Рішення № 89009941, 27.04.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 квітня 2020 року м. Ужгород№ 260/215/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої – судді Калинич Я.М.,

при секретарі судового засідання – Попович М.М.,

за участю:

сторони не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Закарпатській області (88000, вул. Волошина, 52, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 43143065) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управляння ДПС у Закарпатській області (далі – відповідач, контролюючий орган) якою просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004423306 від 20.12.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються за результатами річного декларування, в розмірі 10374,84 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням – 8 299,87 грн. та за штрафними санкціями – 2 074,97 грн.); вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004453306 від 20.12.2019 р., згідно якої відповідач вимагає у позивача сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 10 144,23 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій № 0004443306 від 20.12.2019 року, яким застосовано штраф у розмірі 3 043,27 грн.; податкове повідомлення-рішення №0004433306 від 20.12.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору в розмірі 864,58 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням – 691,66 грн. та за штрафними санкціями – 172,92 грн.); податкове повідомлення-рішення №0004463306 від 20.12.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 37 281,69 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням 19 673,28 грн., за штрафними санкціями – 14 113,44 грн. та сума пені – 3 494,97 грн.); податкове повідомлення-рішення №0004473306 від 20.12.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору в розмірі 3 106,81 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням – 1 639,44 грн., за штрафними санкціями – 1 176,12 грн. та сума пені – 291,25 грн.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем під час проведення перевірки помилково включено до складу загального оподатковуваного доходу позивача за 2016 рік суми акцизного податку у розмірі 46110,43 грн., який є одним із видів непрямих податків, а тому згідно підпункту 6.1 пункту 6П(С)БО 15 «Дохід» суми акцизу не визнаються доходом. Наголошено, що відповідний розмір акцизного податку включеного до ціни реалізованих позивачем підакцизних товарів у 2016 році, що встановлено під час проведення перевірки безпосередньо у самому акті № 145/33-06/ НОМЕР_1 від 25.11.2019 року. За наведених обставин вважає, що висновки акту перевірки про те, що платником занижено загальний оподаткований дохід у 2016 році на суму 46110,43 грн. є неправильними, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а також нормах діючого законодавства України, а тому податкове повідомлення-рішення №0004423306 від 20.12.2019 року, яким позивачу донараховано грошове зобов`язання з ПДФО на суму 8299,87 грн., вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004453306 від 20.12.2019 р., згідно якої відповідач вимагає у позивача сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 10 144,23 грн., а також рішення про застосування штрафних санкцій № 0004443306 від 20.12.2019 року, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 3 043,27 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0004433306 від 20.12.2019 року яким збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору в розмірі 864,58 грн. підлягають скасуванню. Крім того, позивач у позові обґрунтовує, що відповідач, даючи оцінку договорам оренди частини нежитлових приміщень від 01.01.2017 р. та від 01.01.2018 р., помилково не врахував, що до зазначених договорів оренди сторонами цих договорів вносилися зміни, а саме: щодо строків сплати орендних платежів та щодо площі нежитлових приміщень, які передаються в оренду. За наведених обставин позивач вважає, що висновки акту перевірки про те, що позивачем, як податковим агентом, за період січень 2017 рік – листопад 2018 рік не було нараховано, утримано та сплачено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 19673,28 грн. та військовий збір в сумі 1639,44 грн. є неправильними, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а також нормах діючого законодавства України, а тому податкові повідомлення-рішення від 20.12.2019 року за № 0004463306 та за № 0004473306 підлягають скасуванню.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що відповідачем правомірно включено до складу загального оподатковуваного доходу позивача за 2016 рік суми акцизного податку у розмірі 46110,43 грн., а також правомірно у зв`язку із цим донараховано грошове зобов`язання з ПДФО, військового збору та єдиного внеску.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак 27.04.2020 року надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення такого.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного іншого законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2018 р., про що складено акт перевірки № 145/33-06/ НОМЕР_1 від 25.11.2019 року.

За наслідками перевірки, зокрема, встановлено заниження грошового зобов`язання за 2016 рік з ПДФО на суму 8299,87 грн. у зв`язку з тим, що позивачем нібито занижено суму загального оподаткованого доходу у 2016 році на суму 46110,43 грн. Крім того зазначено, що за рахунок заниження позивачем доходу, який підлягає обкладенню ПДФО, на який нараховується єдиний соціальний внесок та військовий збір, відбулося заниження ЄСВ на суму 10144,23 грн. та військового збору в сумі 691,66 грн.

Також в акті перевірки вказано на те, що нібито мало місце порушення вимог п. 176.2а ст. 176 та пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, внаслідок чого перевіркою за період січень 2017 рік – листопад 2018 рік донараховано позивачу, як податковому агенту, податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 19 673,28 грн. та військовий збір в сумі 1639,44 грн.

10 грудня 2019 року позивачем будо подано відповідачеві письмові заперечення на акт перевірки № 145/33-06/ НОМЕР_1 від 25.11.2019 року, однак листом «Про розгляд заперечення до акту перевірки» № 3621/Д/07-16-33-06-21 від 19 грудня 2019 р. відповідач залишив висновки акту перевірки без змін.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем, зокрема, було прийнято:

- податкове повідомлення-рішення № 0004423306 від 20.12.2019 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» в розмірі 10374,84 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням – 8299,87 грн. та за штрафними санкціями – 2074,97 грн.);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004453306 від 20.12.2019р., згідно якої відповідач вимагає у позивача сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 10144,23 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій № 0004443306 від 20.12.2019 року, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 3 043,27 грн. за донарахування за результатами перевірки фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 10 144,23 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0004433306 від 20.12.2019р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору в розмірі 864,58 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням – 691,66 грн. та за штрафними санкціями – 172,92 грн.);

- податкове повідомлення-рішення № 0004463306 від 20.12.2019р., яким позивачу, як податковому агенту, збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 37281,69 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням 19673,28 грн., за штрафними санкціями – 14113,44 грн. та сума пені – 3494,97 грн.);

- податкове повідомлення-рішення № 0004473306 від 20.12.2019р., яким позивачу, як податковому агенту, збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору в розмірі 3106,81 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням – 1639,44 грн., за штрафними санкціями – 1176,12 грн. та сума пені – 291,25 грн.).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 2 частини 1 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно статті 2 КАС України, її частини 2 пунктів 1, 3, 5, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно.

Згідно із статтею 19 частиною 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом відповідача № 145/33-06/ НОМЕР_1 від 25.11.2019 року, контролюючий орган виходить з того, що загальний оподатковуваний дохід, отриманий платником у 2016 році становив 837784,91 грн. (замість задекларованих – 791674,48 грн.), з яких: 825192,15 грн. – виручка від реалізації товарів, без урахування ПДВ (загальна сума виручки 981008,51 грн., в т.ч. ПДВ – 155816,36 грн.); 12592,76 грн. – надходження коштів на банківський рахунок від надання послуг щодо забезпечення у наявності визначеного асортименту тютюнової продукції, без урахування ПДВ (загальна сума надходжень 15111,31 грн., в т.ч. ПДВ – 2518,55 грн.). У зв`язку з цим контролюючим органом зроблено висновок про заниження позивачем загального оподаткованого доходу у 2016 році на суму 46110,43 грн. на тій підставі, що позивачем при декларуванні не було враховано весь розмір фактично отриманої протягом 2016 року виручки від продажу товарів.

При цьому безпосередньо у самому акті № 145/33-06/ НОМЕР_1 від 25.11.2019 року встановлено, що відповідний розмір акцизного податку включеного до ціни реалізованих позивачем підакцизних товарів у 2016 році. Даний факт не заперечується сторонами.

Згідно пунктів 177.1-177.3 ст. 177 ПК України (в редакції чинній протягом 2016 р.), доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Із наведеної правової норми прослідковується, що до складу витрат і доходу фізичної особи-підприємця не включається податок на додану вартість, який за своєю суттю є непрямим податком.

В той же час, за визначенням пп. 14.1.4 п.14.1 ст. 14 177 ПК України (в редакції чинній протягом 2016 р.), акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Тобто податок на додану вартість та акцизний податок мають однакову правову природу, а саме: обидва цих податки є непрямими (пп. 14.1.4 та пп. 14.1.178 ПК України). Однак, норма п. 177.3 ПК України, у редакції чинній протягом 2016 року, не робить прямого виключення для фізичних осіб-підприємців щодо не включення акцизного податку до доходу.

Нормами чинного податкового законодавством передбачено основоположні принципи функціонування податкової системи країни, зокрема такі як, єдиний підхід до встановлення податків і зборів (пп.4.1.11 п. 4.1 ст. 4 ПК України), нейтральність оподаткування (пп. 4.1.8 п. 4.1 ст. 4 ПК України), відповідно до якого установлення податків та зборів повинно відбуватись у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

Однак, на думку суду у даному випадку має місце нерівність у порядку визначення доходу від господарської діяльності фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб-підприємців, а включення акцизного податку до доходу фізичної особи-підприємця негативно впливає на конкурентоздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами - платниками податку на прибуток, що є порушенням ст. 42 Конституції України, якою гарантується право кожного на підприємницьку діяльність, на захист конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

В той же час статтею 51 Цивільного кодексу України унормовано, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин, а тому до спірних відносин підлягають застосуванню приписи Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України14.12.1999 за № 860/4153 (далі – П(С)БО 15 «Дохід»), яким визначено методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності (п. 1).

Згідно пп. 6.1 п. 6 П(С)БО 15 «Дохід» прямо передбачено, що не визнаються доходами такі надходження від інших осіб, зокрема як: сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов`язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів.

Таким чином, сума акцизного податку, який є непрямим податком та, після надходження до платника в ціні реалізованого підакцизного товару, сплачується останнім до бюджету, до складу доходу фізичної особи-підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування (у даному випадку) та, відповідно, до складу витрат, не включається.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що акцизний податок з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є доходом Державного бюджету, а не підприємця. Адже, суми акцизного податку, який є непрямим податком, після надходження до підприємця в ціні реалізованого підакцизного товару, сплачується останнім до бюджету. Відповідно такі суми до складу доходу фізичної особи-підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування, та до складу витрат такого підприємця не включається.

Аналогічного змісту висновки зроблено Верховним Судом у справі № 821/874/17 (постанова від 03.04.2018 р., реєстраційний номер в ЄДР: 73173352) та у справі № 821/274/17 (постанова від 27.02.2018 р., реєстраційний номер в ЄДР: 72486776).

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом, внаслідок дослідження наявних у матеріалах справи платіжних доручень встановлено, що суми акцизного податку, включені до ціни підакцизних товарів, реалізованих позивачем у звітному 2016 році, позивач сплатив до бюджету, а тому законні підстави включати відповідну суму акцизного податку до складу загального оподатковуваного доходу позивача за 2016 рік відсутні.

За таких обставин суд вважає, що висновки акту перевірки про те, що платником занижено загальний оподаткований дохід у 2016 році на суму 46110,43 грн. є неправильними, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а також нормах діючого законодавства України, а тому податкове повідомлення-рішення № 0004423306 від 20.12.2019 року, яким позивачу донараховано грошове зобов`язання з ПДФО на суму 8299,87 грн., із додатковим визначенням штрафних санкцій, є незаконним.

Відповідно до п. 16-1 підрозділу10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово введено військовий збір за ставкою 1,5 відсотка від доходів, визначених ст. 163 цього Кодексу (загальний річний оподатковуваний дохід), а платниками збору є особи визначені п. 162.1 ст. 162 Кодексу (фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерелом походження в Україні, так і іноземні доходи).

Таким чином позивач є платником військового збору, а об`єктом оподаткування є його загальний річний оподатковуваний дохід.

Крім того, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є також платником єдиного внеску, а об`єктом оподаткування для позивача відповідно до статті 7 вказаного Закону є сума його доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Враховуючи те, що судом встановлено безпідставність донарахування позивачеві загального оподаткованого доходу у 2016 році на суму 46110,43 грн., то протиправним є нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 10144,23 грн. та військового збору у розмірі у розмірі 691,66 грн., котрі визначено контролюючим органом з сум безпідставно донарахованого позивачу оподаткованого доходу, у зв`язку з чим слід визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004453306 від 20.12.2019 р. на суму 10144,23 грн., рішення про застосування штрафних санкцій № 0004443306 від 20.12.2019 року, яким застосовано штраф у розмірі 3043,27 грн. та податкове повідомлення-рішення №0004433306 від 20.12.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору в розмірі 864,58 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням – 691,66 грн. та за штрафними санкціями – 172,92 грн.).

Що стосується позовних вимог позивача про скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення позивачеві як податковому агенту сум грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та грошового зобов`язання по військовому збору то суд констатує наступне.

У акті перевірки відповідачем вказано на те, що мало місце порушення вимог п. 176.2а ст. 176 та пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, внаслідок чого перевіркою за період січень 2017 рік – листопад 2018 рік донараховано позивачу, як податковому агенту, податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 19673,28 грн. та військовий збір в сумі 1639,44 грн.

Такий висновок відповідача обґрунтовано тим, що позивачем, як орендарем, укладено два договори оренди від 01.01.2017 р. та від 01.01.2018 р. з фізичною особою ОСОБА_2 , як орендодавцем, згідно умов якого ФОП ОСОБА_1 отримав у платне строкове користування частину нежитлових приміщень 88 квадратних метрів (п. 1.1). Сума орендної плати в місяць становить 1000,0 грн. (п. 6.1) та сплачується щомісячно до п`ятого числа поточного місяця (п. 6.3). При цьому, у акті перевірки констатовано, що визначений у договорі розмір орендної плати є меншим, ніж мінімальна сума орендного платежу, визначена рішенням Ужгородської міської ради «Про методику розрахунку мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб на території м. Ужгорода» № 395 від 30.11.2011 р., а також те, що на виконання вищевказаних договорів позивач не провів нарахування орендодавцю доходу за оренду нежитлових приміщень.

З цих мотивів відповідачем розраховано орендний платіж виходячи з розміру мінімальної суми орендного платежу, встановленого міською радою, в розмірі 4752,00 грн. за місяць (54 грн. * 88 кв.м.) та, як наслідок, здійснено нарахування орендодавцю ПДФО в сумі 19 673,28 грн. та військовий збір в сумі 1639,44 грн., які позивач повинен сплатити до бюджету як податковий агент.

Водночас, на основі аналізу матеріалів справи суд вважає, що такі висновки відповідача є невірними, оскільки даючи оцінку спірним орендним правовідносинам відповідачем помилково не було враховано, що до вищезазначених договорів оренди частини нежитлових приміщень сторонами цих договорів вносилися зміни в частині строків сплати орендних платежів та щодо площі нежитлових приміщень, які передаються в оренду.

Згідно пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

За пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Згідно наведених приписів норм податкового законодавства у податкового агента обов`язок утримати та перерахувати до бюджету ПДФО виникає за умови нарахування, виплати чи надання оподаткованого доходу платнику податків (в даному випадку орендодавцю, який є фізичною особою).

Проте, у позивача обов`язок утримати та сплатити ПДФО з доходу орендодавця фізичної особи ОСОБА_2 на даний час не виник, оскільки позивач нарахування орендної плати за вищевказаними договорами оренди не здійснював, що зокрема було встановлено під час проведення перевірки (сторінка 17 акту перевірки).

При цьому посадові особи контролюючого органу виходили з того, що позивач повинен був провести у період з січня 2017 року по листопад 2018 року нарахування на користь орендодавця доходу у вигляді орендних платежів, оскільки договорами оренди нібито передбачено щомісячну сплату орендних платежів. Проте, як було встановлено судом, до вищезазначених договорів оренди сторонами орендних правовідносин вносилися зміни, в тому числі щодо строків сплати орендних платежів, а саме: у пункті 6.3 договору оренди від 01.01.2017 р., в редакції додаткової угоди № 1 від 02 січня 2017 року, сторонами договору узгоджено: орендна плата по даному Договору сплачується Орендарем за весь період користування майном одноразовим платежем у строк до 31 грудня 2020 року включно; у пункті 6.3 договору оренди від 01.01.2018 р., в редакції додаткової угоди б/н від 02 січня 2018 року, сторонами договору також узгоджено: орендна плата по даному Договору сплачується Орендарем за весь період користування майном одноразовим платежем у строк до 31 грудня 2020 року включно.

Наведеними договірними нормами підтверджено, що на сьогоднішній день у позивача обов`язок по сплаті (виплаті) фізичній особі ОСОБА_2 орендної плати за вищевказаними договорами оренди не настав. А отже, на момент проведення перевірки у позивача, як податкового агента, обов`язок по утриманню та сплаті до бюджету ПДФО з доходів орендодавця ОСОБА_2 ще не настав, оскільки цій фізичній особі оподатковуваний дохід від здавання майна в оренду не нараховувався (не настав строк сплати орендного платежу) та не повинен був наразі нараховуватися.

Окрім того, визначаючи під час проведення перевірки орендний платіж виходячи з розміру мінімальної суми орендного платежу, встановленого міською радою, посадові особи виходили з того, що в оренду було передано приміщення загальною площею 88 кв. м.

Проте судом встановлено, що згідно приписів пункту 1.1 договору оренди від 01.01.2017 р., в редакції додаткової угоди № 1 від 02 січня 2017 року, орендодавець ( ОСОБА_2 ) зобов`язалася передати в строкове платне користування предмет оренди – частину нежитлових приміщень, площею 21 квадратний метр, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , магазин АДРЕСА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за плату на строк, встановлений цим Договором.

Також за приписами пункту 1.1 договору оренди від 01.01.2018 р., в редакції додаткової угоди б/н від 02 січня 2018 року, орендодавець ( ОСОБА_2 ) зобов`язалася передати орендарю (ФОП ОСОБА_1 ) у строкове платне користування предмет оренди – частину нежитлових приміщень, площею 21 квадратний метр, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , магазин АДРЕСА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Факт передання за цими договорами оренди приміщень саме загальною площею 21 квадратний метр, а не площею 88 квадратних метрів, підтверджується також наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі об`єкту оренди від 02.01.2017 р., 01.01.2018 р., 02.01.2018 р. та від 31.12.2018 р.

Також суд констатує, що позивач, вищезазначені додаткові угоди № 1 від 02.01.2017 р. та № б/н від 02.01.2018 р. та акти приймання-передачі об`єкту оренди від 02.01.2017 р., 01.01.2018 р., 02.01.2018 р. та від 31.12.2018 р., у встановлений абзацом 2 п. 44.7 ст. 44 ПК України строк, подав до контролюючого органу разом із запереченням на акт перевірки, однак відповідач їх безпідставно не врахував.

За таких обставин суд вважає, що висновки акту перевірки про те, що позивачем, як податковим агентом, за період січень 2017 рік – листопад 2018 рік не було нараховано, утримано та сплачено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 19673,28 грн. та військовий збір в сумі 1639,44 грн. є неправильними, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а тому податкові повідомлення-рішення від 20.12.2019 року за № 0004463306 та за № 0004473306 також підлягають скасуванню.

У відповідності до статті 77 частини 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень.

У пункті 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа «Руїс Торіха проти Іспанії» (заява № 18390/91) суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на вищевказане, зважаючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити.

У відповідності до статті 139 частини 1 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 134 КАС України унормовано, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони.

Згідно ч. 2 цієї ж статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України)

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

В межах даної справи №260/215/20 позивачем здійснено витрати на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 6500,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи договором про надання правової допомоги від 10.12.2019 р., витягом із статуту АО «Греца і Партнери», рахунком №404 від 24.04.2020 р., актом виконаних робіт (наданих послуг) № 404 від 24.04.2020 р. та квитанцією банку № НОМЕР_2 від 27.04.2020 р. про оплату вартості отриманої правничої допомоги.

Таким чином, судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн. документально підтверджені належно оформленими документами, наявними в матеріалах справи.

Аналогічна позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 23.05.2018 №820/2262/18 (К/9901/1650/18).

З огляду на вищенаведене, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Закарпатській області на користь ФОП ОСОБА_1 підлягають судові витрати на сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн.

Керуючись статтями 2 частиною 3 пунктом 10, 14 частиною 1, 132, 134, 139, 242-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управляння ДПС у Закарпатській області (88000, вул. Волошина, 52, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 43143065) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004423306 від 20.12.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються за результатами річного декларування, в розмірі 10374,84 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням – 8299,87 грн. та за штрафними санкціями – 2074,97 грн.).

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004453306 від 20.12.2019 р., згідно якої відповідач вимагає у позивача сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 10144,23 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій № 0004443306 від 20.12.2019 року, яким застосовано штраф у розмірі 3043,27 грн.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004433306 від 20.12.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору в розмірі 864,58 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням – 691,66 грн. та за штрафними санкціями – 172,92 грн.).

6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004463306 від 20.12.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 37281,69 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням 19673,28 грн., за штрафними санкціями – 14113,44 грн. та сума пені – 3494,97 грн.).

7. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004473306 від 20.12.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору в розмірі 3106,81 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням – 1639,44 грн., за штрафними санкціями – 1176,12 грн. та сума пені – 291,25 грн.).

8. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управляння ДПС у Закарпатській області (88000, вул. Волошина, 52, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 43143065) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 коп.) грн. витрат на сплату судового збору та 6500,00 (шість тисяч п`ятсот) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30 квітня 2020 року.

СуддяЯ. М. Калинич