Рішення № 88983183, 24.04.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 квітня 2020 року Справа № 280/1181/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізької області (69107, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр.Соборний 166 код ЄДРПОУ 43143945)

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізької області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій обласні м. Запоріжжя про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2020 року № Ф-5927-50 на суму 29 293,44 грн.

26 лютого 2020 року ухвалою суду відкрито провадження по справі та призначено судове засідання на 23 березня 2020 року, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позовну заяву обґрунтовано з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив (вх.№13000 від 19 березня 2020 року) вказавши, що ОСОБА_1 не погоджується із спірною вимогою відповідача від 13 лютого 2020 року №Ф-5927-50, яким визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 31 січня 2020 року, оскільки позивач не здійснював підприємницької діяльності. Зазначив, що зареєстрований, як фізична особа - підприємець з 18 травня 2015 року, однак розрахувавши доходи і витрати він не здійснював діяльності, як самозайнята особа. Крім того, з листопада 2014 року по лютий 2016 року у ФОП ОСОБА_2 , з липня 2016 року по червень 2017 року офіційно працевлаштований в Польщі. З жовтня 2017 року по липень 2019 року в ТОВ «ДАКОРТ», з серпня 2019 року по теперішній час працює у ФОП ОСОБА_3 та із його заробітку за вище зазначений період нараховано і утримано єдиний соціальний внесок. У зв`язку з чим вважає, що не підпадає під критерії самозайнятої особи, що здійснює належну професійну діяльність, а отже не повинен нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок за ознакою самозайнятої особи. Отже, відповідно до норм чинного законодавства, то й оскаржувану податкову вимогу за нарахування зобов`язань зі сплати єдиного внеску, вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

В позовній заяві просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№11493 від 11 березня 2020 року), відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 зареєстровано, як фізичну особу, який займається незалежною професійною діяльністю. 21 лютого 2020 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням. Зазначив, що позивач офіційно працював але не є свідченням того, що він не займався даною діяльністю. За таких обставин вважає, що він зобов`язаний сплачувати, у встановленому законом порядку, єдиний соціальний внесок. Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464 (у редакції чинній станом на 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Відповідач вважає, що позивачу відповідно до вимог чинного законодавства здійснено нарахування.

Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

Так, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (безкоштовний запит) ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , як фізична особа-підприємець, про що зроблено запис №21030000000083219.

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2020 року №Ф-5927-50, відповідно до якого станом на 13 лютого 2020 року позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн. Вимога сформована на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що 21 лютого 2020 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємцем за її рішенням.

Крім того з індивідуальної відомості про застраховану особу (реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування) ОСОБА_1 , працював з листопада 2014 року по лютий 2016 року у ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_2 ). З жовтня 2017 року по липень 2019 року працював на ТОВ «ДАКОРТ» (код 36394005) та з серпня 2019 рік по теперішній час працює на ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ).

Також встановлено, що в період з липня 2016 року по червень 2017 року знаходився в Польщі та який був офіційно працевлаштований.

Не погоджуючись з вимогою від 13 лютого 2019 року №Ф-5927-50 позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI /надалі Закон № 2464-VI.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Водночас соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Суд зазначає, що за висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року по справі № 480/4656/18 вказано, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Таким чином, при розгляді справи, суд повинен встановити, чи сплачувався єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 його роботодавцем та за які періоди, у час коли позивач перебував у статусі фізичної особи-підприємця.

Так розглядаючи справу судом встановлено, що позивач 29 червня 2016 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, а з жовтня 2017 року по липень 2019 року був працевлаштований на роботу на ТОВ «ДАКОРТ» (код 36394005) та з серпня 2019 рік по теперішній час працевлаштований на ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ).

21 лютого 2020 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємцем за її рішенням.

Таким чином, судом встановлено, що податковим органом протиправно нараховано позивачу ЄСВ за період з 01 січня 2018 року по перший квартал 2020 року, оскільки у цей період ОСОБА_1 був найманим працівником, а відтак така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ТОВ «ДАКОРТ» та ФОП ОСОБА_3 як роботодавцями ОСОБА_1 у період з 01 січня 2018 року по перший квартал 2020 року підтверджується реєстром страхових осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.12).

Таким чином, нарахування позивачу ЄСВ за період з 01 січня 2018 року по перший квартал 2020 року є протиправним, а відтак в цій частині позовних вимог позов підлягає задоволенню.

Позивач зазначає, що хоча й був зареєстрований як фізична особа-підприємець він підприємницьку діяльність не здійснював, а відтак ЄСВ сплачувати не повинен.

Суд не приймає такі твердження позивача, оскільки зареєстрований, як фізична особа - підприємець позивач, проте фактично не здійснюючи та не ведучи господарської діяльність та неотримуючи доходів, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством, повинен виконувати встановлений обов`язок та сплачувати мінімальний страховий внесок незалежно від фактичного отримання доходу від діяльності.

Враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 13 лютого 2020 року № Ф-5927-50 про сплату боргу ( недоїмки) слід визнати протиправною та скасувати.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізької області (69107, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр.Соборний 166 код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій обласні м. Запоріжжя про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2020 року № Ф-5927-50 на суму 29 293,44 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповненнь пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України до закінчення карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 24 квітня 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов