Рішення № 89008982, 30.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 року Справа № 160/2281/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2020р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років позивачеві під час її перерахунку з 83% від відповідних сум грошового забезпечення на 70% від відповідних сум грошового забезпечення;

- зобов`язати відповідача здійснити з 01.01.2018р. перерахунок та виплату пенсії за вислугу років позивачеві в розмірі 83% від відповідних сум грошового забезпечення з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання керівника відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому було призначено пенсію за вислугу років згідно Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі – Закон №2262), яку до 31.12.2017р. він отримував у розмірі 83% грошового забезпечення. З 01.01.2018р. відповідачем на підставі постанов Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017р. та №103 від 21.02.2018р. було проведено перерахунок пенсії позивача у розмірі 70% сум грошового забезпечення. Позивач вважає такі дії відповідача щодо зменшення основного розміру його пенсії з 83% до 70% грошового забезпечення протиправними, оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом, внесені зміни до ч.2 ст.13 Закону №2262-ХІІ не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а тому при проведенні перерахунку пенсії позивача має застосовуватися норма, що визначала розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, тобто 83% грошового забезпечення. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Верховного Суду України, зокрема, на рішення Верховного Суду від 04.02.2019р. у зразковій справі №240/5401/18-а. У відповіді на відзив від 24.04.2020р. посилається на ті ж самі обставини, а також додатково зазначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини пенсійного органу, виплачуються з нарахуванням компенсації втрати частини доходів за ч.2 ст.55 Закону №2262, а необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення зумовлена невиплатою відповідачем відповідної заборгованості (а.с.22-24).

Ухвалою суду від 02.03.2020р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.12).

18.03.2020р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що згідно до положень ч.2 ст.13 Закону №2262 максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення чинного на момент проведення перерахунку пенсії. При цьому, відповідач зазначає, що право на перерахунок пенсії не є конституційним правом, а твердження позивача щодо звуження існуючих пенсійних прав є безпідставними, оскільки призначений та отримуваний розмір пенсії позивача не було скасовано чи зменшено. Окрім того, відповідач вказує на те, що позивачем було пропущено строк звернення до суду, передбачений ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011р. №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3рп/2012 (а.с.16-19).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 30.04.2020р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

З 28.12.2005р. ОСОБА_1 була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, яку останній отримував у розмірі 83% грошового забезпечення, що підтверджується копіями пенсійного посвідчення №83 НОМЕР_1 від 26.01.2006р. та протоколу за пенсійною справою №N/А-28817 від 01.12.2017р. (а.с.9,10).

Згідно протоколу за пенсійною справою №N/А-28817 від 01.01.2019р., пенсія позивачеві перерахована з 01.01.2018р., виходячи з 70% грошового забезпечення, що підтверджується копією відповідного протоколу (а.с.10-зворот).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років позивачеві під час її перерахунку з 83% від відповідних сум грошового забезпечення на 70% від відповідних сум грошового забезпечення у зв`язку з чим просить відновити його права шляхом визнання таких дій відповідача протиправними та зобов`язання здійснити з 01.01.2018р. перерахунок та виплату пенсії за вислугу років позивачеві в розмірі 83% від відповідних сум грошового забезпечення з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Закон №2262).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до ст. 13 Закону №2262 (у редакції, чинній на момент призначення позивачеві пенсії) було визначено, що пенсії за вислугу років призначаються у таких розмірах, а саме: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

При цьому, згідно ст.13 Закону №2262 (в редакції чинній на момент призначення пенсії) визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Згідно з ч.4 ст.63 Закону №2262 (у редакції, чинній станом на 01.01.2018р.) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

При цьому, ч.2 ст.13 Закону №2262 в редакції Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27.03.2014 № 1166-VII, що набрали чинності з 01.05.2014р., визначено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

За приписами ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналізуючи вищевказані норми законодавства, можна дійти висновку, що лише з 01.05.2014р. при реалізації права громадян на призначення пенсії за наведеним Законом №2262, розмір пенсії не повинен перевищувати 70 відсотків сум грошового забезпечення та наведеними нормами не врегульовується питання проведення перерахунку уже призначених до 01.05.2014р. пенсій, при цьому, перерахунок уже призначених пенсій врегульований ч.4 ст.63 Закону №2262.

Таким чином, призначення пенсії вперше та перерахунок уже призначеної пенсії є різними за змістом та механізмом їх проведення, а прийняті нормативно-правові акти та Закони не мають зворотної дії в часі за нормами Конституції України.

Отже, із наведеного можна дійти висновку, що при перерахунку пенсії позивачеві застосуванню підлягає відсотковий розмір грошового забезпечення, з якого відбулося призначення йому пенсії, тобто 83% грошового забезпечення, що також узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.06.2018р. у справі №583/2264/17.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018р. не мав правових підстав застосовувати зворотню дію Закону в часі та зменшувати позивачеві відсотковий розмір уже призначеної пенсії з 83% сум грошового забезпечення до 70% за нормами ч.2 ст.13 Закону №2262, оскільки вказані норми набули чинності лише з 01.05.2014р. та стосувалися призначення пенсій вперше, а не перерахунку уже призначеної пенсії до 01.05.2014р.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, при проведенні перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018р., відповідачем вказаний перерахунок проведено із розміру 70% сум грошового забезпечення, тобто зменшено відсотковий розмір, з якого розраховується пенсія, що підтверджується копією протоколу за пенсійною справою №N/А-28817 від 01.01.2019р. (а.с.10-зворот).

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач провівши перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018р. у розмірі 70% сум грошового забезпечення, протиправно зменшив загальний розмір відсотку грошового забезпечення, з якого розрахована пенсія позивачеві з 83% до 70%, застосувавши норми законодавства України чинні на момент проведення такого перерахунку, що суперечить вищенаведеним вимогам та ст.58 Конституції України.

Окрім того, слід зазначити, що згідно до ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні №5-рп/2005 від 22.09.2005р. прийшов до висновків, що скасування конституційних прав і свобод – це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Отже положення ч.3 ст.22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своєму рішенні від 04.02.2019р. у зразковій справі №240/5401/18, що набрало законної сили 16.10.2019р.

Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у пункті 35 рішення Верховного Суду у справі №240/5401/18.

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність проведення перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018р. із застосуванням граничного розміру пенсії - 70% грошового забезпечення чинного на момент перерахунку пенсії з урахуванням норм вищенаведеного пенсійного законодавства та обставин справи, встановлених судом.

Так, судом відхиляються посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011р. №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3рп/2012, оскільки, дійсно, механізм реалізації соціальних прав громадян може бути змінений державою через неможливість їх фінансового забезпечення, однак такі зміни повинні бути внесені шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, проте, жодних нормативно-правових актів щодо зменшення відсоткового розміру пенсії при перерахунку пенсії Урядом прийнято не було, а ч.2 ст.13 Закону №2262 не врегульовує питання перерахунку уже призначених пенсій.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії позивача за вислугу років з 83% до 70% відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні перерахунку з 01.01.2018р., суд приходить до висновку, що відповідач, провівши перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018р. із розрахунку 70% грошового забезпечення чинного на момент перерахунку пенсії діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що, провівши вищезазначений перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018р. із розрахунку 70% сум грошового забезпечення, зменшивши при цьому відсотковий рівень грошового забезпечення з 83%, застосованого при призначенні позивачеві пенсії, відповідач порушив права та інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років позивачеві під час її перерахунку з 83% від відповідних сум грошового забезпечення на 70% від відповідних сум грошового забезпечення, у зв`язку з чим позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років позивачеві в розмірі 83% від відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018р. з урахуванням того, що судом встановлено протиправність дій пенсійного органу щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років позивачеві під час її перерахунку з 83% від відповідних сум грошового забезпечення на 70% від відповідних сум грошового забезпечення та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 83% сум грошового забезпечення саме з 01.01.2018р., оскільки зменшення відсоткового рівня грошового забезпечення з 83% на 70% відбулося з вини пенсійного органу, а згідно приписів ст.51 Закону №2262 належний перерахунок пенсії не проведений з вини органів Пенсійного фонду України провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років позивачеві в розмірі 83% від відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Разом з тим не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити з 01.01.2018р. перерахунок та виплату пенсії за вислугу років позивачеві з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Зважаючи на ту обставину, що пенсія позивачеві виходячи з 83% грошового забезпечення нарахована ще не була, а відповідно, не була і нарахована компенсація втрати частини доходів, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є передчасними, заявленими на майбутнє, що суперечить ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому задоволенню не підлягають.

У зв`язку з викладеним, у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.

Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання керівника відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, оскільки суд із наведених позивачем у позові підстав не вбачає загрози щодо невиконання відповідачем рішення саме у даній справі.

До того ж, слід зазначити і те, що встановлення судового контролю є правом суду та не може бути обрано позивачем в якості одного із способів захисту порушеного права, виходячи з вимог ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №25592795 від 26.02.2020р. пропорційно до розміру задоволених позовних умов у розмірі 420 грн. 40 коп. (840,80 грн./2) (а.с.6).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 83% від відповідних сум грошового забезпечення на 70% від відповідних сум грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) в розмірі 83% від відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018р., з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять гривень 40 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

На період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії такого карантину згідно до п.3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва