Ухвала суду № 89011700, 30.04.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

30 квітня 2020 року Чернігів Справа № 620/1287/20

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Поліщук Л.О., розглянувши матеріали позовної заяви і додані до неї документи за позовом військової частини А1815 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Військова частина А1815 (далі по тексту - позивач; вул. Танкістів, смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просить стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь військової частини А1815 (код ЄДРПОУ: 07880688) кошти у сумі 6253 (шість тисяч двісті п`ятдесят три) грн 35 коп. у якості відшкодування майнової шкоди.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 позовну заяву військової частини А1815 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди залишено без руху та встановлено десятиденний термін з моменту отримання ухвали суду, з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, для усунення недоліків шляхом подання до суду документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону або оригіналу платіжного документу про сплату судового збору в розмірі 2102,00 гривень та заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку.

27.04.2020 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків. Позивачем надано оригінал документу про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку звернення до суду. Зазначене клопотання позивач мотивує тим, що спеціальним нормативно-правовим актом, який регулював спірні правовідносини матеріальної відповідальності військовослужбовців було Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР, у статті 31 якого передбачено, що у разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає саме цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Крім того, в статті 4 нового Закону України від 03.10.2019 № 160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» встановлено спеціальний строк позовної давності в даній категорії справ - «протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди».

З приводу вказаного суд зазначає наступне.

Постанова Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР «Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» на підставі Закону України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» втратила чинність.

В статті 4 зазначеного Закону закріплено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди. Тобто, даним приписом встановлено строк протягом якого особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності, а не строк звернення до суду з підстав стягнути матеріальну шкоду. Зазначене є різними поняттями.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною четвертою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.01.2020 у справі № 813/1045/18 сформовано висновок про те, що у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо відшкодування державі в особі військової частини А2062 шкоди, завданої ОСОБА_1 шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Строк звернення до адміністративного суду встановлено статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до приписів частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Судом встановлено, що згідно наказу командира військової частини А1815 від 17.11.2017 № 729 «Про притягнення до матеріальної відповідальності речове майно, що не вислужило терміни носіння солдата ОСОБА_1 , рядового ОСОБА_2 , рядового ОСОБА_3 » під час здачі посади позивач речове майно не повернув. Згідно довідки - розрахунок № 132 від 15.11.2017 сума нестачі за речове майно, яке не вислужило термін експлуатації складає 6253,35 (шість тисяч двісті п`ятдесят три ) грн. 35 коп. Зазначеним наказом відповідача притягнуто до матеріальної відповідальності за отримане речове майно, яке не вислужило термін експлуатації з урахуванням ПДВ на суму 6 253,35 грн (шість тисяч двісті п`ятдесят три грн 35 коп). Тобто, про наявну у відповідача заборгованість позивач дізнався 15.11.2017, а позовна заява була подана до суду 07.04.2020 (відповідно до штампу на поштовому конверті), що свідчить про пропуск встановленого законом тримісячного строку для звернення до суду.

Отже, позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Тобто, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21.12.2010, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Таким чином, поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано Верховним Судом складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.10.2019 у справі № 820/4188/18.

Позивачем не наведено обставин пропуску такого строку, які могли б бути визнані судом поважними, та не надано суду належних доказів, на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Вказані позивачем обставини не є поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду, оскільки не є обставинами об`єктивного і непереборного характеру, а тому суд вважає за необхідне визнати неповажними підстави, вказані позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачеві на підставі частини 2 статті 123 та пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі викладеного та керуючись статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву військової частини А1815 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви та позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у строк, встановлений статтею 295, пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.О. Поліщук