримання його прав, а саме: після призначення виконавця (посадової особи, яка здійснить перевірку заяви) та внесення даних про це в реєстраційно-контрольну карту повідомити про дату та час перевірки поданої заяви для забезпечення права брати участь у перевірці та для забезпечення права особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву; повідомити щодо дати закінчення перевірки заяви та повідомити про дату і час для реалізації його права знайомитись з матеріалами перевірки; права бути присутнім при розгляді заяви (бути присутнім на засіданні при розгляді заяви), а також на доповіді виконавця (особи, яка перевіряла заяву) керівнику про результати перевірки, щодо проекту резолюції та щодо проекту прийнятих рішень та під час прийняття керівником рішень з порушених питань у заяві та при підготовці письмової відповіді за результатами розгляду заяви, яку в обов`язковому порядку підписує керівник органу; право на одержання письмової відповіді про результати розгляду.

У законодавчо визначений строк листом від 21 січня 2019 року №10-50-1243 відповідач повідомив позивача про результати розгляду його звернення. При цьому, відповідач зазначив, що засідання стосовно розгляду електронного звернення позивача не проводилось, оскільки співвиконавцями за результатами опрацювання цих звернень надано свої пропозиції.

Зі змісту вказаного листа позивач дійшов висновку, що фактично розгляд його заяви у поряду, передбаченому положеннями Закону України «Про звернення громадян», не здійснювався, а відповідь носить формальний характер з огляду на те, що його позбавили права подати додаткові матеріали та пояснення, зокрема, відеозапис засідання Наглядової ради ПАТ «Мирогощанський аграрій» від 10 грудня 2018 року, який технічно неможливо подати з електронним зверненням, тоді як такий доказ спростовує доводи відповідача, викладені у його відповіді.

Таким чином, позивач вважає, що розгляд його заяви здійснювався з порушенням порядку, передбаченого положеннями Закону України «Про звернення громадян», що свідчить про протиправність дій відповідача.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступних міркувань.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян».

Також, вказаний Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Питання розгляду заяв (клопотань) врегульовано статтею 15 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до частини першої якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачено право громадянина, зокрема, бути присутнім при розгляді заяви чи скарги та особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви.

При цьому, зазначені права, відповідно до статті 19 Закону України «Про звернення громадян» забезпечуються обов`язком органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, зі змісту звернення позивача вбачається, що останній просив забезпечити його право бути присутнім при розгляді заяви та особисто викласти аргументи особі, якій буде доручено перевірку такої заяви.

Верховний Суд у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 826/12287/16 акцентував увагу, що право заявника бути присутнім при розгляді заяви чи скарги забезпечується обов`язком на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу. При цьому Верховний Суд не погодився з позицією, що дане право не є абсолютним та залежить від певних умов та обставин; зокрема, може бути реалізовано особою на власний розсуд у відповідності до його волі та бажання, однак лише у разі, якщо розгляд звернення відбувається на засіданні відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу і якщо такий порядок розгляду передбачено законодавством. Натомість, Верховний Суд, вважаючи такий висновок помилковим, зазначив, що ані Закон України «Про звернення громадян», ані будь-який інший нормативний акт не ставить у залежність можливість реалізації права особи особисто викласти аргументи особі, що перевіряла його скаргу, від форми розгляд цієї скарги (колегіально, одноособово тощо).

Зважаючи на такий висновок Верховного Суду, суд вважає, що реалізація права скаржника на його участь при розгляді звернення з викладенням особисто аргументів особі, яка перевіряє скаргу, є абсолютним і ніяким чином не ставиться у залежність від форм розгляду скарг, органів які розглядають скарги, тощо. Обов`язковою умовою для участі скаржника у розгляді його звернення є зазначення останнім у тексті звернення про своє бажання бути присутнім під час такого розгляду.

Отже, оскільки звернення позивача від 20 грудня 2018 року розглянуто з порушенням процедури, визначеної законом, а саме з порушенням права позивача бути присутнім при розгляді його заяви, суд вважає, що викладені в позовній заяві доводи є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Крім того, суд вважає безпідставним висновок відповідача стосовно того, що зобов`язання його вчинити дії, про які просить позивач, є втручанням у його дискреційні повноваження.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною (законною). Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки відповідач не наділені повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Таким чином, якщо дії відповідного органу визнані судом протиправними, суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судом зазначеного способу захисту права не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб`єкта владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Фонду державного майна України.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За визначенням пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з наданої суду копії договору про надання правових послуг №1/02/ЗГ-КДМ від 27 лютого 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Гронь М.А., останній зобов`язується надати позивачу за плату правові послуги, визначені у цьому договорі.

За умовами пунктів 2, 6.3, 6.4 договору визначено зміст послуги та передбачено, що розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт; розмір гонорару за фактично надані послуги підтверджується актом приймання - передачі наданих послуг, який підписується сторонами цього договору та складає його невід`ємну частину.

У відповідності до пункту 6.5 договору оплата гонорару адвоката за цим договором здійснюється у наступному порядку:

6.5.1 клієнт сплачує адвокату авансовий платіж у розмірі 2 000,00 грн без ПДВ не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту укладання цього договору.

Як вбачається з наданої суду копії акта приймання - передачі надання правових послуг від 04 березня 2019 року за договором про надання правових послуг від 27 лютого 2019 року №1/02/ЗГ-КДМ, цим актом сторони підтвердили, що адвокат фактично надав, а клієнт прийняв правові послуги на загальну суму 10 203,75 грн.

Розмір витрат клієнта, як зазначено в акті, складається з наступних послуг:

- аналіз фактичних обставин справи: дослідження змісту та форми поданої клієнтом до Фонду державного майна України заяви від 20 грудня 2018 року №1, дослідження відповіді Фонду державного майна України від 21 січня 2019 року №10-50-1243, встановлення конкретних порушень прав та законних інтересів клієнта, передбачених Законом України «Про звернення громадян» - 2 год. 00 хв. *50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1 921,00 грн;

- аналіз судової практики з розгляду судових спорів щодо порушень прав та інтересів осіб, пов`язаних з порушенням законодавства України зі звернення громадян до суб`єктів владних повноважень - 2 год. 30 хв. *50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2 401,25 грн;

- обґрунтування правової позиції та способу захисту прав та інтересів клієнта, включаючи право на відшкодування моральної шкоди - 3 год.*50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2 881,50 грн;

- складання та подання позовної заяви до Окружного адміністративного суду міста Києва - 3 000,00 грн.

Однак, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт сплати адвокату Гронь М. А. грошової суми саме у розмірі 10 203,75 грн.; разом з тим, позивач надав копію квитанції від 05 березня 2019 року №0.0.1287301134.1, згідно з якою здійснено платіж в якості авансового платежу за послугою по договору від 27 лютого 2019 року №1/02/зг-кдм у розмірі 2 000,00 грн.

Тобто, позивачем не доведено, а судом не встановлено обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу саме у розмірі 10 203,75 грн., у зв`язку з чим суд приходить до висновку про необхідність стягнути витрати на професійну правничу допомогу лише у розмірі 2 000,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Фонду державного майна України з неналежного розгляду електронного звернення ОСОБА_1 , а саме заяви від 20 грудня 2018 року №1 щодо сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством прав та інтересів громадян, повідомлення про порушення законодавства та про недоліки в діяльності посадових осіб Регіонального відділення фонду державного майна України по Рівненській області по Рівненській області.

3. Зобов`язати Фонд державного майна України провести належний розгляд електронного звернення - заяви ОСОБА_1 від 20 грудня 2018 року №1 щодо сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством прав та інтересів громадян, повідомлення про порушення законодавства та про недоліки в діяльності посадових осіб Регіонального відділення фонду державного майна України по Рівненській області, з забезпеченням дотримання прав заявника відповідно до положень Закону України «Про звернення громадян» та конкретно визначених у заяві.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду державного майна України.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду державного майна України.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 );

Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945).

Суддя В.А. Кузьменко