Рішення № 88934472, 10.04.2020, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/2264/17

ЄУН 226/2264/17

Провадження № 2/226/247/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2020 року м.Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Рибкіна О.А.,

за участю секретаря Орлової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мирнограді Донецької області справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом.

В обґрунтування вимог вказав, що 09.06.2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем був укладений договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 2900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та Банком договір, та те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку і клієнт дає право Банку у будь-який момент змінити кредитний ліміт. Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, але у порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. Станом на 30.09.2017 року його заборгованість перед позивачем за кредитним договором становить 68056,17 грн., у тому числі заборгованість за кредитом – 2812,09 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 57337,28 грн., заборгованість за пенею та комісією – 4189,84 грн., штраф (фіксована частина) – 500 грн., штраф (процентна складова) – 3216,96 грн. Суму заборгованості, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1600 грн. позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що між сторонами був укладений договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 2900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідно до вимог ст.ст.207, 509, 634, 639 ЦК України, де відповідач підписавши цю заяву ознайомився та погодився з вищезазначеним умовами, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку, тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування. Крім того, відповідачу були надані вищевказані умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в заяві про приєднання. Таким чином, між сторонами були здійсненні всі необхідні дії на вчинення двостороннього кредитного договору. Відповідачу було відкрито картковий рахунок, до якого є пластикова картка, яку отримав відповідач та за допомогою ключів від якої відповідачу була надано можливість доступу до карткового рахунку здійснювати дистанційне обслуговування. З моменту оформлення кредитного договору пройшло 8 років, а позичальник в банк за фактом неправильного нарахування відсотків не звертався. Крім того, відповідач, підписавши анкету-заяву від 09.06.2011 року , був ознайомлений з умовами та тарифами кредиту. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором. Розмір та строки щомісячних мінімальних обов`язкових платежів зазначені в тарифах та складає 7 відсотків від суми заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше решти заборгованості, строк внесення якого до 25 числа місця наступного за звітним. Вказаний платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами, частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою, а у разі виникнення прострочених зобов`язань на суму від 100 грн. відповідач сплачує банку пеню. Розмір процентної ставки, її тип та порядок їх сплати визначається в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Під час укладання договору між сторонами діяла процента ставка по кредиту в розмірі 3% в місяць, або 36 % на рік, яка була змінена відповідно до наказів банку. Крім того, вважають що правомірно нараховували проценти за кредитним договором до повного погашення заборгованості відповідно до норм чинного законодавства. Відповідачу передано кредитну карту зі строком дії до 11.2014 року та отже цією датою визначено кінцеву дату для здійснення позичальником останнього щомісячного платежу по погашенню кредиту в розмірі та в строки встановлені тарифами при відсутності порушень по сплаті та простроченої заборгованості, а не кінцевий термін спливу виконання своїх грошових зобов`язань за кредитним договором та припинення зобов`язань в цілому. В подальшому картка не перевипускалась. Таким чином, вважають, що відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування процентів на суму простроченої заборгованості по кредиту, як плату за весь час фактичного користування кредитними коштами, оскільки розрахунок заборгованості здійснюється до повного погашення заборгованості, на суму залишку заборгованості за кредитом. Сторони за договором передбачили у разі порушення позичальником термінів платежів сплату штрафу за формулою 500 грн.+ 5% від суми позову. Сторони за договором передбачили, що у разі порушення позичальником термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань більше ніж на 30 днів банком нараховується штраф. Вважає, що оскільки позов про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення неустойки у вигляді штрафу відповідачем не заявлявся, а тому договір у цій частині являється дійсним. Штраф і пеня мають різне призначення і функції у цивільних правовідносинах. Одночасне стягнення штрафу і пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки є різними формами неустойки та видами штрафних санкцій. Крім того, вважають, що звернулися до суду з позовом до відповідача в межах строків позовної давності 23.11.2017 року. Посилаючись на вищевикладене, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Відповідно до розрахунку позивача станом на 30.09.2017 року заборгованість за кредитним договором становить 68056,17 грн., у тому числі заборгованість за кредитом - 2812,09 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 57337,28 грн., заборгованість за пенею та комісією – 4189,84 грн., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 3216,96 грн. Позивач не мав право нараховувати штраф у твердій грошовій сумі. Крім цього, формування штрафу у розмірі 500 грн.+ 5% від суми заборгованості є подвійною відповідальністю за одне і теж порушення. 3 матеріалів справи вбачається, що змінювалась і процентна ставка: з 13.07.2011 року була 36,0% річних, з 01.01.2013 року зменшена до 30% річних, з 01.09.2014 року збільшена позивачем до 34,8 % річних, 01.04.2015 р. збільшена до 43,2% річних. При цьому, до матеріалів справи долучений розрахунок заборгованості за договором б/н від 30.09.2017 року, сформованим станом на 30.09.2017 року. Проте повністю погодитися з розрахунком суми заборгованості з огляду на викладені відповідачем заперечення у відзиві на позовну заяву не може. Відповідно до п. 5.3 Умов обслуговування, банк має право на зміну Тарифів а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), має обов`язок ні менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картковому рахунку згідно п.4.9 цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта, щодо незгоди із змінами, то вважається, що її клієнт приймає нові умови. Відповідно до наказу банку, актуалізовано тарифи по картці Універсальна для ПриватБанку (Україна), а саме: з 01.09.2014 року змінено базову і відсоткову ставку до 2,9 відсотків (відсоткова ставка підвищена до 34,8 %). Згідно наказу банку №906 СП-2015-6552838 від 18.02.2015 року про актуалізацію тарифів по картам «Універсальна», «Універсальна GOLD», карта Юніор і елітним картам, базова % ставка за картою з 01.04.2015 року змінилася з 2,9 % до 3,6 % (відсоткова ставка підвищена до 43,20%). З матеріалів справи вбачається, що він не був належним чином повідомлений про зміну процентної ставки, тому не можна вважати, що він прийняв пропозицію про це кредитора. Із розрахунку заборгованості вбачається, що проценти на поточну та прострочену заборгованості нараховано за період з 16.08.2011 року по 31.12.2012 року у розмірі 36%, що обумовлено договором між сторонами, з 01.01.2013 року по 31.08.2014 року застосовано ставку 30% річних, з 01.09.2014 року по 31.03.2015 застосовано ставку 34,80 % річних, з 1 квітня 2015 року застосовано ставку 43,20 %, що більше від обумовленої договором процентної ставки. За таких обставин вважає неправомірними дії позивача в частині прийняття одностороннього рішення по підвищенню процентної ставки і вважає, що вимога про стягнення з нього відсотків за користування кредитом підлягає частковому задоволенню, так як нарахування заборгованості за процентами за період з 31.01.2014 року по 31.07.2017 року має визначатися, виходячи із обумовленої договором ставки 36%, а саме 2812,09 грн. х 36,00% : 360 х 1305 = 3669,77 грн. (сума заборгованості за процентами за період з 16.08.2011 року по 31.07.2017 року). Оскільки сума заборгованості за процентами за період з 16.08.2011 по 31.07.2017 року складає 3669,77 грн., то загальний розмір заборгованості відсотками за користування кредитом становить 6481, 86 грн. (2812,09 грн. + 3669,77 грн.). Крім того, вважає, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови в його задоволенні, оскільки враховуючи ту обставину, що починаючи з 25.07.2014 року (дата останнього платежу, повернення заборгованості) банк фактично знав про своє порушене право, проте не заявляв про це, і саме з цього моменту і починається перебіг позовної давності, як щодо основного зобов`язання так і до застосування відсотків за його користування та інших передбачених договором сум. Тобто починаючи з липня 2014 року по сьогоднішній день строк позовної давності, щодо кредитного договору від 09.06.2011 року та стягнення неустойки за вказаним договором сплив. Банк звернувся до суду за захистом своїх прав лише у грудні 2017 року. Посилаючись на вищевказані обставини просив відмовити в повному обсязі позивачу у стягненні заборгованості за кредитним договором.

Представник відповідача ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав клопотання про розгляд справи без його участі та просив відмовити позивачу в повному обсязі в позовних вимогах у зв`язку з закінченням строку позовної давності та на підставі обґрунтувань, зазначених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 09.06.2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 2900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що підтверджується анкетою-заявою від 09.06.2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.7).

Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 30.09.2017 року в результаті порушення відповідачем умов договору за ним утворилася заборгованість в розмірі 68056,17 грн., у тому числі заборгованість за кредитом – 2812,09 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 57337,28 грн., заборгованість за пенею та комісією – 4189,84 грн., штраф (фіксована частина) – 500 грн., штраф (процентна складова) – 3216,96 грн. Останній платіж на погашення кредиту відповідачем здійснено 25.07.2014 (а.с. 4-6).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За положеннями ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їхнього відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Також згідно змісту статей 633, 634 ЦК України необхідно вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка (штраф, пеня) поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В заяві-анкеті позичальника від 09 червня 2011 року процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Відповідно до ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Позивач крім безпосередньо заборгованості за тілом кредиту просить стягнути з відповідача заборгованість за процентами за користування кредитом і пеню та штрафи.

На підтвердження позовних вимог, в тому числі їх розміру і порядку нарахування, крім розрахунку кредитної заборгованості, банком надано суду Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, якими визначені, зокрема, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме зміст цих Тарифів і Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, що саме з ними він ознайомився і погодився, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в цих документах, доданих банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.

Оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим Банком з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, підтвердження про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг не надані, а в анкеті-заяві домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту відсутня, надані Банком витяги з Тарифів та Умов і Правила надання банківських послуг в ПриватБанку судом не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 і має бути застосована і у цій справі, виходячи з тотожності правовідносин сторін.

У даній справі договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У п.19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Беручи до уваги основні засади цивільного законодавства та необхідність особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у вищенаведеному рішенні зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту, та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг – це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону – споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Відтак, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору Банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.

Отже, з огляду на встановлені обставини, приведені правові норми та правові висновки, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договором кредиту, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту немає, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 57337,28 грн. за період з 09.06.2011 по 30.09.2017, пені та комісії в сумі 4189,84 грн., штрафу (фіксована частина) в сумі 500 грн., штрафу (процентна складова) в сумі 3216,96 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафів з відповідача ОСОБА_1 суд зауважує наступне.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року № 1669-VII введений мораторій на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов`язаннями.

Так, відповідно до ст.2 даного Закону на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають у населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Відповідач ОСОБА_1 відповідно до інформації виконавчого комітету Мирноградської міської ради зареєстрований у м.Мирнограді Донецької області, тобто у населеному пункті, який внесено до вищевказаного переліку, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року за № 1275-р.

Тому, оскільки пеня та штрафи були нараховані позивачем після 14.04.2014 року, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафів, окрім вищенаведених підстав, не підлягають задоволенню і згідно Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Таким чином, оскільки за розрахунком банку заборгованість за кредитом, тобто за фактично отриманими відповідачем коштами, станом на 30.09.2017 складає 2812,09 грн., позов підлягає частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за тілом кредиту в сумі 2812,09 грн., а у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

При цьому суд не приймає доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності з таких підстав.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова ВСУ від 19.03.2014 по справі № 6-14цс14) відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Враховуючи, що останній платіж на погашення отриманого кредиту було здійснено відповідачем 25.07.2014 року, але дія кредитної картки закінчилась в останній день листопада 2014 року (строк дії отриманої відповідачем кредитної картки - 11.2014 року (а.с.153, 154)), та позов надійшов до суду 30.11.2017 року, тобто в межах трирічної загальної позовної давності, тому строк позовної давності не сплинув.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 66,11 грн. (2812,09 грн. х 1600,00грн. : 68056,17 грн. = 66,11 грн.).

На підставі ст.ст. 526, 527, 530, 546, 549, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, до ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , про стягнення заборгованості за кредитом задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», заборгованість за кредитним договором від 09.06.2011 року, яка виникла станом на 30.09.2017 року, а саме заборгованість за тілом кредиту в розмірі 2812,09 грн. та судові витрати в розмірі 66,11 грн., всього 2878 (дві тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн. 20 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя О.А. Рибкін