Ухвала суду № 88997339, 24.04.2020, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №361/1204/19

Провадження №1-кп/359/287/2020

У Х В А Л А

24 квітня 2020 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі колегії суддів:

головуючого судді Вознюка С.М., суддів Чирки С.С. та Борця Є.О.,

при секретарі Пугач Д.О.,

за участю прокурора Мойсієнко О.В., обвинуваченого ОСОБА_1 , його захисників – адвокатів Сікорського О.Ф., Циганкова А.І., Кишканя С.В., Назаренко Д.Л.,

під час судового розгляду з технічною фіксацією кримінального провадження №120181101300003380, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.08.2018 року, що надійшло до суду за підсудністю з Київського апеляційного суду, з обвинувальним актом відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, українця, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, з вищою освітою,зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень – злочинів, передбачених ч.3 ст. 152, ч.2 ст. 153 КК України, -

розглянувши в порядку ст. 89 КПК України клопотання адвоката Кишканя Сергія Володимировича в інтересах обвинуваченого про визнання доказу очевидно недопустимим, -

в с т а н о в и в :

На розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області перебуває дане кримінальне провадження.

В ході судового засідання захисником обвинуваченого – адвокатом Кишканем С.В. 15.04.2020 року було подано клопотання в порядку ст. 89 КПК України про визнання очевидно недопустимим висновку за результатами психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа (ПФДП) від 04.09.2018 року.

В судовому засіданні призначеному на 24.04.2020 року адвокат Кишкань С.В. подане клопотання підтримав та просив задовольнити.

Обвинувачений та захисники обвинуваченого – адвокати Сікорський О.Ф., ОСОБА_2 А.І. та Назаренко Д.Л. підтримали подане клопотання адвокатом Кишканем С.В. в порядку ст. 89 КПК України та просили задовольнити.

Прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання не вбачаючи очевидної недопустимості зазначеного захистом доказу та просив їх дослідити.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши клопотання, вважає, що останнє не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Одними з основних засад кримінального судочинства є верховенство права, законність, рівність перед законом і судом (ст. 7 КПК України).

Відповідно до діючого кримінально-процесуального законодавства України докази в кримінальному провадженні повинні бути належними та допустимими.

Статтею 85 КПК України передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Також, відповідно до положень ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому, стаття 87 КПК України передбачає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит .

Недопустимими є також докази, що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов`язаний довести в суді під час судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст.89 КПК України, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду, суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

У відповідності до ст. 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Перевіривши підстави клопотання в нарадчій кімнаті, суд визнає доводи захисту не обґрунтованими про визнання очевидно недопустимим доказом – висновку за результатами психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа (ПФДП) від 04.09.2018 року, що міститься у томі 1 на а.с. 148-151, в тій частині, що стороною, яка підтримує державне обвинувачення не було належним чином надано (долучено) зазначений доказ суду до матеріалів справи.

В той же час, у відповідності до вимог ч.1 ст. 7 та ст. 23 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься і безпосередність дослідження показань, речей і документів, тощо.

В той же час, у відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати: матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні); матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; висновки ревізій та акти перевірок.

Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України, сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Так, в матеріалах даного судового провадження міститься кольорова копія висновку за результатами психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа (ПФДП) від 04.09.2018 року (том 1 а.с. 148-151), що суперечить вимогам ч. 3 ст. 99 КПК України.

Суд не бере до уваги такий доказ як кольорова копія висновку за результатами психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа (ПФДП) від 04.09.2018 року та не може досліджувати останній, так як він не є оригіналом та підлягає виключенню з числа доказів.

Саме на цій стадії суд має можливість надати оцінку процесуальним порушенням при оформленні відповідного доказу та взяти його до уваги чи відхилити, як неналежний чи недопустимий.

З цього приводу, суд не може погодитись із позицією захисту та визнати вказаний доказ таким, що є очевидно недопустимим, з підстав зазначених адвокатом Кишканем С.В., оскільки у поданому клопотанні адвокат Кишкань С.В. формулює свою позицію відносно оригіналу документа, в той час, як оригіналу висновку суду не надано, а тому у задоволенні клопотання адвоката необхідно відмовити.

В той же час, у суду відсутні правові підстави для дослідження фотокопії указаного висновку, за відсутності можливості перевірити останній на відповідність оригіналу, а тому остання не може бути досліджена судом.

В разі ж подання оригіналу документу в порядку, визначеному ст. 290 КПК України, сторона захисту не позбавлена можливості заявити відповідне клопотання повторно.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 89, 331, 350, 358, 376 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 про визнання очевидно недопустимим висновку за результатами психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа (ПФДП) від 04.09.2018 року, - відмовити.

Виключити з числа доказів фотокопію висновку за результатами психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа (ПФДП) від 04.09.2018 року (а.с. 148-151 том 1) та не здійснювати його дослідження в ході судового розгляду.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Оголошення повного тексту ухвали суду здійснено 27.04.2020 року.

Головуючий: С.М.Вознюк

Судді: С.С.Чирка

Є.О.Борець