Рішення № 88928964, 24.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 квітня 2020 р. Справа № 120/651/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Теплицької районної ради Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

18 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Теплицької районної ради Вінницької області, у якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому у період з 22 червня 2018 року по 23 жовтня 2019 року належної станом на 21 червня 2018 року заробітної плати та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької районної ради на його користь інфляційні втрати за період з період з 22 червня 2018 року по 23 жовтня 2019 року в сумі 72962 гривні та три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 10034 гривні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 24 листопада 2015 року його обрано головою Теплицької районної ради Вінницької області 7 скликання.

Однак, 14 березня 2017 року Теплицькою районною радою Вінницької області прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

Не погодившись із рішенням про звільнення з посади, позивач оскаржив його в судовому порядку.

21 червня 2018 року рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області в адміністративній справі №144/307/17 визнано протиправним та скасовано рішення Теплицької районної ради 7 скликання від 14 березня 2017 року «Про звільнення голови районної ради ОСОБА_1 з займаної посади», поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Теплицької районної ради Вінницької області з 14 березня 2017 року, а також стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року з урахуванням виплачених сум.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року змінено в частині мотивів прийнятого рішення, в іншій частині рішення Гайсинського районного суду Вінницької області залишено без змін.

11 липня 2019 року додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду, що ухвалена у справі №144/307/17, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької районної ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року в сумі 263362 гривні та допущено до негайного виконання рішення суду в цій частині.

Однак, лише 01 серпня та 23 жовтня 2019 року органом державної казначейської служби здійснено списання коштів з рахунку Теплицької районної ради Вінницької області на виконання додаткової постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року у справі №144/307/17.

Позивач вважає бездіяльність щодо невиплати у період з 22 червня 2018 року по 23 жовтня 2019 року належної йому станом на 21 червня 2018 року заробітної плати протиправною, тому й звернувся до суду з цим позовом, оскільки, на його думку, за прострочення виконання грошового зобов`язання частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність у вигляді нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних на прострочену суму боргу.

Ухвалою від 21 лютого 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено семиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків з тих підстав, що позивачем не долучено документа, що підтверджує сплату судового збору.

На виконання вимог ухвали від 21 лютого 2020 року позивачем 25 лютого 2020 року подано до суду квитанцію, яка підтверджує оплату судового збору в належному розмірі.

Ухвалою від 28 лютого 2020 року відкрито провадження у справі, задоволено клопотання позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

20 березня 2020 року до суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Теплицька районна рада Вінницької області заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що заробітна плата ОСОБА_1 за період з 22 червня 2018 року по 23 жовтня 2019 року взагалі не нараховувалась, оскільки останній на посаді не поновлювався та до виконання посадових обов`язків не приступав. Крім того, відповідач зазначив, що лише рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року у справі №120/4042/20-а зобов`язано Теплицьку районну раду Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно. Відповідач також наголошує на тому, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі №120/2888/19-а скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року, а відтак обов`язки голови Теплицької районної ради Вінницької області за вказаний період виконувала ОСОБА_2 , за що отримавала заробітну плату. Відтак, вимога щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми є безпідставною. Окрім того, у відзиві йдеться про те, що розрахунок сум, що, на думку позивача, слід стягнути з районної ради, проведено позивачем з порушенням норм законодавства. Разом із тим, передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України відповідальність боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання не застосовується до трудових відносин, оскільки останні врегульовані нормами трудового законодавства.

25 березня 2020 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій додатково наведені аргументи для задоволення позовних вимог. Зокрема, у відповіді на відзив позивач звернув увагу на тому, що станом на 21 червня 2018 року Теплицька районна рада як роботодавцеь заборгувала йому заробітну плату за період з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року в розмірі 263362 гривні, яка була виплачена лише в серпні та в жовтні 2019 року. Відтак, позивач вважає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, про що йдеться у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, тому суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Зважаючи на те, що ухвалою від 28 лютого 2020 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

24 листопада 2015 року ОСОБА_1 обрано головою Теплицької районної ради Вінницької області 7 скликання.

14 березня 2017 року Теплицькою районною радою прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року, ухваленому в адміністративній справі №144/307/17, визнано протиправним та скасовано рішення Теплицької районної ради 7 скликання від 14 березня 2017 року «Про звільнення голови районної ради ОСОБА_1 з займаної посади», поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Теплицької районної ради Вінницької області з 14 березня 2017 року, а також стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року з урахуванням виплачених сум.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року змінено в частині мотивів прийнятого рішення, в іншій частині рішення Гайсинського районного суду Вінницької області залишено без змін.

11 липня 2019 року додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду, яка ухвалена у справі №144/307/17, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької районної ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року в сумі 263362 гривні та допущено до негайного виконання рішення суду в цій частині.

На виконання додаткової постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року Гайсинський районний суд Вінницької області видав виконавчий лист у справі 144/307/17, відповідно до якого орган державної казначейської служби здійснив наступні списання коштів на користь ОСОБА_1 з рахунків Теплицької районної ради Вінницької області:

- за меморіальним ордером №5 від 01 серпня 2019 року в сумі 16721,40 гривень;

- за меморіальним ордером №6 від 01 серпня 2019 року в сумі 67162,97 гривень;

- за меморіальним ордером №8 від 22 жовтня 2019 року в сумі 179477,63 гривень.

Вважаючи, що Теплицька районна рада як боржник прострочила виконання грошового зобов`язання, тому відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України повинна сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування врегульовано Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються із частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відтак, наведені приписи свідчать про те, що лише за виконану працівником роботу йому належить виплатити заробітну плату.

Однак, наданими сторонами доказами підтверджується те, що ОСОБА_1 звільнено з посади голови Теплицької районної ради 14 березня 2017 року, а тому підстав стверджувати, що за період з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року йому слід було виплатити заробітну плату немає.

Відтак, позивачем необгрунтовано заявлені позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати йому у період з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року заробітної плати, адже наявними у матеріалах справи доказами, що також не заперечується і ОСОБА_1 , підтверджується факт невиконання ним обов`язків голови Теплицької районної ради у період з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року, адже протягом вказаного періоду позивач вважався звільненим.

Водночас, суд звертає увагу на положення частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Таким чином, зважаючи на недоведеність позивачем факту виконання ним обов`язків голови Теплицької районної ради в період з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року, тому підстави для визнання протиправною бездіяльності районної ради щодо невиплати належної йому за цей період заробітної плати відсутні.

На безпідставності вимог позивача щодо допущення відповідачем бездіяльності в частині невиплати йому заробітної плати за період з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року вказує й та обставина, що на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року, ухваленій у справі №144/307/17, ОСОБА_1 за період з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 263362 гривні. Отже, необгрунтовано стверджувати про можливість виплати за період з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року і заробітної плати, і середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З приводу позовних вимог щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької районної ради інфляційних втрат за період з 22 червня 2018 року по 23 жовтня 2019 року та трьох процентів річних від простроченої суми, то суд зважає на таке.

Зі змісту позовної заяви слідує, що, обгрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення з Теплицької районної ради боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, ОСОБА_1 посилався на частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Частиною 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Водночас, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Варто звернути увагу на те, що статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність боржника перед кредитором за порушення грошового зобов`язання.

Як правило, у чинному законодавстві України під грошовим зобов`язанням розуміється зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення ним грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Тобто, грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою має цивільно-правовий характер.

Однак, судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Теплицькою районною радою Вінницької області виникли трудові правовідносини, які врегульовані трудовим законодавством, зокрема, статтею 116 Кодексу законів про працю України України, яка гарантує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

При цьому, трудовим законодавством передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні (статті 117 Кодексу законів про працю України) і здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

За наведених обставин, приписи статті 625 Цивільного кодексу України регулюють правовідносини, що пов`язані з невиконанням боржником грошового зобов`язання, та не можуть бути застосовані до трудових правовідносин, що виникли у зв`язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати.

Відтак, позивач помилково вважає, що між ним та відповідачем виникли грошові зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки спірні правовідносини врегульовані трудовим законодавством, а тому підстав для застосування до таких відносин положень статті 625 Цивільного кодексу України немає.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі 826/22867/15, від 08 лютого 2018 року у справі №826/22867/15, від 12 лютого 2020 року у справі №826/17656/16, від 08 лютого 2018 року у справі №826/26790/15 та ряду інших.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведені приписи суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у вказаних вище судових рішеннях.

Водночас, посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, на переконання суду, не спростовують твердження щодо неможливості застосування до спірних трудових правовідносин щодо виплати заробітної плати положень статті 625 Цивільного кодексу України.

До таких висновків суд дійшов з огляду на те, що предметом спору у справі №686/21962/15-ц було визначено стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 червня 2009 року в частині стягнення з відповідача матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди. Саме в контексті вказаних спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду і дійшла висновків, що статтею 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Разом із тим, у постанові від 16 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Отже, висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі №686/21962/15-ц, не стосуються правовідносин, що виникли з трудових зобов`язань.

Відтак, за наведених підстав позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми є безпідставними та такими, що не можуть бути задоволені.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину (пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Теплицька районна рада Вінницької області (місцезнаходження: 23800, Вінницька обл., смт. Теплик, вул. Незалежності, 25; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21728622).

Повний текст рішення складено 24.04.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович