Рішення № 88953611, 28.04.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.04.2020Справа № 910/1767/20За позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський Металургійний комбінат імені Ілліча»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 6198,14грн

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 6198,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором зобов`язання по збереженню товару, переданого для перевезення, в зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 6198,14 грн.

Ухвалою суду від 17.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/1767/20, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов.

16.03.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач проти позовних вимог заперечує повністю, вказуєчи на необхідність доведення розміру фактчино завданих збитків.

27.03.2020 від позивача, через канцелярію суду, надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій він спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для об`єктивного і справедливого вирішення спору.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У матеріалах справи міститься залізнична накладна № 41546979 від 10.08.2019, відповідно до якої, ТОВ Метінвест Шіппінг" ( яке є екпедитором з перевезення вантіжв залізничним транспортом згідно договору № МШ1-01/13ЖД/180 від 01.01.2013, укладеного з позивачем) відправило зі станції «Миколаїв - вантажний» (Одеська залізниця) на станцію "Асланово" (Донецька залізниця) у вагоні № 60022803, оператор ТОВ "Лемтранс", вантаж вагою 67950 кг. Отримувач вантажу Приватне акціонерне товариство «Маріупольський Металургійний комбінат імені Ілліча». Найменування вантажу в накладній визначено як: « антрацит. вгілля антрацит марки АС ( 6-13 ) код вантажу насипом ГНГ 27011110, ЕТСНГ 161016, вантаж маркований вапном. Відповідно до накладної, позивачем було сплачено перевізнику 8578,00 грн.

Відповідно до накладної вантаж прибув на станцію призначення 12.08.2019. Відповідно до відмітки залізниці: «вагон видано одержувачу з недостачею 2250 кг. згідно ком. Акта № 485002/892 від 12.08.2019.

До матеріалів справи додано комерційний акт № 485002/892 від 12.08.2019 складений на станції «Асланово» на додаток до : «акту ст. Волоновах № 11873 від 12.08.2019». В акті вказано, що за документами значиться вантаж: антрацит насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах: брутто-не вказано, тара- 23600 кг, нетто -67950 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто-89300 кг, тара- 23600 кг, нетто -65700 кг, що менше документа на 2250 кг. При комерційному огляді виявленно: навантаження у вагоні нижче рівня бортів на 500 мм. Поверхня вантажу слабо маркована вапном. За рухом потягоу над 1-2 люками є виїмка розміром 3500мм*2800мм*800мм, на 6-7 люками є виїмка 3000мм*2800мм*500мм в глиину вагону, що не відповідає акту загальної форми № 11873 від 12.08.2019 станції Волноваха Донецької залізниці. Вагон прибув у технічно справному стані, течі вантажу не має.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором зобов`язання по збереженню товару, переданого для перевезення, в зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 6198,14 грн.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги залізничну накладну № 41546979 від 10.08.2019 про надання послуг, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Як передбачено ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, п. 22 Статуту, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено, також ч. 2 ст. 307 ГК України.

Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082 договір про перевезення вантажу вважається укладеним з моменту проставлення календарного штемпеля станції відправлення в оформленій паперовій накладній або з моменту накладення електронного цифрового підпису працівником залізниці в електронній накладній. Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Згідно з ст. 24 Статуту залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Пунктом 22 Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083 передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Згідно із ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з правилами іншому підприємству

Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Доданий до матеріалів справи комерційний акт № 485002/892 від 12.08.2019 про недостачу вантажу в вагоні № 60022803 у кількості 2250 кг. за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладних, фактичній масі вантажу.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).

В підтвердження вартості втраченого вантажу та реальності понесення збитків позивач долучив до матеріалів справи контракт №BASIS-ILYCH 01-19 від 03.07.2019 (на постачання товару), рахунок № 1207-1 від 12.07.2019 на загальну суму 1601826,77 євро та платіжні доручення № 4500071965 від 09.08.2019, № 4500071732 від 12.08.2019, № 4500071611 від 14.08.2019, № 4500072105 від 15.08.2019, № 4500072599 від 16.08.2019, № 4500073586 від 20.08.2019, № 4500069233 від 21.08.2019.

Вказані документи спростовоють заперечення відповідача викладені у відзиві.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1 % маси, зазначеної в перевізних документах щодо мінерального палива, яким є антрацит.

Вартість недостачі у вагоні № 60022803 становить 6198,14 грн.

Вага вагону, згідно документу - 67950 кг

Фактично виявилося - 65700 кг недостача - 2250 кг

67950 кг х 1% (природні втрати) = 679,5 кг

Недостача з урахуванням природних втрат становить: 2250 кг - 679,5 кг =1570,5 кг

Вартість 1 тони вантажу згідно рахунку вантажовідправника № 1207-1 від 12.07.2019 складає 146,36 євро. Вартість 1 тони вантажу в гривнях складає 3945,35 грн

3945,35 грн. х 1,571т = 698,14 грн.

Вартість недостачі у вагоні № 60022803 становить 6198,14 грн.

Загальна сума збитків становить:6198,14 гривень.

Таким чином сума збитків, яка виникла у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні становить- 6198,14 грн.

Відповідачем не надано доказів того, що недостача вантажу з урахуванням природних втрат, виникла не з вини перевізника, натомість комерційними актами підтверджено, наявність недостачі, виявлена саме після прибуття вагонів на станцію призначення.

Заперечення виклдаені відповідачем у відзиві спростовані долученими до матеріалів справи доказами.

Отже, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та доведеними, а позов таким, що підлягає задоволенню у поновному обсязі.

Крім того, суд відзначає, що відповідач не заперечив проти визначення вартості втраченого вантажу за курсом долара євро станом на 21.01.2020.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуюче вищенаведене та беручи до уваги, що залізницею вчинено порушення господарського зобов`язання, що виявилось у незбереженні вантажу, прийнятого до перевезення, та завдало позивачу збитків на суму 6198,14 грн., суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Стосовно покладення витрат позивача на правову допомогу в розмірі 1638,48 грн на відповідача суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

30.03.2018 між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» (Адвокатське об`єднання) укладено договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845, відповідно до якого Адвокатське об`єднання прийняло зобов`язання надати позивачу правову допомогу (юридичні послуги) з питань що виникають у процесі господарської діяльності Клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Додатковою угодою № 26 від 09.12.2019 до вказаного договору сторонами продовжено строк його дії до 31.12.2020.

Позивачем видано довіреність № 6 від 02.01.2020, якою уповноважено адвоката Щербакову Наталю Владиславівну (яка входить до складу учасників Адвокатського об`єднання «Всеукраїнська адвокатська допомога») здійснювати представництво інтересів позивача.

Підтвердженням того, що Щербакова Наталя Владиславівна є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДН № 4916 від 29.11.2017.

Згідно предмету договору № 845 від 30.03.2018 клієнт доручає, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту праову допомогу з питань, що виникають у процесі господарської дяльності клієнта, в порядку та на умовах, визначених даним договором.

Тобто вказаний договір передбачає загальне обслуговування клієнта щодо надання йому юридчних послуг.

Згідно п. 5.3 договору оплата послуг адвокатського об`єднання здійснюється клієнтом шляхом безготівкового розрахунку. Оплаа клієнтом наданих авокатським об`єднанням послуг здійснюється на підставі акті надання послуг, оформлених у двосторонньому порядку, та рахунків наданих адвокатським об`єднанням. Акт надання послуг оформляється адвокатським об`єнанням станом на останній день місяця , в якому надавались послуги за даним договором.

Тобто надання правової допомоги та визначення її вартості за даною справою має бути підтверджено рахунком та актом наданих послуг, які мали бути офрмлені до кінця січня 2020 року з огляду на дату складання позовної заяви (31.01.2020) та зазначеного у орієнтовному розрахунку суми судових витрат переліку робіт виконаних адвокатським об`єднанням.

Проте позивачем не надано суду доказів в підвтердження вартості робіт адвоката та обставин щодо їх надання (акт надання послуг). Також, позивачем не надано доказів понесення витрат на правову допомогу, хоча згідно умов договору, вони мали бути оплачені ще в лютому 2020 року.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, з умов статті 221 та ч. 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення судового рішення з поданням відповідних доказів в підтвердження їх понесення, можливе лише у випадку розгляду справи в порядку загального позовного провадження з про веденням судових дебатів, під час яких стороною і заявляється про понесення нею таких витрат, у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2, 3, 8 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як було зазначено вище дана справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, про що позивачу було відомо, оскільки, він отримав ухвалу про відкриття провадження у справі. Отже в рамках даної справи судові дебати не проводились, а тому норма ст. 221 ГПК України в даному випадку не застосовується.

При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, які мають бути подані до початку розгляду справи по суті, тобто протягом 30 днів, з дня відкриття провадження у справі.

Отже, позивач зобов`язаний був подати наявні в нього докази в підтвердження витрат на правову допомогу разом з заявами по суті спору (позовна заява, відповідь на відзив).

Однак, в порушення вимог процесуального законодавства позивач не подав доказів понесення витрат на правову допомогу на підтаві яких суд мав би можливість визначити реальний розмір наданих послуг з правової допомоги та їх вартість.

Суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 1638,48 грн

Керуючись статтями ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232- 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (87504, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Левченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 00191129) збитків (вартості нестачі вантажу) у розмірі 6198 (шість тисяч сто дев`яносто вісім) грн 14 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко