Ухвала суду № 88936243, 16.04.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 16.04.2020

Справа № 320/3754/19

Провадження 1-кп/937/302/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2020 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Іваненко О.В.,

за участю секретаря - Прозорової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні об`єднані матеріали кримінальних проваджень №12019080140000578, №12019080140001041 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мелітополь, громадянина України, який мешкає: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України визнаний таким, що не має судимості, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 189 КК України;

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який мешкає: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 189 КК України;

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця АР Крим смт. Чорноморське, громадянина України, який мешкає: АДРЕСА_3 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 189 КК України;

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - Фурманенко М.В.,

захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Назаренко П.Г.,

захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката Тимцясь Р.А.,

захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Яцуренко О.А.,

обвинувачених – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває об`єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.189 КК України.

Ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_1 було продовжено обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною покидати місце проживання у певний період на два місяці, а саме до 21.02.2020 року. В судові засідання призначені на 19.02.2020 року, 10.03.2020 року обвинувачений ОСОБА_1 не з`явився по невідомій суду причині.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10.03.2020 року у зв`язку з ухиленням обвинуваченого ОСОБА_1 , відносно якого закінчився строк застосування запобіжного заходу, від явки до суду до останнього було застосовано привід та 16.04.2020 року працівниками Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області до суду був доставлений обвинувачений ОСОБА_1 .

Ухвалою суду обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було продовжено обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною покидати місце проживання у певний період на два місяці, а саме до 19.04.2020 року.

У судовому засіданні прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури було заявлено клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою в СІЗО-10 Запорізької області, посилаючись на те, що він підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину передбаченого ч.3 ст. 189 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна. На думку прокурора на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме ОСОБА_1 раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, вчинених з корисливих мотивів, що свідчить про те, що він на шлях виправлення не став та продовжує свою злочинну діяльність, з метою ухилення від кримінального покарання, переховувався від суду. З вищевказаного випливає те, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме обвинувачений: буде переховуватися від органів досудового розслідування та суду; вчинить інше кримінальне правопорушення. У зв`язку з вищевикладеним, прокурор вважає, що запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, неможливо при застосуванні до ОСОБА_1 запобіжного заходу більш м`якого, ніж тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту без застосуванням електронних засобів контролю за адресою: АДРЕСА_4 , строком на 2 місяці у зв`язку з тим, що він підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину передбаченого ч.3 ст. 189 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна. На думку прокурора на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме ОСОБА_2 , усвідомлюючи невідворотність покарання за вчинене кримінальне правопорушення, з метою ухилення від кримінального покарання, він може переховуватися від суду та впливати на потерпілих та свідків, вчинить інше кримінальне правопорушення, тим самим перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу ніж домашній арешт, не встановлено.

У судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту без застосуванням електронних засобів контролю за адресою: АДРЕСА_4 , строком на 2 місяці у зв`язку з тим, що він підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину передбаченого ч.3 ст. 189 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна. На думку прокурора на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме ОСОБА_3 , усвідомлюючи невідворотність покарання за вчинене кримінальне правопорушення, з метою ухилення від кримінального покарання, він може переховуватися від суду та впливати на потерпілих та свідків, вчинить інше кримінальне правопорушення, тим самим перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу ніж домашній арешт, не встановлено

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 заперечував проти задоволення клопотання прокурора про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під варто та просив знову йому обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки він не мав наміру переховуватися від суду, а в судові засідання не з`являвся, оскільки хворів.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Яцуренко О.А. проти обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечувала, та просила обрати йому домашній арешт.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник адвокат Назаренко П.Г. про продовження обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не заперечували, просили встановити час, в період якого ОСОБА_2 може покидати місце мешкання, щоб він міг допомагати своїй матері.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник адвокат Тимцясь Р.А., про продовження обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не заперечували.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1,2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Як встановлено в судовому засіданні обвинуваченому ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні тяжкого злочину, приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, та позбавляє обвинуваченого можливості перешкоджати інтересам правосуддя, зокрема, і запобіганню спробам переховуватися від суду, оскільки під час розгляду кримінального провадження з боку обвинуваченого ОСОБА_1 , до якого було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із покладанням певних обов`язків передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, мали місце неодноразові неявки у судові засідання, у зв`язку з чим до обвинуваченого ОСОБА_1 було застосовано привід через ограни внутрішній справ. 16.04.2020 року обвинуваченого ОСОБА_1 було доставлено до суду.

Вищевикладені обставини, вказують на те, що існує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_1 усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та невідворотності покарання за його вчинення буде повторно переховуватися від суду і жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.

Пунктом 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії» та «Летельє проти Франції» закріплював, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

На підставі викладеного, враховуючи те, що ОСОБА_1 є особою яка раніше притягалася до кримінальної відповідальності, однак на шлях виправлення не став, та знову скоїв умисний тяжкий злочин, з урахуванням того, що ОСОБА_1 не працюючий та немає джерел постійного доходу, не з`являвся до суду, в зв`язку з чим до нього було застосовано привід, то суд приходить до висновку про наявність достатніх підстави вважати, що ОСОБА_1 з метою ухилення від кримінального покарання може без перешкод повторно залишити своє місце проживання та переховуватися від органів досудового розслідування та суду, або вчинить інше кримінальне правопорушення, що свідчить про існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України. На підставі викладеного, виходячи з положень ст.ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого та виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, відсутність тяжких хвороб, які б перешкоджали обвинуваченому знаходитися у місцях попереднього ув`язнення відсутні, тому суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в СІЗО-10 Запорізької області строком на два місяці (60 днів).

Між тим, відповідно до ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.

Отже, задовольняючи клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд вважає за неможливе визначити обвинуваченому розмір застави, оскільки він роботи та джерела прибутку не має, перебував у розшук та обвинувачується у скоєнні злочину із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Згідно ч.6 ст.181 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

Питання допустимості доказів під час обрання запобіжних заходів повинно забезпечити захист особи, її прав і свобод, інтересів суспільства і держави від протиправної діяльності особи, яка підозрюється у скоєнні злочину та також мають забезпечити захист від необгрунтованого обрання запобіжного заходу та незаконного обмеження прав і свобод людини і громадянина. З точки зору ч. 2 ст. 177 КПК України, в якій визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, визначальними пунктами ст. 184 КПК України будуть п.3.5,6,7ч.1 ст. 184 КПК України.

Згідно ч.3 ст. 176 КПК України прокурор повинен довести судді, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Фактичною підставою застосування запобіжних заходів є наявність системи належних та допустимих доказів, які вказують: по перше, на вчинення особою злочину та дають підстави для обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування запобіжних заходів, по-друге докази наявності ризиків, які дають підстави вважати судді, що підозрюваний може їх зробити, по-третє, доведеність під час обрання конкретного запобіжного заходу того, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам.

У позиції Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Кобець проти України» (Заява N 16437/04) від 14 лютого 2008 року зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. вищевказане рішення у справі "Авшар проти Туреччини". Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджень між собою. Суддя в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі, а адвокат в свою чергу повинен спростувати докази, що надаються прокурором.

Як встановлено в судовому засіданні обвинуваченому ОСОБА_2 оголошено про підозру у вчиненні тяжкого злочину. Суд приймає до уваги, що ОСОБА_2 раніше до кримінальної відповідальності не притягався, під час досудового розслідування не знаходився у розшуку, не порушував процесуальні обов`язки у якості підозрюваного та обвинуваченого, не має наміру переховуватися від органів досудового розслідування та суду. ОСОБА_2 має постійне місце проживання у м. Запоріжжя, де мешкають його родичі, що свідчить про наявність міцність соціальних зв`язків. Представник потерпілих не заперечував проти продовження строку домашнього арешту. Таким чином, приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, та позбавляє обвинуваченого можливості перешкоджати інтересам правосуддя, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризику передбаченого ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу ніж домашній арешт в судовому засіданні не встановлено. Тому суддя дійшов до висновку про продовження застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту та покладення на обвинуваченого ОСОБА_2 обов`язків передбачених ст. 194 ч. 5 КПК України.

Згідно ч.1,2 ст.181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до приписів ст.179 КПК України особисте зобов`язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

Обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

На підставі викладеного, суддя враховує вимоги ст.ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Беручи до уваги вищевикладене, прокурором доведено необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною покидати місце мешкання у певний час без застосуванням електронних засобів контролю та покласти на обвинуваченого такі обов`язки: не відлучатись з місця проживання, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками кримінального провадження; за наявності здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

Як встановлено в судовому засіданні обвинуваченому ОСОБА_3 оголошено про підозру у вчиненні тяжкого злочину. Суд приймає до уваги, що ОСОБА_3 раніше до кримінальної відповідальності не притягався, однак під час досудового розслідування знаходився у розшуку, чим порушив процесуальні обов`язки у якості підозрюваного та обвинуваченого. На даний час не має наміру переховуватися від органів досудового розслідування та суду. ОСОБА_3 має постійне місце проживання у м. Запоріжжя. Представник потерпілих не заперечував проти продовження строку домашнього арешту. Таким чином, приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, та позбавляє обвинуваченого можливості перешкоджати інтересам правосуддя, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризику передбаченого ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу ніж домашній арешт в судовому засіданні не встановлено. Тому суддя дійшов до висновку про продовження застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту та покладення на обвинуваченого ОСОБА_2 обов`язків передбачених ст. 194 ч. 5 КПК України.

Згідно ч.1,2 ст.181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до приписів ст.179 КПК України особисте зобов`язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

Обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

На підставі викладеного, суддя враховує вимоги ст.ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Беручи до уваги вищевикладене, прокурором доведено необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною покидати місце мешкання без застосуванням електронних засобів контролю та покласти на обвинуваченого такі обов`язки: не відлучатись з місця проживання, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками кримінального провадження; за наявності здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

На підставі викладеного та керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 177, 178, 182, 183, 193,194, 196, 197, 199, 202, 205, 309, 395 КПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Мелітопольського місцевої прокуратури Фурманенко М.В. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 – задовольнити.

Клопотання прокурора Мелітопольського місцевої прокуратури Фурманенко М.В. про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_2 – задовольнити.

Клопотання прокурора Мелітопольського місцевої прокуратури Фурманенко М.В. про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_3 – задовольнити.

Обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк два місяці (60 днів) з 16 квітня 2020 року по 15 червня 2020 року (включно).

Строк тримання під вартою обчислювати з моменту фактичного затримання, тобто з 12 години 00 хвилин 16 квітня 2020 року.

Заставу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 не обирати.

Продовжити застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, за адресою: АДРЕСА_4 , із забороною покидати місце мешкання в період часу з 20 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин, без застосування електронних засобів контролю до 12 годин 00 хвилин 15 червня 2020 року.

Строк домашнього арешту та застосування обов`язків обчислювати з 12 години 00 хвилин 16 квітня 2020 року.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_2 такі обов`язки:

-не відлучатись з місця проживання, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

-утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками кримінального провадження;

-за наявності здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвалу про продовження застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту передати для виконання у Олександрівське відділення поліції ДВП ГУНП в Запорізькій області м. Запоріжжя.

Олександрівське відділення поліції ДВП ГУНП в Запорізькій області м. Запоріжжя негайно поставити на облік ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 .

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_2 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу внутрішніх справ, з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань. Крім того, у разі невиконання покладених на нього цією ухвалою обов`язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Продовжити застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, за адресою: АДРЕСА_3 , із забороною покидати місце мешкання в період часу з 22 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин, без застосування електронних засобів контролю до 12 годин 00 хвилин 15 червня 2020 року.

Строк домашнього арешту та застосування обов`язків обчислювати з 12 години 00 хвилин 16 квітня 2020 року.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 такі обов`язки:

-не відлучатись з місця проживання, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

-утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками кримінального провадження;

-за наявності здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвалу про продовження застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту передати для виконання у Олександрівське відділення поліції ДВП ГУНП в Запорізькій області м. Запоріжжя.

Олександрівське відділення поліції ДВП ГУНП в Запорізькій області м. Запоріжжя негайно поставити на облік ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 .

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_3 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу внутрішніх справ, з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань. Крім того, у разі невиконання покладених на нього цією ухвалою обов`язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Копію ухвали надіслати учасникам судового провадження та начальнику слідчого ізолятора, де буде утримуються обвинувачений.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Повний текст ухвали складений та проголошений 21 квітня 2020 року об 10-00 годині.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду О. В. Іваненко