Рішення № 89010227, 28.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2020 року справа №П/320/927/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд зобов`язати Міністерство оборони України забезпечити виготовлення бланку посвідчення члена сім`ї загиблого та його видачу Білоцерківським об`єднаним міським військовим комісаріатом ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 1993 р. №379.

В обгрунтування позову зазначила, що вона є матір`ю померлого військовослужбовця ОСОБА_2 . Після смерті її сина ОСОБА_2 позивач звернулась до Білоцерківського об`єднаного міського військового комісаріату із заявою про встановлення їй статусу члена сім`ї загиблого та видачу відповідного посвідчення та документами, які підтверджують причиново-наслідковий зв`язок між смертю сина та його участю у захисті Батьківщини. Листом від 05 червня 2019 року (вих. №2/5/1252) Міністерством оборони України документи були повернені без реалізації, оскільки ОСОБА_1 не має права на встановлення такого статусу і отримання посвідчення члена сім`ї загиблого. Позивач вважає, що рішення Міністерства оборони України не грунтується на вимогах чинного законодавства, посилається на підставу, яка суперечить нормам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки не відповідає фактичним обставинам справи, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 11.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі без проведення судового засідання.

Заперечуючи проти позову в письмовому відзиві, відповідач просив суд відмовити в його задоволенні та зазначив, що дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Отже, на думку відповідача, позивачка не має право на пільги передбачені п.5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки смерть сина позивачки пов`язана внаслідок вчинення ним суіцидних дій.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю померлого військовослужбовця ОСОБА_2 (свідоцтва про народження за № НОМЕР_1 від 24 травня 1988 року).

ОСОБА_2 з 2014 року проходив військову службу за контрактом у 72 окремій механізованій бригаді, частина А2167 (польова пошта В-0849). Виконував обов`язки військової служби на посаді стрільця, помічника гранатометника, розвідника, старшого розвідника (військовий квиток серії НОМЕР_2 , Додаток 2). З 01.05.2014 по 08.08.2014 року та з 03.02.2015 по 31.12.2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області. Даний факт підтверджує довідка про безпосередню участь ОСОБА_2 в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 22.10.2018 року № 924.

Під час виконання обов`язків військової служби ОСОБА_2 почав відмічати погіршення самопочуття. 08.02.2016 року ОСОБА_2 був оглянутий ВЛК НВМКЦ «ГВКГ» та був визнаний непридатним до проходження військової служби з подальшим виключенням з військового обліку. Захворювання ОСОБА_2 , «стійкий виражений астено-невротичний стан, тривожно-депресивний та інсомнічний синдром з параноияльними включеннями у акцентуйованої особистості внаслідок перенесеної гострої реакції на стрес» стало причиною вчинення суїцидних дій (повішення) 09.05.2016, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 17.05.2016 Білоцерківським міськрайонним відділенням державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області (витяг з протоколу Центральної військово-лікарської комісії №3057 від 06 листопада 2018 року). Центральна військово-лікарська комісія пов`язала дане захворювання та причину смерті із захистом Батьківщини. (Свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 від 25 жовтня 2016 року).

За період проходження військової служби ОСОБА_2 захворів на «Стійкий виражений астено-невротичний стан, тривожно-депресивний та інсомнічний синдром з параноияльними включеннями у акцентуйованої особистості внаслідок перенесеної гострої реакції на стрес», що стало причиною його суїцидальних дій.

Відповідно до протоколу №3057 від 06 листопада 2018 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця цей діагноз став причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується його свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 17.05.2016 Білоцерківським міськрайонним відділенням державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області - ЗАХВОРЮВАННЯ ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.

Після смерті сина позивачки - ОСОБА_2 , вона звернулась до Білоцерківського об`єднаного міського військового комісаріату із заявою про встановлення статусу члена сім`ї загиблого та видачу відповідного посвідчення та документами, які підтверджують причиново-наслідковий зв`язок між смертю мого сина та його участю у захисті Батьківщини.

Листом від 05 червня 2019 року (вих. №2/5/1252,) Міністерством оборони України документи були повернені без реалізації, оскільки ОСОБА_1 не має права на встановлення такого статусу і отримання посвідчення члена сім`ї загиблого.

Рішення про повернення заяви без розгляду мотивоване тим, що статус, відповідно до закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» присвоюється лише батькам загиблого або померлого військовослужбовця, які перебували на його утриманні.

Окрім того, на думку відповідача, позивачка не має право на пільги передбачені п.5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки смерть сина позивачки пов`язана внаслідок вчинення ним суіцидних дій.

Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що порушує надані законом права та інтереси, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

За змістом статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Згідно з приписами частини 6 статті 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вдова (вдівець) загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік) військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, які перебували на його утриманні, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Частиною 13 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 6 ст. 18 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Вдова (вдівець) загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік) військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, які перебували на його утриманні, мають право на пільги, передбачені цим Законом»

Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від 28.05.1993 № 379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі - Постанова № 379).

Постановою №379 установлено, що посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками N 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом; дітям військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, посвідчення видаються після досягнення ними 7-річного віку; дітям, які не досягли цього віку, передбачені законодавством пільги надаються на підставі довідки, що видається одному з членів сім`ї військовослужбовця.

Судом встановлено, що рішення Міністерства оборони України про повернення заяви без розгляду мотивоване тим, що статус, відповідно до закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» присвоюється лише батькам загиблого або померлого військовослужбовця, які перебували на його утриманні. Також було повідомлено, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок заподіяння ним навмисного тілесного ушкодження.

Вказане рішення Комісії суперечить вимогам законодавства України, а саме ч. 6 ст. 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" яка передбачає, що батьки, які перебували на утриманні загиблого чи померлого військовослужбовця, мають право на пільги, передбачені цим законом.

Відповідно до витягу з протоколу №3057 від 06.11.2018 року засідання Центральної військово-лікарської комісії захворювання та причина смерті ОСОБА_2 пов`язані із захистом Батьківщини.

Відповідно до підпункту "ґ" пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України №402 від 14.08.2008 року захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини", якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, що входять до складу діючої армії, або коли захворювання, яке виникло до цього, у період служби у військових частинах і установах, які входять до складу діючої армії, досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби.

Проте, Комісією в порушення вимог чинного законодавства, не враховано, що захворювання сержанта у відставці «Стійкий виражений астено-невротичний стан, тривожно-депресивний та інсомнічний синдром з параноияльними включеннями у акцентуйованої особистості внаслідок перенесеної гострої реакції на стрес», що стало причиною його смерті (суїцидальних дій) згідно з довідко про причину смерті, пов`язане із захистом Батьківщини, тобто, виникло в період проходження ОСОБА_2 військової служби, що підтверджує право на встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Міністерство оборони України не взяло до уваги той факт, що ОСОБА_1 отримує пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 30 цього Закону «право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні».

А відповідно до Угоди між Україною та Португальською Республікою про соціальне забезпечення термін «утриманець» означає будь-яку особу, визначену такою на підставі законодавства, згідно з яким надається допомога або пенсія у зв`язку з утратою годувальника.

Таким чином, рішення Міністерства оборони України про повернення документів без реалізації не відповідає вимогам чинного законодавства.

Рішення Міністерства оборони України не грунтується на вимогах чинного законодавства, а саме Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та не відповідає фактичним обставинам справи, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи відповідача щодо того, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем по даній справі є також необгрунтованими, оскільки відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 1993 р. N 379 на Міністерство оборони України покладається обов`язок забезпечити виготовлення бланків посвідчень у необхідній кількості та видачу їх військовими комісаріатами членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Зобов`язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) забезпечити виготовлення бланку посвідчення члена сім`ї загиблого та його видачу Білоцерківським об`єднаним міським військовим комісаріатом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ) відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 1993 р. №379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби".

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.