Рішення № 88955334, 28.04.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2020 року ЛуцькСправа № 140/1245/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1008 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини А 1008 (далі - ВЧ А1008) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом у ВЧ А1008, є учасником бойових дій.

Відповідно до наказу командира ВЧ А1008 від 27.11.2018 № 276-РС позивач був звільнений з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період особливого періоду. При цьому, згідно із витягу з наказу від 27.11.2018 № 265 позивачу стало відомо, що ВЧ А1008, станом на день прийняття наказу про виключення із списків особового складу, не провела усіх розрахунків, зокрема, щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки.

Позивач вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, та, покликаючись на нормативно-правові акти, зазначені у тексті позовної заяви, вказує, що військовослужбовці, які є учасниками бойових дій, мають право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, але з настаннях особливого періоду надання додаткової відпустки призупиняється, однак не позбавляє права особи на отримання грошової компенсації при звільненні з військової служби за умов невикористання такої відпустки.

Крім того, позивач вказує, що відповідач протиправно не провів виплату індексації грошового забезпечення з 2014 по 2018 роки.

Позивач просить: визнати протиправною бездіяльність ВЧ А1008 щодо ненарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з належного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; визнати протиправною бездіяльність ВЧ А1008 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2014 по 2018 рік та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 2014 по 2018 рік.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово (а. с. 21).

Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 28.02.2020 відповідач одержав 04.03.2020, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 23), проте відзиву на позовну заяву не подав.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що старший прапорщик ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ А1008 в період з 02.02.2014 по 27.11.2018 (остання посада - головний старшина реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи), при цьому, додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки йому не надавалася, грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки не виплачувалася, що підтверджується довідкою ВЧ А1008 від 30.01.2020 № 268 (а. с. 17), витягом з наказу командира ВЧ А1008 (по стройовій частині) від 27.11.2018 № 265 (а. с. 18).

Крім того, позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що стверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 09.02.2015 (а. с. 15).

Листом від 21.01.2020 № 319, у відповідь на звернення, ВЧ А1008 повідомила позивача про неможливість виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (а. с. 16).

Крім того, як вбачається із листа ВЧ А1008 від 20.03.2020 № 1481 та копії картки особового рахунку, позивач ОСОБА_1 під час проходження служби у ВЧ В3938-польова пошта у 2014 році отримував індексацію грошового забезпечення у загальному розмірі 333,92 грн. (а. с. 24-25).

При вирішенні даного спору в частині позовних вимог, що стосуються нарахування та виплати при звільненні грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-1 Закону України № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) та Законі України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ (далі - Закон № 1932-ХІІ).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-ХІІ особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-ХІІ надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені також у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 та враховуються судом при вирішенні цієї справи. Крім того, у вказаних судових рішеннях зазначено, що право на отримання такої компенсації не обмежується жодним строком.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, відповідач безпідставно не здійснив виплату такої компенсації, у зв`язку з чим взаємопов`язані позовні вимоги щодо нарахування та виплати вказаної компенсації підлягають задоволенню.

Крім того, при вирішенні даного спору в частині позовних вимог, що стосуються нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 2014 по 2018 роки, суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ).

У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Частинами першою - другою статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (зі змінами, далі - Порядок № 1978), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку №1078).

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Як вбачається із матеріалів справи (листа ВЧ А1008 від 20.03.2020 № 1481 та копії картки особового рахунку), позивач ОСОБА_1 під час проходження служби у ВЧ В3938-польова пошта у 2014 році отримував індексацію грошового забезпечення у загальному розмірі 333,92 грн. (а. с. 24-25), тобто, позивачу індексація грошового забезпечення, всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів, за інші періоди проходження військової служби відповідачем не була нарахована та не виплачена. Отже, доводи позивача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення частково підтверджені за результатами розгляду справи.

Відтак, з урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, зокрема, періоду проходження військової служби позивачем (з 02.02.2014 по 27.11.2018) та отримання ним у 2014 році індексації грошового забезпечення у загальному розмірі 333,92 грн., суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення взаємопов`язаних позовних вимог (а саме вимог про визнання протиправною бездіяльності ВЧ А1008 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2014 по 2018 рік та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 2014 по 2018 рік) шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 02.02.2014 по 27.11.2018 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період, з урахуванням виплачених сум, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1008 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки.

Зобов`язати Військову частину А1008 (44701, Волинська область, м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 265, ідентифікаційний код 26614751) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1008 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 02 квітня 2014 року по 27 листопада 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А1008 (44701, Волинська область, м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 265, ідентифікаційний код 26614751) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 02 квітня 2014 року по 27 листопада 2018 року, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя В.М.Валюх