Рішення № 88993392, 18.02.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/16122/18

Провадження №2/521/233/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя - Плавич І.В.,

секретар судового засідання - Дукіна Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

УСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги та пояснюючи підстави звернення до суду, представник позивача вказувала, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» є власником квартири АДРЕСА_2 .

За вказаною адресою зареєстровані відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Представник позивача свідчить, що відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за указаною адресою без належних на те правових підстав, але в позасудовому порядку не здійснили необхідних дій щодо зняття з реєстраційного обліку.

У зв`язку з викладеними обставинами, представник позивача звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - такими, що втратили право користування жилим приміщенням у вигляді квартири АДРЕСА_2 .

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 правом подачі відзиву на позов не скористалися, відзиви на позовну заяву до суду не надходили.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» у відкрите судове засідання не з`явилась, але особи надійшла заява про підтримання позову у повному обсязі та розгляд справи за відсутності сторони позивача в порядку ст. 211 ч. 3 ЦПК України.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у відкрите судове засідання не з`явилися, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.

Згідно із ст. 280 ч. 1 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на неявку відповідача у даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд зважав можливим розглядати справу в заочному порядку.

Вивчивши наявні матеріали справи, установивши фактичні обставини спору, дослідивши зібрані докази у їх сукупності, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, належну правову оцінку, суд доходить наступного висновку.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за інформаційною довідкою №137157566 від 10 вересня 2018 року квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія».

Згідно з довідкою (виписки із домової книги про склад сім`ї та прописку), виданої ЖЕП «Адміральський», за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , судові повістки у даній справі були отримані указаними особами за даною адресою.

Виходячи з наведеного, судом встановлено що відповідачі проживають за вказаною.

Як регламентує ст. 29 ч. 1 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно із ст. 317 ч. 1, 2 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У силу ст. 321 ч.1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як чітко регламентує ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно із ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом ст. 16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок і частину будинку, квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України суд доходить висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно із ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Стаття 150 ЖК УРСР закріплює, що власник будинку, частини будинку, квартири, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд, а саме: продавати, дарувати, заповідати, здавати і оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому.

Як вбачається із матеріалів, між позивачем та відповідачем жодних договорів не укладалось, в тому числі, договору найму жилого приміщення. Отже, у відповідачів відсутні будь-які правові підстави володіння та користування квартирою АДРЕСА_2 .

За ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за виселенням наймачів та їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові №6-92цс15 від 27 травня 2015 року, передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядженням своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі іпотечного договору від 03 жовтня 2006 року був іпотекодавцем майна у вигляді квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , але через невиконання кредитних зобов`язань утратив будь-які права на указане майно. Будь-яких договорів щодо користування спірним майном між сторонами у справі укладено не було.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 втратили право користування відповідним житловим приміщенням.

Як зазначає ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі зокрема судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання з урахуванням вимог, визначених частиною одинадцятою статті 6 цього Закону.

Як роз`яснює ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», орган реєстрації здійснює: формування та ведення Реєстру територіальних громад; реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці; передачу інформації та/або внесення у встановленому законом порядку відомостей про реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування до Єдиного державного демографічного реєстру.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у вигляді квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 141 ч.1 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим стягнути у рівних частках з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» судові витрати, а саме: суму оплаченого судового збору - у розмірі 1 762,00 гривень.

Керуючись ст. 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 281, 282, п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у вигляді квартири АДРЕСА_2 .

Стягнути у рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» суму оплаченого судового збору в розмірі 1 762,00 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Малиновського районного суду міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Одеського апеляційного суду через Малиновський районний суд міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» - місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24, 8 поверх, код ЄДРПОЦУ 40235074.

Відповідач: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 - 1995 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , інші відомості відсутні.

Відповідач: ОСОБА_3 - 2006 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , інші відомості відсутні.

Відповідач: ОСОБА_4 - 2009 року народження, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , інші відомості відсутні.

Суддя: І.В. Плавич