Рішення № 88932039, 27.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2020 року м. Київ № 640/9873/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом до треті особиОСОБА_1 Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області Державна судова адміністрація України Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - ОСОБА_1 або Позивач) з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі по тексту також - ТУ ДСА України в Київській області або Відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Державної судової адміністрації України (далі по тексту також - ДСА України або Третя особа 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі по тексту також - ГУ ДКС України у Київській області або Третя особа 2), в якому просить:

1. Визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 04.12.2018 року по даний час суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу судді - 15 прожиткових мінімумів.

2. Зобов`язати ТУ ДСА України в Київській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 з 04.12.2018 року № 11-р/2018, виходячи з посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, а саме за грудень 2018 року, виходячи з посадового окладу в розмірі 55 845,00 грн., з січня 2019 року виходячи з посадового окладу в розмірі 62 595,00 грн., з урахуванням раніше виплаченої суми.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки всупереч рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, з 04.12.2018 року Відповідач продовжував протиправно нараховувати та виплачувати суддівську винагороду виходячи з посадового окладу судді, розрахованого з 15 прожиткових мінімумів, а не з 15 мінімальних заробітних плат, то такі дії Відповідача є протиправними, а права Позивача підлягають поновленню у заявлений ним спосіб.

Представник Відповідача, у письмовому відзиві на позовну заяву, просить суд відмовити в її задоволенні наголошуючи на тому, що рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 не застосовується до спірних правовідносин, оскільки зміна розрахункової величини для визначення посадових окладів (мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум), зокрема суддів, відбулась на підставі положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який є чинним і до цього часу. Також зазначив, що оскільки положення вказаного Закону є чинними, то ані в Законах України про Державний бюджет України на 2018, 2019 роки, ані у відповідних кошторисах не передбачено призначень для обрахування суддівської винагороди, обчисленої на підставі розміру мінімальної заробітної плати.

Представник Третьої особи 1 у повному обсязі підтримала правову позицію Відповідача у справі та просила суд визнати позовні вимоги Позивача безпідставними та відмовити в їх задоволенні у повному обсязі.

Третя особа 2 явку уповноваженого представника у судові засідання не забезпечила, письмових пояснень по суті спору суду не подала.

Керуючись частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши у порядку письмового провадження подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 24.04.2012 № 286/2012 «Про призначення суддів» Гришка О.М. призначено на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області, на підставі якого наказом голови вказаного суду від 22.05.2012 № 63-К зараховано до штату суду з 22.05.2012.

Згідно з розрахунковими листами суддівської винагороди, яка нараховувалась Позивачу за 2018-2019 роки, у грудні 2018 року оклад судді становив 13215,00 грн., у січні 2019 року - 28815,00 грн., у лютому 2019 року - 28815,00 грн., у березні 2019 року - 27374,25 грн., у квітні 2019 року - 27374,25 грн., у травні 2019 року - 28815,00 грн., тож фактично оклад судді нараховувався Позивачу виходячи з 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (встановленого розміру на 1 січня відповідного календарного року).

Натомість, на думку Позивача, суддівська винагорода мала бути розрахована йому Відповідачем на підставі рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, починаючи з грудня 2018 року, виходячи з посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (встановленого розміру на 1 січня відповідного календарного року), відповідно, посадовий оклад мав становити у грудні 2018 року 55 845,00 грн., а з січня 2019 року - 62 595,00 грн.

Вважаючи протиправними дії Відповідача по нарахуванню суддівської винагороди виходячи з посадового окладу судді, розрахованого з 15 прожиткових мінімумів, а не з 15 мінімальних заробітних плат, Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд дійшов до переконання про необґрунтованість позовної заяви, виходячи з наступних міркувань.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано, зокрема норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі по тексту також - Закон від 07.07.2010 № 2453-VI), у тому числі у редакції Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII, у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ, та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIIІ (далі по тексту також - Закон від 02.06.2016 № 1402-VIIІ), у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною другою та третьою статті 129 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ було викладено у новій редакції Закон від 07.07.2010 № 2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIIІ, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону від 02.06.2016 № 1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді, зокрема судді місцевого суду, - становить 30 мінімальних заробітних плат.

Натомість, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, зокрема, частину третю статті 135 Закону від 02.06.2016 № 1402-VIIІ було викладено у наступній редакції: « 3. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».

Таким чином, Законом від 02.06.2016 № 1402-VIIІ у редакції Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII (який був чинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1402-VIIІ (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами).

Натомість, пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1402-VIIІ (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами).

Як вже зазначалося вище, частиною третьою статті 133 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ, було встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII. Також, вказаним рішенням встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Однак, як вже зазначалося судом вище, 06.12.2016 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року (пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII).

Згідно з пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII встановлено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд зазначає, що визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку з чим, у рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Тож, внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018, розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим рішення законної сили, оскільки абсолютна величина посадового окладу змінилася з 10 на 15.

Натомість суд дійшов висновку, що Законом від 06.12.2016 № 1774-VII лише змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто, Законом від 06.12.2016 № 1774-VII запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Таким чином, з прийняттям Закону від 06.12.2016 № 1774-VII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 № 11-р/2018, на яке посилається Позивач як на підставу набуття права на отримання посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, не вирішував питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону від 06.12.2016 № 1774-VII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі № 520/11431/18, від 09.08.2019 у справі №826/9404/17 та від 11.03.2020 у справі № 200/9195/19-а

При цьому суд враховує, що відповідно до частини четвертої статті 78, частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи викладене, суд не приймає до уваги доводи Позивача про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, натомість погоджується з доводами Відповідача про необхідність застосування у такому випадку, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Окрім того суд зазначає, що на час існування спірних правовідносин пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому Відповідач правомірно керувався його положеннями та, відповідно, не мав правових підстав застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для визначення посадового окладу судді.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що Відповідач виконав обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

ТЕРИТОРІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СУДОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ В КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 26268119, адреса: 01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЖИЛЯНСЬКА, будинок 58- Б).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович