Рішення № 89011546, 30.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року м. Київ № 826/15520/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "112-ТВ" доГенеральної прокуратури України про представники сторін: визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії позивача - Мартиновська З.К. ; відповідача - Ріпа С.І.,

В С Т А Н О В И В:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "112-ТВ" (адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21-Г, ідентифікаційний код - 38590676) (далі - позивач або ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ" або Товариство) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Генеральної прокуратури України (адреса місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, ідентифікаційний код - 00034051) (надалі - відповідач або ГПУ), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України, які виявились у відмові надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія « 112-ТВ» інформацію в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: номери кримінальних проваджень, у фабулі яких за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань відображено назви юридичних осіб: ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ», ТОВ «ТВ Вибір», ТОВ «Партнер ТВ», ТОВ «Новий Формат ТВ», ТОВ «Лідер ТВ», ТОВ «Інформаційне агентство « 112 Україна», ТОВ «Аріадна ТВ»;

- зобов`язати ГПУ надати ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ» інформацію в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: номери кримінальних проваджень, у фабулі яких за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань відображено назви юридичних осіб: ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ», ТОВ «ТВ Вибір», ТОВ «Партнер ТВ», ТОВ «Новий Формат ТВ», ТОВ «Лідер ТВ», ТОВ «Інформаційне агентство « 112 Україна», ТОВ «Аріадна ТВ».

Мотивуючи позовні вимоги позивач наводить твердження, що дії ГПУ по відмові у наданні Товариству запитуваної формації є протиправними, такими, що суперечать вимогам Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2016 (суддя Огурцов О.П.) відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено до судового розгляду.

Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 10.10.2017 № 5232 справу № 82615520/16 передано на розгляд судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2017 (суддя Пащенко К.С.) прийнято справу до провадження та призначено до судового розгляду у судове засідання на 13.02.2018.

Вказаної дати у судовому засіданні представник позивача, за викладених у мотивувальній частині позову підстав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову, з огляду на викладені у запереченнях аргументи, зауважив на відсутності підстав для задоволення позову.

Зокрема, відповідач відмічає, що дії Генеральної прокуратури України при розгляді запитів ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ» вчинено в межах наданих повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Заслухавши в судовому засіданні представників сторін, зважаючи на заявлене останніми клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (за текстом - КАС України), розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

19.08.2016 Товариство, в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», звернулось до Генеральної прокуратури України із інформаційним запитом вих. № 60 на отримання доступу до публічної інформації, зокрема надання інформації щодо номерів кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у фабулах яких, за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань, відображено назви юридичних осіб: ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ», ТОВ «ТВ Вибір», ТОВ «Партнер ТВ», ТОВ «Новий Формат ТВ», ТОВ «Лідер ТВ», ТОВ «Інформаційне агентство « 112 Україна», ТОВ «Аріадна ТВ».

У відповідь на запит, у своєму листі № 19/4-1272вих.16 від 26.08.2016 ГПУ примічено, що запитуване, відповідно до ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є інформацією з обмеженим доступом, тому надати її в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» не має можливості.

05.09.2016 ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ", в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», звернулось до Генеральної прокуратури України із інформаційним запитом вих. № 65 на отримання доступу до публічної інформації, я якому відзначалося, що Законом України «Про доступ до публічної інформації» та Законом України «Про інформацію» кожній особі гарантується відкритість, доступність інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, шляхом вільного її отримання (через звернення чи через запит на інформацію) для забезпечення своїх потреб і законних інтересів.

Наказом Генеральної прокуратури України № 139 від 06.04.2016 затверджено «Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань», згідно приписів якого Держателем вказаного реєстру є ГПУ, на яку покладено функції із зберігання та захисту даних, які містяться в Реєстрі.

Відтак, керуючись ст.ст. 12, 13 , 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Товариство просило надати інформацію щодо номерів кримінальних проваджень (виключно), внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у фабулах яких відображена назва юридичної особи як то: ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ», ТОВ «ТВ Вибір», ТОВ «Партнер ТВ», ТОВ «Новий Формат ТВ», ТОВ «Лідер ТВ», ТОВ «Інформаційне агентство « 112 Україна», ТОВ «Аріадна ТВ».

Листом № 19/4-1471вих.16 від 09.09.2016 Генеральною прокуратурою України окреслено, що відповідно до статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» його дія не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом, у даному випадку Кримінальним процесуальним кодексом України. ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ» проінформовано, що витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні надається слідчим, який здійснює досудове розслідування, або процесуальним прокурором виключно у випадках, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України (статті 214, 222). Іншим чином накопичення інформації за запитуваними критеріями організаційно-розпорядчими документами Генеральної прокуратури України не передбачено.

З сформованими ГПУ у листах відповідями Товариство не погоджується та відмічає, що інформація, яка міститься в ЄРДР, є публічною в розумінні ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а її розпорядником є Генеральна прокуратура України.

Як стверджує позивач, відмовляючи у наданні доступу до запитуваної інформації, відповідач протиправно відніс її до інформації з обмеженим доступом, посилаючись на те, що вона є таємницею слідства і може бути розголошена в порядку ст. 222 Кримінального процесуального кодексу України, тобто з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Проте, на думку Товариства, вказана позиція не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та не узгоджується з його положеннями.

ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ" зазначає, що обсяг відомостей, що вносяться до Єдиного державного реєстру досудових передбачено пунктом 1 глави 2 Розділу І «Положення про порядок ведення державного реєстру досудових розслідувань», затвердженого наказом Генерального прокурора України № 139 від 06.04.2016. Втім, вказаний перелік не передбачає включення до нього інформації щодо номеру кримінального провадження.

В той же час, номер кримінального провадження - це інформація, яка формується автоматично внаслідок внесення до електронної бази даних ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення. При цьому, номер кримінального провадження призначений для обліку кримінальних правопорушень (п. 1 глава 3 Розділу І Реєстру), а отже він не пов`язаний з фактичними обставинами кримінального провадження та проведеними в рамках нього оперативними заходами та слідчими діями.

Таким чином, за переконанням позивача, номер кримінального провадження не відноситься до відомостей досудового розслідування, а отже на вказану інформацію не поширюються обмеження передбачені ст.ст. 6, 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» і, відповідно, посилання відповідача на ст. 222 Кримінального процесуального кодексу України при наданні відповіді на запит є безпідставним та необґрунтованим.

Товариство наголошує, що ГПУ зобов`язана була надати запитувану інформацію у вигляді витягу (-ів) з Єдиного реєстру досудових розслідувань, в якому містився номер (-и) кримінального провадження за ознаками запитуваної інформації, при цьому виключивши з даного документу інформацію доступ до якої обмежений.

Однак, вимоги закону відповідач не виконав, безпідставно відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації чим порушив вимоги ст.ст. 6, 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та обмежив гарантоване право позивача на доступ до інформації.

З викладеними позивачем твердженнями відповідач не погоджується та у своїх запереченнях відмітив, що запитувана ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ» інформація, відповідно до ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є інформацією з обмеженим доступом і не може надаватися у порядку цього Закону. Іншим чином накопичення інформації за критеріями, вказаними у запитах ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ», організаційно-розпорядчими документами Генеральної прокуратури України не передбачено.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Законом України «Про доступ до публічної інформації» (в рішенні - Закон), Законом України «Про інформацію», «Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань», затв. Наказом Генеральної прокуратури України № 139 від 06.04.2016 (надалі по рішенню - Положення), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У контексті нормативного регулювання спірних правовідносин та обставин справи, суд акцентує увагу на такому.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Згідно ст. 1 Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (ст. 2 Закону).

Право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (ст. 3 Закону).

Поряд із наведеним нормативним регулюванням питань: визначення терміну публічної інформації, мети і сфери дії Закону, гарантій забезпечення права на доступ до публічної інформації, Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає правові питання: а) порядку доступу до інформації; б) суб`єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації; в) реалізації права на доступ до інформації за інформаційним запитом.

Так, за ст. 5-10 Закону, доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Кожна особа має право: 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.

Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

У відповідності до ст.ст. 12 - 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно ст.ст. 19, 22, 23 Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

У разі якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації, обов`язково зазначивши в запиті своє ім`я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

З наведених положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» вбачається про забезпечення доступу до інформації шляхом надання розпорядниками публічної інформації на запити від запитувачів - фізичних, юридичних осіб, об`єднань громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень.

Публічна інформація може бути з обмеженим доступом, а саме: конфіденційною; таємною; службовою.

При цьому, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, як то: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Слід зазначити, як приклад, що таємною інформацією є інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить таємницю досудового розслідування. Порядок доступу до такої таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

Іншим прикладом інформації з обмеженим доступом є службова інформація, до якої відповідно до вимог частини другої статті 6 Закону може належати інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Такій інформацій присвоюється гриф "для службового користування", а доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Відповідно, з положень Закону видно про правила як щодо обмежень у доступі до публічної інформації, що здійснюється згідно закону при дотриманні сукупності конкретних вимог, так і стосовно наслідків від її розголошення, у даному випадку, таємної інформації чи/або належності відповідної інформації.

Крім того, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися Законом.

В межах доступу до інформації кожна особа має право знати, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом. Також особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається, і лише за рішенням суду особа має право на ознайомлення з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту її прав та законних інтересів.

В той же час, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

В свою чергу, розпорядники інформації, серед іншого, зобов`язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

Запит запитувача інформації може бути складено у довільній формі.

У випадку формування запиту у письмовій формі він має містити ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Розпорядники інформації вправі відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

При цьому, така відмова має бути надана по суті запиту, та у ній має бути зазначено, зокрема мотивовану підставу відмови.

Запитувач має право оскаржити відмову в задоволенні запиту на інформацію до суду.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Окремо, з огляду на приписи Закону України «Про доступ до публічної інформації» про те, що порядок доступу до таємної інформації регулюється Законом та спеціальними законами, суд примічає, що «Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань» визначено порядок формування та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі в положенні - Реєстр), а також надання відомостей з нього.

Реєстр - створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюються збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 глави 2 цього розділу, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом.

Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України (скорочено - КПК України) з метою забезпечення: реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження; оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування; аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі; інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів.

Держателем Реєстру є Генеральна прокуратура України (в Положенні - Держатель).

Держатель здійснює: розробку засобів організаційного, методологічного та програмно-технічного ведення Реєстру; виконання функцій адміністратора електронної бази даних (технічне і технологічне створення та супроводження програмного забезпечення Реєстру, адміністрування та моніторинг використання системи, зберігання та захист даних Реєстру, контроль права доступу тощо); організацію взаємодії з базами даних Міністерства внутрішніх справ України та Державної судової адміністрації України; розробку та удосконалення нормативних документів щодо створення, ведення та користування даними Реєстру.

До Реєстру вносяться відомості про: час та дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; передачу матеріалів та відомостей іншому органу досудового розслідування або за місцем проведення досудового розслідування (частина п`ята статті 36, частина сьома статті 214, статті 216, 218 КПК України); прізвище, ім`я, по батькові керівника прокуратури, органу досудового розслідування, слідчого, прокурора, який вніс відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розслідування та/або здійснює досудове розслідування чи процесуальне керівництво; дату затримання особи; обрання, зміну та скасування запобіжного заходу (статті 176- 178, 200, 202, 492, 493, 508 КПК України); час та дату повідомлення про підозру, зміну повідомлення про підозру, особу, яку повідомлено про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (частина четверта статті 278, стаття 279 КПК України); час та дату складання повідомлення про підозру, особу, стосовно якої складено повідомлення про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність у разі неможливості повідомлення такій особі про підозру з об`єктивних причин (стаття 277 КПК України); юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру (частина восьма статті 214 КПК України); дату та підставу здійснення (скасування) спеціального досудового розслідування (частина шоста статті 297-4 КПК України); зупинення та відновлення досудового розслідування (частина четверта статті 280, частина друга статті 281, частина третя статті 282 КПК України); оголошення розшуку підозрюваного (стаття 281 КПК України); об`єднання та виділення матеріалів досудових розслідувань (стаття 217 КПК України); продовження строків тримання під вартою та досудового розслідування (статті 197, 199, 219, 294 КПК України); встановлені, відшкодовані матеріальні збитки, суми пред`явлених позовів у кримінальному провадженні, вартість арештованого майна; закінчення досудового розслідування (частина третя статті 283 КПК України); інші відомості, передбачені первинними обліковими документами.

Внесення відомостей здійснюється шляхом фіксації Реєстратором інформації в Реєстрі та вибору даних у довідниках для заповнення документів первинного обліку про: кримінальне правопорушення за формою, наведеною у додатку 1 до цього Положення; наслідки досудового розслідування кримінального правопорушення за формою, наведеною у додатку 2 до цього Положення; заподіяні збитки, результати їх відшкодування та вилучення предметів злочинної діяльності за формою, наведеною у додатку 3 до цього Положення; особу, яка вчинила кримінальне правопорушення та яка підозрюється у його вчиненні, за формою, наведеною у додатку 4 до цього Положення; рух кримінального провадження за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення.

Установлені форми документів первинного обліку, довідників є єдиними для Реєстраторів усіх правоохоронних органів. Унесення змін та доповнень до них здійснюється Держателем Реєстру.

Зі змісту додатку 1 до Положення убачається, що картка про кримінальне правопорушення має містити, у тому числі, номер кримінального провадження.

Відомості з Реєстру надаються у вигляді витягу в порядку, встановленому КПК України, за формою, наведеною у додатку 6 до цього Положення.

Витяг з Реєстру - документ, який засвідчує факт реєстрації в Реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за параметрами, визначеними в пункті 3 цієї глави.

До витягу з Реєстру включається інформація про: номер кримінального провадження; дату надходження заяви, повідомлення та дату і час внесення відомостей про заяву, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Реєстру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, наслідок розслідування кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові потерпілого, заявника (найменування юридичної особи та ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР)); короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові та дату народження особи, яку повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування щодо неї; найменування, код ЄДР, юридичну адресу, розрахунковий рахунок, місце та дату державної реєстрації юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, а також анкетні дані її представника; орган досудового розслідування; прізвище, ім`я, по батькові слідчого (слідчих) органів досудового розслідування, працівника (працівників) підрозділів детективів та внутрішнього контролю Національного бюро, які здійснюють досудове розслідування, та прокурора (прокурорів), який (які) здійснює(ють) процесуальне керівництво.

Реєстратори самостійно формують (отримують) витяг з Реєстру у межах унесеної інформації та посвідчують його своїм підписом.

Держатель надає відомості з Реєстру з додержанням вимог КПК України та Закону України «Про захист персональних даних».

Перевірка наявності вже розпочатих досудових розслідувань здійснюється за однією ознакою або сукупністю відомостей про кримінальні правопорушення, внесені до Реєстру всіма Реєстраторами, а саме про:

дату вчинення кримінального правопорушення;

територію вчинення правопорушення;

прізвище, ім`я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;

найменування юридичної особи;

інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;

прізвище, ім`я, по батькові та дату народження особи, яку повідомлено про підозру.

При внесенні до Реєстру фабули кримінального правопорушення в обов`язковому порядку відображаються дата, час, адреса, місце, спосіб, знаряддя, засоби та інші особливості вчинення кримінального правопорушення, розмір збитків, прізвище фізичної особи (осіб) або дані про юридичну особу (осіб), яка (які) є потерпілими, дані про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, інші необхідні відомості.

З нормативних приписів Положення випливає, що Реєстр ведеться відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України з метою забезпечення реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень).

До Реєстру вносяться відомості, зокрема, про: короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; інші відомості, передбачені первинними обліковими документами.

Внесення відомостей здійснюється шляхом фіксації Реєстратором інформації в Реєстрі та вибору даних у довідниках для заповнення документів первинного обліку про: кримінальне правопорушення за формою, наведеною у додатку 1 до цього Положення.

Інформація про відомості з Реєстру надається з дотриманням вимог: а) кримінального процесуального законодавства, б) та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних і доступу до інформації з обмеженим доступом.

Генеральна прокуратура України, як Держатель Реєстру, надає відомості з Реєстру у вигляді витягу в порядку, встановленому КПК України, за формою, наведеною у додатку 6 до цього Положення. Витяг з Реєстру засвідчує факт реєстрації в Реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих виключно за параметрами, визначеними в пункті 3 цієї глави, а саме про: номер кримінального провадження; дату надходження заяви, повідомлення та дату і час внесення відомостей про заяву, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Реєстру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, наслідок розслідування кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові потерпілого, заявника (найменування юридичної особи та ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань); короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові та дату народження особи, яку повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування щодо неї; найменування, код ЄДР, юридичну адресу, розрахунковий рахунок, місце та дату державної реєстрації юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, а також анкетні дані її представника; орган досудового розслідування; прізвище, ім`я, по батькові слідчого (слідчих) органів досудового розслідування, працівника (працівників) підрозділів детективів та внутрішнього контролю Національного бюро, які здійснюють досудове розслідування, та прокурора (прокурорів), який (які) здійснює(ють) процесуальне керівництво.

Крім того, перевірка наявності вже розпочатих досудових розслідувань здійснюється за однією ознакою відомостей про кримінальні правопорушення, внесених до Реєстру всіма Реєстраторами, зокрема найменування юридичної особи.

Додатково, зважаючи на те, що в силу нормативних приписів Положення Реєстр ведеться відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, а Держатель надає відомості з Реєстру з додержанням вимог КПК України та Закону України «Про захист персональних даних», суд відзначає, що за ст. 214, 222 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про: 1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 2) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; 3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; 5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) прізвище, ім`я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; 7) інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань.

У Єдиному реєстрі досудових розслідувань автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження.

Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Зважаючи на норми ст.ст. 214, 222 КПК України слід наголосити про можливість розголошення відомостей досудового розслідування лише з дозволу слідчого або прокурора.

У свою чергу, з огляду на викладені правові приписи Закону, КПК та Положення, суд виокремлює, що наказом Генерального прокурора України від 30.12.2014 № 158 затверджено «Перелік відомостей, що становлять службову інформацію та можуть міститися в документах органів прокуратури України, і Переліку документів, у яких міститься службова інформація» (наказ втратив чинність від 15.11.2017, проте на момент виникнення спірних правовідносин був чинним).

Зі змісту «Переліку документів, у яких міститься службова інформація» видно, що до документів, яким присвоюється гриф «Для службового користування», віднесено: організаційно-розпорядчі документи (накази, розпорядження, вказівки) керівництва Генеральної прокуратури України, прокуратур обласного рівня, доповідні записки, довідки, інформаційні листи, аналізи, узагальнення, документи прокурорського реагування, методичні рекомендації, відомча кореспонденцію та інші документи, для створення яких використовується службова інформація; акти приймання-передачі справ, документів та майна прокуратур; спеціальні повідомлення про злочини та надзвичайні події; номенклатуру посад працівників органів прокуратури України, зайняття яких потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці; листування з органами Служби безпеки України щодо оформлення допуску працівників прокуратури до державної таємниці; номенклатуру секретних справ органів прокуратури України; звіти про стан забезпечення охорони державної таємниці; довідки та листи з питань охорони державної таємниці, які не містять таємної інформації; довідки, матеріали службових розслідувань (перевірок); листування та матеріали з питань оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації в органах прокуратури України.

Таким чином, з аналізу наведеного слідує, що необхідним є перевірка запитуваної інформації на предмет її належності до службової інформації, визначеної відзначеним Переліком.

Крім того, необхідно врахувати, що вказаним наказом Генерального прокурора України № 158 затверджено «Перелік відомостей, що становлять службову інформацію та можуть міститися в документах органів прокуратури України».

Згідно з даним Переліком, до службової інформації належать, зокрема, відомості, які містять оперативні дані правоохоронних органів про злочини та причетних до їх вчинення осіб (п. 4 Переліку); відомості (за сукупністю), які зберігаються на матеріальних носіях інформаційної бази даних Єдиного реєстру досудових розслідувань (п. 11 Переліку).

Так, оскільки п.п. 4, 11 Переліку, суперечать ч. 2 ст. 6 та ч. 1 ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суд зазначає про необхідність застосовування у спірних правовідносинах правового акту, який має вищу юридичну силу, а саме, положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно якого імперативно встановленим є те, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися Законом.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року (справа № 804/7312/15), яка, в свою чергу, знайшла своє відображення в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року (справа № 826/13097/16).

Як свідчать матеріали справи, у своїх письмових запитах: вих. № 60 від 19.08.2016 та вих. № 65 від 05.09.2016 Товариство, з посиланням на Закон України «Про доступ до публічної інформації», запитувало у ГПУ інформацію (виключно) щодо номерів кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у фабулах яких, за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань, відображено назви юридичних осіб: ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ», ТОВ «ТВ Вибір», ТОВ «Партнер ТВ», ТОВ «Новий Формат ТВ», ТОВ «Лідер ТВ», ТОВ «Інформаційне агентство « 112 Україна», ТОВ «Аріадна ТВ».

Таким чином, з урахуванням вимог ст. 19 Закону, суд вважає, що ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ» дотримано встановлених Законом вимог щодо змісту запитів на інформацію під час подання запитів до Генеральної прокуратури України.

З відповідей за №№ 19/4-1272вих.16 від 26.08.2016 та 19/4-1471вих.16 від 09.09.2016 ГПУ на означені запити вбачається про зазначення Генеральною прокуратурою України, як на підставу для відмови в задоволенні запиту на інформацію, про те, що відповідно до статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» його дія не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом, у даному випадку Кримінальним процесуальним кодексом України (ст.ст. 214, 222); зауважено, що запитувана інформація відповідно до ст. 6 Закону є інформацією з обмеженим доступом і надати її немає можливості.

За таких обставин, враховуючи, що в силу Закону запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, зважаючи, що запитувана Товариством інформація не використовується в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, а розголошення інформації не може завдати істотної шкоди цим інтересам, а шкода від оприлюднення такої інформації не переважає суспільний інтерес в її отриманні, приймаючи до уваги, що Витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, який формується держателем - Генеральною прокуратурою України не містить інформації, зібраної в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни чи інформації, що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, і не становить таємницю досудового розслідування, з огляду на те, що відомості, які містять оперативні дані правоохоронних органів про злочини та причетних до їх вчинення осіб, за визначенням категорії «службової інформації», яке встановлене ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не можуть належати до службової інформації, а відомості про номери кримінальних проваджень, що запитувалось позивачем, не відповідають сукупності вимог, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», для обмеження доступу до даної інформації, і зворотного матеріали справи не містять, беручи до відома, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися виключно Законом України «Про доступ до публічної інформації», невмотивованими, за висновками суду, є зазначені відповідачем у листах відповідях: № 19/4-1272вих.16 від 26.08.2016 та № 19/4-1471вих.16 від 09.09.2016 підстави відмови позивачу в наданні йому запитуваної у запитах: вих. № 60 від 19.08.2016 та вих. № 65 від 05.09.2016 публічної інформації, що, як наслідок, вказує про неправомірність відмови в наданні інформації та свідчить про наявність підстав для зобов`язання відповідача вчинити дії з надання інформації позивачу в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

За переконанням суду, відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень, та не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

З урахуванням викладеного, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ».

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом підкреслюється, що у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі, підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 2 756,00 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "112-ТВ" - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України, які виявились у відмові надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія « 112-ТВ» інформацію в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: номери кримінальних проваджень, у фабулі яких за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань відображено назви юридичних осіб: ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ», ТОВ «ТВ Вибір», ТОВ «Партнер ТВ», ТОВ «Новий Формат ТВ», ТОВ «Лідер ТВ», ТОВ «Інформаційне агентство « 112 Україна», ТОВ «Аріадна ТВ».

3. Зобов`язати Генеральну прокуратуру України (адреса місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, ідентифікаційний код - 00034051) надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія « 112-ТВ» (адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21-Г, ідентифікаційний код - 38590676) інформацію в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: номери кримінальних проваджень, у фабулі яких за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань відображено назви юридичних осіб: ТОВ «Телерадіокомпанія « 112-ТВ», ТОВ «ТВ Вибір», ТОВ «Партнер ТВ», ТОВ «Новий Формат ТВ», ТОВ «Лідер ТВ», ТОВ «Інформаційне агентство « 112 Україна», ТОВ «Аріадна ТВ».

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "112-ТВ" (адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21-Г, ідентифікаційний код - 38590676) за рахунок бюджетних асигнувань Генеральної прокуратури України (адреса місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, ідентифікаційний код - 00034051) понесені ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ" витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 756,00 грн. (дві тисячі сімсот п`ятдесят шість гривень).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко