Рішення № 88928188, 07.04.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.04.2020Справа № 910/16508/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж ЗБВІК"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ"простягнення 5 846 989,32 грн.Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники сторін:

від позивача:не з`явивсявід відповідача:Сєдих Л.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж ЗБВІК" (надалі - "ТОВ "Будмонтаж ЗБВІК") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (надалі - "ТОВ "Метінвест-СМЦ") про стягнення 5 846 989,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що за договором №МКЗ-523830/01/17 від 20.01.2017 ТОВ "Метінвест-СМЦ" було передано ТОВ "Будмонтаж ЗБВІК" на переробку 929,196 тонн металопрокату в якості давальницької сировини, а позивачем було передано відповідачу 1 232,778 тонн готової продукції, тобто на 303,582 тонн більше ніж отримано металопрокату від ТОВ "Метінвест-СМЦ", у зв`язку з чим позивач вказує на обов`язок відповідача відшкодувати вартість перевищення переданої продукції над наданою для переробки сировиною.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/16508/19; вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; призначено проведення підготовчого засідання на 17.12.2019.

11.12.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у відповідності до якого в задоволенні позову просив відмовити, вказував на те, що: позивачем не надано доказів на підтвердження факту поставки матеріалу в кількості меншій, ніж передано в подальшому готової продукції відповідачу; у спірний період відповідачем було передано для подальшої переробки матеріал у загальній кількості 1 011,526 т., а тому посилання позивача в позові на те, що кількість переданого матеріалу за спірний період складає 929,196 т. не відповідає дійсності; позивачем не було виконано в повному обсязі зобов`язання з переробки переданого матеріалу, залишок якого становить 40,251 т.; позивачем не доведено факту наявності збитків та причинно-наслідкового зв`язку між порушенням зобов`язання та настанням збитків, що виключає застосування до відповідача такого заходу відповідальності як стягнення збитків; позивачем обрано неналежний спосіб захисту, адже навіть за умови підтвердження факту поставки продукції у більшій кількості ніж передбачено договором, постачальник має право вимагати витребування майна, а не стягнення збитків.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2019 задоволено клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 30.01.2020.

28.12.2019 через відділ діловодства суду представником позивача подано відповідь на відзив, за змістом якого вказував на те, що за 2017 рік позивачем було отримано 929,196 т. металопрокату на переробку в якості давальницької сировини, а передано готової продукції 1 232,778 т., тобто, на 303,582 т. більше ніж отримано металопрокату від відповідача.

11.01.2020 через відділ діловодства суду представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, у відповідності до якого вказував, зокрема, на те, що: позивач за спірним договором не вправі був виготовляти готову продукцію з власної сировини або сировини третіх осіб; наданими ТОВ "Метінвест-СМЦ" актами приймання-передачі давальницької сировини підтверджується, що на виконання умов договору замовник передав матеріал виконавцю у повному обсязі, а саме: у загальній кількості 1 011,526 т., в той час, як позивачем не було виконано роботи по переробці переданого матеріалу в готову продукцію в розмірі 40,251 т.

Протокольними ухвалами суду від 30.01.2020 долучено до матеріалів справи додаткові докази по справі, надані представником позивача через відділ діловодства суду; закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.02.2020.

19.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла позовна заява про стягнення заборгованості (уточнена), у відповідності до якої позивач вказував на те, що за 2017 рік за спірним договором було поставлено відповідачу 1 152,01 т. готової продукції, у зв`язку з чим різниця між наданою давальницькою сировиною та виготовленою продукцією становить 222,814 т., вартість якої, розрахованої за цінами станом на 26.12.2017, що становить 4 291 397,64 грн., просив стягнути з відповідача.

Протокольними ухвалами суду від 20.02.2020 повернуто уточнену позовну заяву, яка за своєю суттю є заявою про зменшення розміру позовних вимог, без розгляду; оголошено перерву в судовому засіданні до 04.03.2020.

В судовому засіданні представником позивача було надано розрахунок різниці поставленої давальницької сировини та отриманої готової продукції в рамках виконання спірного договору за 2017 рік, відповідно до якого розмір такої різниці вказано у розмірі 159,049 т., при цьому, позивачем не визнається поставка матеріалу відповідачем за актами приймання-передачі №4906950129 від 23.08.2017 у кількості 21,563 т. та №4908687613 від 23.10.2017 у кількості 18,688 т., оскільки останні не містять підпису повноважного представника позивача та відтиску печатки підприємства.

Протокольними ухвалами суду від 04.03.2020 долучено наданий представником позивача розрахунок до матеріалів справи; оголошено в судовому засіданні перерву до 19.03.2020 задля надання можливості сторонам підготуватися до судових дебатів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2020, з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", призначено проведення судового засідання у справі №910/16508/19 на 07.04.2020.

В судове засідання 07.04.2020 позивач, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи належним чином у визначеному чинним господарським процесуальним законодавством порядку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103053776799, своїх повноважних представників в судове засідання не направив, про поважність причин неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань чи заяв не до суду не направив.

Тому, враховуючи приписи ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, надання представниками позивача доказів та своїх пояснень стосовно суті спору в межах підготовчого провадження та в рамках з`ясування обставин справи та дослідження доказів під час розгляду справи по суті, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності такої особи.

Представник відповідача, особу якого та його повноваження було встановлено в попередніх судових засіданнях, прийняв участь в судовому засіданні 07.04.2020 в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою комп`ютерної програми "Skype"; проти позовних вимог заперечував та в їх задоволенні просив відмовити.

В судовому засіданні 07.04.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2017 між ТОВ "Будмонтаж ЗБВІК" (виконавець) та ТОВ "Метінвест-СМЦ" (замовник) було укладено договір підряду №МКЗ-523830/01/17 (надалі - "Договір"), у відповідності до п. 1.1 якого визначено, що предметом даного договору є виконання робіт по переробці катанки в: дріт класу ВР-1 згідно ДСТУ 6727-80, діаметром 2,2-6,0 мм; дріт загального призначення згідно ДСТУ 3282-74, діаметром 1,2-6,0 мм, термічно оброблений або без термічної обробки; круг, діаметром 5,5-14,0 мм.

При цьому, сторонами погоджено, що роботи виконуються із матеріалу замовника, номенклатура та кількість якого вказується у додатках до даного договору.

За змістом п.п. 1.2-1.5 Договору: виконавець зобов`язується прийняти матеріал, переробити його в дріт згідно з технічною схемою, існуючою на підприємстві виконавця; замовник зобов`язується надати матеріал і оплатити вартість робіт по переробці матеріалу в готову продукцію, а також прийняти готову продукцію на умовах, погоджених в даному договорі та додатках до нього; найменування, асортимент, ціна, якість, кількість та строки передачі матеріалу, строки виконання робіт по переробці матеріалу в готову продукцію і строки передачі готової продукції замовнику погоджуються сторонами та вказуються у відповідних додатках, які є невід`ємними частинами даного договору; право власності на матеріали та готову продукцію належать замовнику. Відходи, отримані при переробці матеріалу, є власністю замовника.

Відповідно до п. 2.3 Договору сторонами встановлюється наступний коефіцієнт витрат матеріалу при переробці в готову продукцію: k = 1,00 на дріт класу ВР-1 згідно ДСТУ 6727-80; k = 1,00 на дріт загального призначення згідно ДСТУ 3282-74, діаметром 1,2-6,0 мм, термічно оброблений або без термічної обробки; k = 1,00 на круг, діаметром 5,5-14,0 мм.

Положеннями п. 3.1-3.4 Договору встановлено, що: поставка матеріалу здійснюється замовником на умовах, визначених в додатках, згідно правил "Інкотермс", в редакції 2010 року; передача готової продукції здійснюється виконавцем зі складу виконавця на умовах, визначених в додатку, згідно правил "Інкотермс", в редакції 2010 року; передача матеріалу здійснюється в строки, вказані в додатках до даного договору. Датою передачі готової продукції вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі готової продукції або товарно-транспортної накладної; відходи, що виникли при переробці матеріалу, передаються замовнику разом з готовою продукцією.

Згідно із п. 4.3 Договору загальна сума договору складається із загальної вартості робіт, виконаних виконавцем на протязі строку дії даного договору.

Пунктами 5.1, 5.2 Договору встановлено, що приймання матеріалу по якості та кількості здійснюється по вазі нетто і супроводжуючими документами: акту приймання-передачі матеріалу на переробку; сертифікату якості заводу-виробника матеріалу (копія). По результатам приймання матеріалу сторонами підписується акт приймання-передачі. Приймання готової продукції по якості та кількості проводиться згідно наступних товаросупровідних документів: акту приймання-передачі готової продукції; сертифікату якості підприємства - виробника готової продукції (оригінал); акту виконаних робіт по переробці матеріалу в готову продукцію.

В додатках №1 від 20.01.2017, №2 від 01.05.2017, №3 від 01.06.2017, №4 від 01.08.2017, №5 від 01.09.2017, №6 від 01.10.2017 та №7 від 01.12.2017 до Договору сторонами було погоджено обсяги поставки матеріалу для переробки в готову продукцію.

На виконання умов Договору в 2017 році відповідачем здійснювалася поставка позивачу матеріалу, а позивачем здійснювалася його переробка в готову продукцію та поставка її відповідачу, за що відповідач здійснював оплату вартості переробки, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжними дорученнями.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування завданих позивачу збитків у вигляді вартості отриманої від останнього готової продукції за Договором, в частині, що розрахована від суми перевищення обсягу наданих матеріалів над переданою готовою продукцією.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання та права вимоги його можуть бути, зокрема, як завдання майнової (матеріальної) шкоди, так і інші юридичні факти.

В даному випадку, підставою позову позивачем визначено те, що за наслідками виконання умов Договору в 2017 році відповідачу було поставлено готової продукції на 303,582 т. більше ніж останнім було надано на переробку матеріалу, що, на думку позивача, зумовило завдання йому збитків у розмірі вартості матеріалу, витраченого на виготовлення такої кількості готової продукції, з метою відшкодування яких на підставі ст.ст. 216, 224 Господарського кодексу України і подано даний позов.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 вказаного кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

За змістом ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Частинами 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом наведених норм чинного законодавства України вбачається, що відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду внаслідок неправомірних дій.

В той же час, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Даною нормою врегульовано кондикційні зобов`язання, які виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

При цьому, слід враховувати, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

В той же час, за змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналізуючи спірні правовідносини сторін вбачається, що в них відсутній договірний характер, який би виключав можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України, адже правовідносини, які виникли за Договором, обумовлювалися виключно виготовленням позивачем готової продукції з поставлених відповідачем матеріалів та передачу її останньому з оплатою ним виключно вартості переробки, в той час, як за умовами такого правочину не погоджувалася будь-яка можливість виготовлення готової продукції позивачем з власних матеріалів та послідуючого продажу її відповідачу.

Тобто, питання відшкодування вартості переданої відповідачу готової продукції, яка була виготовлена не з наданих ним матеріалів, виходить за межі правового регулювання укладеним між сторонами Договором.

Відтак, слід дійти висновку, що предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача вартості готової продукції, яка фактично була виготовлена позивачем з власних матеріалів, відносини сторін стосовно чого не було врегульовано ними у відповідному правочині.

При цьому, позивачем не наведено жодних обставин вчинення відповідачем протиправних дій, які зумовили виготовлення та поставку йому готової продукції у розмірі, що перевищує обсяг наданих матеріалів для переробки, адже такі дії вчинялися за волею позивача.

Отже, правові підстави для застосування такого виду відповідальності як стягнення збитків в межах спірних правовідносин відсутні, оскільки такі відносини є за своїм змістом кондикційними.

Суд відзначає, що для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, адже важливим є саме факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України), що в даному випадку фактично не заперечується сторонами.

З огляду на викладене, відповідач як набувач готової продукції, виготовленої не з поставлених ним матеріалів, є таким, що без достатньої правової підстави за рахунок позивача набув відповідний обсяг готової продукції, а тому зобов`язаний був повернути її власнику (позивачу) на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Із наявних в матеріалах справи документів (актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) вбачається, що в рамках виконання Договору, протягом 2017 року, відповідачем було поставлено позивачу для переробки матеріали в загальному обсязі 1011,526 т., а позивачем здійснено переробку матеріалу в готову продукцію та поставлено її відповідачу у розмірі 1152,01 т. При цьому, відповідачем здійснено оплату вартості переробки матеріалу в готову продукцію саме в обсязі 1152,01 т., що не заперечується сторонами, як і не заперечується отримання такого обсягу відповідачем в 2017 році.

Заперечення позивача стосовно отримання ним матеріалу від відповідача за актами приймання-передачі №4906950129 від 23.08.2017 у кількості 21,563 т. та №4908687613 від 23.10.2017 у кількості 18,688 т., які ґрунтуються на відсутності підпису представника та відтиску печатки підприємства на них, судом відхиляються, адже доставка відповідного обсягу матеріалу позивачу підтверджується доданими відповідачем до матеріалів справи товарно-транспортними накладними №83287867 від 23.08.2017 та №83479402 від 23.10.2017, які містять підписи працівників позивача в графі: "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)".

Той факт, що такі підписи здійснені працівниками саме позивача останнім не заперечується, однак вказується на те, що відповідні товарно-транспортні накладні можуть бути належним доказом поставки матеріалу за відсутності підписаних з обох боків актів приймання-передачі виключно у випадку проставлення в графі: "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" підпису директора чи головного бухгалтера та відтиску печатки його підприємства, як приклад чого посилається на додані ним до позову в якості підтвердження обсягу отриманого від відповідача матеріалу копії товарно-транспортних накладних.

Оцінюючи такі доводи суд враховує, що при зверненні з даним позовом до суду, задля підтвердження обсягу поставленого відповідачем матеріалу для переробки згідно умов Договору позивачем самостійно було надано виключно товарно-транспортні накладні без здійснення жодних посилань на акти приймання-передачі матеріалу як необхідних документів для підтвердження обсягів його отримання.

При цьому, частина наданих позивачем товарно-транспортних накладних (зокрема: №83336811 від 06.09.2017, №83344721 від 06.09.2017, №83346359 від 06.09.2017, №83465290 від 19.10.2017, №83482574 від 20.10.2017, №83489355 від 23.10.2017, №83485232 від 23.10.2017) взагалі не містить жодних підписів представників та відтисків печатки в графі: "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)", однак, не зважаючи на це ним визнається здійснена поставка матеріалу у зазначеному в них обсязі, а як вбачається із доданих відповідачем до відзиву власних примірників таких товарно-транспортних накладних вони містять підписи з боку вантажоодержувача тих же осіб, що й підписали накладні №83287867 від 23.08.2017 та №83479402 від 23.10.2017 (майстра Ретинського та старшого майстра Сьомка).

Крім того, слід звернути увагу, що жоден примірник наданих відповідачем копій товарно-транспортних накладних не містить ідентичного підпису в графі: "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" тим, що проставлені у такій графі в примірниках позивача, що дає підстави для висновку про сталість поведінки сторін у відносинах приймання-передачі матеріалу для переробки, яка полягає в тому, що при безпосередньому отриманні матеріалу для переробки його приймання шляхом проставлення підпису в графі "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" в примірнику вантажовідправника здійснювалася перебуваючим на виробництві працівником вантажоодержувача (позивача), а примірник вантажоодержувача в послідуючому передавався на підпис саме директору чи головному бухгалтеру підприємства позивача.

З огляду на викладене, в силу сформованих відносин сторін, суд приходить до висновку про належне підтвердження доданими відповідачем до матеріалів справи копіями товарно-транспортних накладних №83287867 від 23.08.2017 та №83479402 від 23.10.2017 поставки позивачу матеріалу у визначеному ними обсязі.

Також, суд враховує заявлені відповідачем в противагу посиланням позивача на неналежність оформлення товарно-транспортних накладних №83287867 від 23.08.2017 та №83479402 від 23.10.2017 доводи відносно відсутні в матеріалах справи жодного акту, складеного у відповідності до п. 5.2 Договору, як підтвердження передачі позивачем відповідачу заявленого обсягу готової продукції, однак, як було пояснено представником позивача відносини сторін за Договором склалися таким чином, що при передачі готової продукції між сторонами складалася виключно акти здачі-приймання робіт (надання послуг), в яких фіксувалися обсяги послуг по переробці матеріалу в готову продукцію, які і використовувалися в послідуючому як підтвердження факту передачі готової продукції відповідачу.

Такі обставини не заперечувалися представниками відповідача, а враховуючи відсутність фактичних заперечень відповідача щодо обсягу отриманої готової продукції у спірний період у розмірі 1152,01 т., суд вважає за належне підтвердження наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) обсягу поставленої готової продукції в межах виконання умов Договору.

Отже, згідно наявних в матеріалах справи документів та наданих представниками сторін пояснень вбачається, що дійсна різниця між наданим відповідачем на підставі Договору обсягом матеріалів для переробки та фактично отриманою від позивача готовою продукцією становить 140,484 т.

Тобто, обсяг фактично витраченого позивачем власного матеріалу для поставки відповідачу готової продукції в межах спірного періоду становить 140,484 т.

При цьому, із додатків №1 від 20.01.2017, №2 від 01.05.2017, №3 від 01.06.2017, №4 від 01.08.2017, №5 від 01.09.2017, №6 від 01.10.2017 та №7 від 01.12.2017 до Договору вбачається, що вартість готової продукції розраховувалася сторонами виходячи із вартості матеріалу та вартості його переробки.

В той же час, судом встановлено, що відповідачем було оплачено вартість переробки позивачем матеріалу в готову продукцію в межах спірних правовідносин саме в обсязі 1152,01 т., а не виходячи із обсягу фактично поставленого матеріалу (1011,526 т.).

Відтак, відповідачем вже фактично було відшкодовано позивачу частину отриманої поза межами врегульованих Договором відносин готової продукції, що виключає доцільність у необхідності повернення безпідставно отриманого обсягу готової продукції позивачу, адже частина її вартості вже була оплачена відповідачем. До того ж, суть їх господарської діяльності полягає саме в тому, що позивач виключно здійснює переробку сировини в готову продукцію за замовленнями своїх контрагентів (тобто, не потребує у набутті у власність готової продукції задля провадження своєї господарської діяльності), в той час як готова продукція є необхідною для провадження своєї господарської діяльності саме відповідачу.

Частиною 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За таких обставин, суд вважає правомірним звернення позивача з вимогою до відповідача саме про відшкодування вартості отриманої готової продукції, в частині, що перевищує обсяг наданого матеріалу для її виробництва, вартість якої розраховується виходячи із вартості матеріалу (тобто, з урахування здійсненої оплати вартості переробки).

Однак, суд не погоджується з порядком визначення позивачем вартості такого обсягу матеріалу, який згідно викладеного в позові розрахунку здійснюється ним виходячи із вартості самостійної закупівлі відповідного матеріалу у іншої особи в грудні 2017 року, а саме: у розмірі 19 260,00 грн. з ПДВ, що придбавався ним 26.12.2017, адже відсутні правові підстави для здійснення розрахунку вартості використаного матеріалу виходячи із ціни його придбання вкінці грудня 2017 року при поставці готової продукції на протязі всього року.

При цьому, із наданого позивачем в судовому засіданні 04.03.2020 розрахунку різниці поставленої сировини (матеріалу) та отриманої готової продукції в 2017 році вбачається, що обсяг такої різниці виник в березні-травні 2017 року.

Отже, доцільним та правомірним є визначення вартості використаного позивачем власного матеріалу саме виходячи із погоджених сторонами в межах Договору ставок вартості 1 т. матеріалу на час виникнення такої різниці, а не після здійснення поставки вже готової продукції.

Тому, визначаючи таку вартість суд вважає за доцільне виходити саме із погодженої сторонами в додатку №1 від 20.01.2017 до Договору ціни однієї тони матеріалу, адже саме згідно визначених сторонами у такому додатку найменуванні, асортименту, ціни, якості, кількості, строків передачі матеріалу, строків виконання робіт по переробці матеріалу в готову продукцію і строків передачі готової продукції замовнику позивачем здійснювалася поставка готової продукції відповідачу в березні-травні 2017 року.

Так, згідно додатку №1 від 20.01.2017 до Договору вартість однієї тонни матеріалу становить 11 500,00 грн. без ПДВ, що з ПДВ становить 13 800,00 грн.

Враховуючи викладене, встановлені обсяги отриманої відповідачем готової продукції, яка перевищує обсяги наданого матеріалу для її виготовлення (140,484 т. - виготовлених позивачем з власного матеріалу) та порядок визначення її вартості (без врахування вартості переробки, яка була оплачена відповідачем), за перерахунком суду розмір відшкодування, що підлягає стягненню з відповідача становить 1 938 679,20 грн. (140,484 т. * 13 800,00 грн.).

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, суд вважає правомірними вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 938 679,20 грн. в якості відшкодування вартості отриманої готової продукції поза межами врегульованих Договором відносин сторін.

В іншій частині, заявлені до стягнення з відповідача кошти обраховано невірно, адже розраховано виходячи із більшого обсягу спірної різниці маж поставленою кількістю матеріалів та отриманою готовою продукцією та більшої вартості однієї тонни матеріалу, існування та можливість застосування чого не доведено позивачем.

Щодо посилань відповідача на необхідність відмови в задоволенні позову у повному обсязі, оскільки спірні правовідносини помилково кваліфіковані позивачем як такі, що виникли внаслідок завдання йому збитків, суд відзначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Згідно із ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Суд відзначає, що на відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

При цьому, Великою Палатою Верховного Суду було наголошено на тому, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).\

Тобто, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, адже саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, посилання відповідача на невірність нормативно-правового обґрунтування позивачем підстави звернення з даним позовом до суду саме по собі не може бути правовою підставою для відмови в його задоволенні, адже, судом встановлено дійсну правову природу спірних правовідносин, яка випливає з кондикційного зобов`язання, та, застосувавши правові норми, які регулюють такі відносини (ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України), дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем заборгованості у визначеному за перерахунком суду розмірі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суму коштів у розмірі 1 938 679,20 грн.

В іншій частині в задоволенні позову необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж ЗБВІК" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15А; ідентифікаційний код 32036829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж ЗБВІК" (21022, м. Вінниця, вул. Айвазовського, буд. 4-А; ідентифікаційний код 35527011) суму коштів у розмірі 1 938 679 (один мільйон дев`ятсот тридцять вісім тисяч шістсот сімдесят дев`ять) грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 29 080 (двадцять девять тисяч вісімдесят) грн. 19 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 24.04.2020.

Суддя Р.В. Бойко