Рішення № 89009143, 30.04.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 року м. Житомир справа № 240/9954/19

категорія 112030100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства Оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому з 27 листопада 2018 року інвалідності 2 групи, захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оформлене протоколом засідання № 74 від 07 червня 2019 року комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

- зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення і захворювань, пов`язаних з виконанням позивачем обов`язків військової служби, в розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, а саме 27 листопада 2018 року відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

В обґрунтування позову зазначив, що проходив військову службу та з 30 вересня 1998 року звільнений зі служби за віком. З 23 листопада 2012 року йому встановлено 3 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, у зв`язку з чим, у 2017 році звернувся із заявою та відповідними документами щодо виплати одноразової грошової допомоги, однак отримав відмову у призначенні вказаної допомоги. З 27 листопада 2018 року позивачу встановлено 2 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, у зв`язку з чим, він звернувся до Житомирського об`єднаного міського військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги та надав відповідні копії документів для направлення до МОУ. Однак, отримав відмову, мотивовану тим, що був звільнений у запас до набрання чинності законом, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014 до набрання чинності новою редакцією статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , а також у зв`язку з тим, що зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності. Відмітив, що йому при встановленні 3 групи інвалідності після звільнення з військової служби, одноразова грошова допомога не призначалася та не виплачувалася, тому на час встановлення 2 групи інвалідності з 27.11.2018 застосуванню підлягають нормативні акти, які діяли станом на 27.11.2018 та передбачали, зокрема, п.4 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення та виплату одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. Тому, вважає вказану відмову відповідача протиправною, оскільки вона порушує його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.

Міністерством оборони України, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження в адміністративній справі, направлено до суду відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач зазначив, що позивач звільнений із військової служби 30.09.1998, в свою чергу 23.11.2012 - йому встановлено 3 групу інвалідності, 27.11.2018 - відповідно 2 групу інвалідності. Постановою КМУ від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок, відповідно до якого днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Таким чином, днем виникнення права на звернення за вказаною допомогою у позивача є 23.11.2012 (встановлення 3 групи інвалідності первинно). Відмітив, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI, який набрав чинності з 01.01.2014, внесено зміни до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким не визначено випадки застосування його положень шляхом зворотньої дії в часі при врегулюванні відносин, які виникли до набрання ним чинності, а саме до 01.01.2014. Зокрема, посилаючись на Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 1774-VIII, Порядок №975, до якого внесено зміни Постановою КМУ від 18.05.2017 №335 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" зауважив, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного її встановлення. Однак, враховуючи, що зміна групи інвалідності позивачу відбулася у термін більше ніж 2 роки, то підстави для доплати одноразової грошової допомоги відсутні.

Представник позивача прибув у судове засідання та надав заяву про розгляд справи у письмовому провадженні.

Представник відповідача до суду не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений вчасно і належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом постановлено протокольну ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як видно із матеріалів справи, позивач з 30 вересня 1998 року був звільнений з військової служби у запас за віком та виключений зі списків особового складу 282 танкового полку.

Витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №2286 від 21 листопада 2012 року підтверджується, що захворювання ОСОБА_1 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10ААБ №654080 від 20.11.2012 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 23.11.2012 причиною інвалідності зазначено захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, у зв`язку з чим, позивач звернувся із заявою та відповідними документами щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, однак отримав відмову оформлену протоколом засідання комісії Міністерства оборони України №91 від 01 вересня 2017 року.

Згідно із довідкою від 05 березня 2019 року №0690-06-05/247 ОСОБА_1 ПАТ "НАСК "ОРАНТА" протягом 1996-2019 р.р. (включно по 05.03.2019) не проводила виплату страхового відшкодування з обов`язкового особистого страхування працівників Міністерства оборони України.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААБ №100397 позивачу після повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності з 27.11.2018 довічно, причиною інвалідності зазначено - захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Позивач звернувся до Міністерства оборони України через Житомирський об`єднаний міський військовий комісаріат щодо виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №74 від 07.06.2019, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 року №3597-IV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлено до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 3акону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", отже, він не має права на одержання одноразової грошової допомоги. Зазначено, що згідно з пунктом 4 статті 16-3 3акону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

Позивач, вважаючи вказану відмову протиправною, звернувся до суду даним позовом за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

20.12.1991 було прийнято Закон № 2011-ХІІ, який було введено в дію 10.01.1992 постановою Верховної Ради України № 2012-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З набранням чинності Закону № 2011-ХІІ діяла редакція статті 16 цього Закону, відповідно до якої, військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Законом № 328-V статтю 16 Закону № 2011-ХІ викладено в новій редакції, яка діяла з 01 січня 2007 року до 01 січня 2014 року, та якою було введено поняття «одноразова грошова допомога».

Законом України від 04.07.2012 № 5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності 01.01.2014 статтю 16 Закону 2011-ХІ викладено в новій редакції та доповнено статтями 16-1-16-4. Ця редакція діяла на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 2011-ХІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Положеннями пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) закріплено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, затверджено Порядок № 975.

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Суд зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 9 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а, від 12 березня 2020 року у справі № 554/1664/17, від 16 березня 2020 року у справі № 560/267/19.

Отже, оскільки предметом спору у даній справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи, яку встановлено з 27 листопада 2018 року, тому саме з цієї дати у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.

Слід відмітити, що на день встановленні ІІ групи інвалідності позивачу діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 751/6950/16-а та від 31 березня 2020 року в справі № 285/3167/16-а.

Згідно пункту 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Зміст наведених норм свідчить, що у разі якщо військовослужбовцю протягом двох років після первинного встановлення інвалідності буде встановлено вищу групу інвалідності такий набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, з урахуванням раніше виплаченої суми, якщо така виплачувалась. При цьому, допомога призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Суд зазначає, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей 2 абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Так, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 01.01.2017 не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинно групи інвалідності за часовий проміжок з 2012 по 2018 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 року у справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17).

Стаття 16-3 Закону України № 2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.06.2018 року у справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18).

Також слід указати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із п.21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки позивач звільнений з військової служби до набрання чинності Законом, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, а також те, що закінчився дворічний строк після первинного встановлення втрати працездатності та ІІІ групи інвалідності, є помилковими.

Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п. 6 рішення Комісії, оформленого протоколом № 74 від 07.06.2019, не наведено.

При цьому суд зазначає, що встановлення з 27.11.2018 позивачу ІІ групи інвалідності у зв`язку з захворюваннями, пов`язаними з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, є підставами для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому частиною першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, а саме в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи всі обставини та матеріали справи, норми законодавства та доводи сторін, суд приходить до висновку, що порушене відповідачем право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності ІІ групи належить захисту шляхом скасування п.6 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.06.2019 № 74, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 27.11.2018, внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, як протиправного, та зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 27.11.2018, внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018.

При цьому суд зазначає, що покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права, який є основним завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 11.03.2020 у справі № 295/2327/17.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_1 слід задовольнити.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 229, 242-246, 250, 255, 257- 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (пр-кт Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.06.2019 № 74, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 27.11.2018, внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (пункт 6).

Зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ОСОБА_1 інвалідності ІІ групи внаслідок поранення і захворювань, пов`язаних з виконанням позивачем обов`язків військової служби, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко