Рішення № 88928127, 27.04.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2020Справа № 910/962/20

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Фізичної особи-підприємця Полтавського Олександра Михайловича

АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬВЕР ТІМ"

вул. Янтарна, буд.5В, м. Київ 170, 03170

про стягнення 99 605 грн. 26 коп.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Полтавський Олександр Михайлович (далі - позивач, ФОП Полтавський О.М.) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬВЕР ТІМ" про стягнення 101 959,36 грн. за договором поставки №110/19 від 01.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 позовну заяву залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

11.02.2020 від ФОП Полтавського О.М. надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви із розміром позовних вимог у сумі 99 605 грн. 26 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.02.2020 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

05.03.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач просить про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено повністю.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Між ФОП Полтавський Олександр Михайлович (Постачальник) та ТОВ «СІЛЬВЕР ТІМ» (Покупець) укладено Договір поставки № 110/19 сільськогосподарської продукції.

Згідно із п. 2.1 Договору найменування товару - соняшник. Одиниця виміру - тонна. Кількість та якість кожної партії Товару визначається в Специфікаціях до даного Договору, що є невід`ємними його частинами.

Відповідно до Специфікації № 1 до Договору поставки № 110/19 сільськогосподарської продукції Постачальник постачає Товар - Соняшник.

Відповідно до видаткової накладної № По-0000016 від 16.10.2019 та ТТН № 1610-1 від 16.10.2019 ФОП Полтавський Олександр Михайлович поставлено соняшник на суму 34 640,02 грн із ПДВ.

Відповідно до видаткової накладної № По-0000017 від 16.10.2019 та ТТН № 1610-2 від 16.10.2019 ФОП Полтавський Олександр Михайлович поставлено соняшник на суму 39 200,02 грн. з ПДВ.

Таким чином, загальна сума поставки соняшнику становить - 73 840,04 грн. (34 640,02 грн із ПДВ + 39 200,02 грн. з ПДВ).

Із відзиву на позовну заяву вбачається, що ТОВ «СІЛЬВЕР ТІМ» було здійснено оплату за Договором поставки № 110/19 сільськогосподарської продукції від 01.10.2019:

на суму 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 137 від 07.11.2019;

на суму 1 000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 217 від 03.12.2019.

Отже, сума заборгованості за Договором поставки № 110/19 сільськогосподарської продукції від 01.10.2019 становить 52 840,04 грн.

Таким чином, враховуючи вартість поставленого товару на суму 73 840,04 грн., що підтверджуєтеся видатковими накладними та суми оплачених за отриманий покупцем товар коштів у розмірі 21 000,00 грн., вбачається, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором у розмірі 52 840,04 грн.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем та підтверджене матеріалами справи, зобов`язання щодо оплати суми у розмірі 52 840,04 грн. відповідачем не виконано.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. З ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання зобов`язання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з оплати суми у розмірі 331 618,80 грн. відповідачем не виконано.

Доказів повного поставки товару або повернення частини попередньої оплати матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо вимог позивача про стягнення збитків-відсотків сплачених у банк за кредитним договором № 37 від 19.09.2019 на суму 4 305,56 грн. та 4 166. 67 грн. суд зазначає наступне.

Стягнення вказаних Позивачем збитків-відсотків на суму 4 305,56 грн. та 4 166. 67 грн. за Кредитним договором № 37 від 19.09.2019 жодним чином не стосується Договору поставки № 110/19 сільськогосподарської продукції від 01.10.2019 щодо якого подано позовну заяву.

Суд зазначає, що Договір поставки № 110/19 сільськогосподарської продукції укладено 01.10.2019. Поставка товару здійснена 16.10.2019.

При цьому, Кредитний договір № 37, який підписано між ФОП Полтавський Олександр Михайлович та АТ "СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ БАНК "ГРАНТ" укладено 19.09.2019.

Тобто, Кредитний Договір Позивачем укладено раніше Договору поставки № 110/19 сільськогосподарської продукції. На момент укладання Кредитного договору не було жодних господарських відносин із Відповідачем за Договором поставки № 110/19 сільськогосподарської продукції від 01.10.2019. Позивач навіть не міг достовірно знати, що із Відповідачем буде укладено договір поставки, при тому на таких умовах, як визначено у договорі, а тому розраховувати на кошти за поставку соняшнику Відповідачу Позивач не міг.

Таким чином, стягнення із Відповідача відсотків-збитків за Кредитним договором, який було укладено раніше Договору поставки та який жодним чином не стосується Договору поставки № 110/19 сільськогосподарської продукції від 01.10.2019.

Суд зауважує, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Кредитні договори Позивача, які укладені раніше Договору поставки, відносяться до власної господарської діяльності Позивача, саме він несе всі ризики здійснення господарської діяльності, в тому числі сплатою всіх процентів за його кредитними договорами та іншими обов`язками підприємця. Позивач, підписуючи кредитний договір, розумів, що має самостійно сплачувати проценти, а тому вказані проценти не є збитками за Договором поставки та не мають відшкодовуватися Відповідачем.

Необхідно також звернути увагу, що відповідно до ч.1-2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її' право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Згідно із ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов`язання; 2) збитки; 3) причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; 4) вина.

Згідно з п. 1 Роз`яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов`язаних з відшкодуванням шкоди» № 02-5/215 від 01.04.94 (рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 29 грудня 2007 року № 04-5/239 це роз`яснення викладено у новій редакції) відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.

Відповідно до п. 2 Роз`яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов`язаних з відшкодуванням шкоди» № 02-5/215 від 01.04.94 крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Відповідно до п. 6 Роз`яснень при цьому встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Суд приходить до висновку, що відсутні умови відповідальності, а саме: причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, вина боржника. Тому за відсутності цих елементів цивільна відповідальність Відповідача не може бути застосована.

Враховуючи обставини у справі та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, у цьому випадку відсутні усі чотири умови відповідальності, а саме причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою Відповідача та збитками, про стягнення яких заявлено позов, а також відсутня вина Відповідача у сплаті процентів за Кредитним договором, який навіть укладено раніше договору поставки.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення збитків-відсотків сплачених у банк за Кредитним договором №37 від 19.09.2019 на суму 4 305,56 грн. та суму 4 166, 67 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення із відповідача моральної шкоди у сумі 25 000,00 грн., що полягає у знеціненні ділової репутації, суд зазначає наступне

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, також вчинення дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Аналогічно позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 03.10.2019 №209/4925/13-ц.

Так, позивач зазначає, що наявність моральної шкоди обумовлена у знеціненні ділової репутації, яку останній оцінює в 25 000,00 грн.

Натомість, суд зауважує, що позивачем належними та допустимими доказами не наведено будь-яких фактів того, що позивачці, як суб`єкту господарювання, було дійсно завдано моральну шкоду, не вказано, в чому саме моральна шкода полягає (порушення честі, гідності, престижу чи ділової репутації) та якими діями відповідача її, на думку позивача, було завдано; не наведено будь-якого розрахунку розміру моральної шкоди.

Крім того, позивачем до поданої позовної заяви не було додано жодних доказів завдання моральної шкоди в обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин, відсутні будь-які матеріальні чи процесуальні підстави для задоволення вимоги позивача про компенсацію моральної шкоди у сумі 25 000 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження вказаних обставин, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати доведеними викладені позивачем в обґрунтування позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди обставини, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу за прострочення оплати понад 30 днів у розмірі 7 % від несплаченої в строк суми.

Відповідно до п. 7.4 Договору поставки в разі, якщо оплата Товару була здійснена пізніше строків вказаних в п. 5.2 даного Договору, Покупець оплачує Постачальнику неустойку у формі пені у розмірі подвійної залікової ставки НБУ від вартості Товару за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що в Договорі не передбачено застосування штрафу за прострочення оплати понад 30 днів у розмірі 7 % від несплаченої в строк суми.

Однак, позивач у позовній заяві посилається на норму ст. 231 ГК України та просить стягнути суму З 698,80 грн. як штраф у розмірі 7 % від несплаченої в строк суми.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф V розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Частиною 2 ст. 22 ГК України встановлено, що суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч.2 ст .231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

У даному випадку жодна із сторін не є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, порушення не пов`язане з виконанням державного контракту, виконання зобов`язання не фінансується за рахунок Державного бюджету України, в Договорі не передбачено застосування даного виду штрафу, таким чином суд приходить до висновку, що відсутні підстави для стягнення з Відповідача штрафу у розмірі 7 % від несплаченої в строк суми.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 412,72 грн., Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наведений позивачем в позовній заяві розрахунок, без врахування заяви наданої на усунення недоліків, оскільки остання не містить розрахунку 3%, врахувавши наданий відповідачем контррозрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 412,72 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 855,99 грн.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у пункті 7.4 договору, відповідно до якого у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Суд вважає розрахунок позивача щодо нарахування пені у сумі 4 855,99 грн. арифметично не вірним та таким що не відповідає вимогам чинного законодавства.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Суд погоджується із наведеним відповідачем у відзиві контррозрахунком пені. Таким чином, до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає 4 207,05 грн. пені

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 4 855,99 грн. підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог про стягнення 10 000,00 грн. за надану юридичну допомогу фахівця.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В позовній заяві ФОП Полтавський О.М. зазначає, що укладено Угоду вартістю 10000,00 грн. При цьому, Позивачем не надано самого тексту Угоди, не надано підтвердження перерахування коштів за даною Угодою, тобто понесених витрат за правничу допомогу.

В порушення ч. З ст. 126 ГПК України Позивачем:

не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом,

не надано підтвердження здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин першої - другої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Судом встановлено, що Позивач відповідно до положень статті 124 ГПК України не надав попередній розрахунок витрат на правничу допомогу. Позивачем просто вказано суму у розмірі 10 000,00 грн. Не зрозуміло за які саме послуги вказана така сума в позовній заяві, не зрозуміло які роботи (послуги) було виконано адвокатом Позивача.

Необхідно звернути увагу суду, що Позивач не надав договору про правову, а тому не має реальної можливості встановити, що договір було укладено саме з адвокатом (якщо звичайно такий договір взагалі було укладено). Не надано ні копії свідоцтва адвоката, який надав правову допомогу/витягу з Єдиного реєстру адвокатів/оригіналу ордеру адвоката/Витягу з Статуту адвокатського об`єднання/копії виписки про реєстрацію адвокатського об`єднання, які надали б можливість стверджувати, що правова допомога надана саме адвокатом.

Нормами ГПК України передбачено, що відшкодуванню підлягають лише витрати на правничу допомогу адвоката, а не звичайного юриста. Вказане підтверджується ст. 126 ГПК України - витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Згідно із п. 4 Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 року (Справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) Конституційний Суд України виходить з того, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом (частина перша статті 44 Кодексу). Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом (частина п`ята статті 49 Кодексу). Дослідивши положення Кодексу. Конституційний Суд України вважає, що в ньому не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права.

Отже, в аспекті конституційного звернення щодо можливості віднесення до судових витрат сум, сплачених юридичною особою за послуги, надані їй в господарському судочинстві іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, положення частини першої статті 44 Кодексу, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов`язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції У країни потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом. лише за послуги адвоката.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем не дотримано вказаних вище умов, не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; не надано підтвердження здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; не надано самого тексту Угоди з адвокатом; не надано копії посвідчення адвоката, тому є підстави стверджувати, що Позивачем не доведено понесені витрати на професійну правнику допомогу.

Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні підстави для задоволенні позову в частині стягнення 10 000,00 грн. за надану юридичну допомогу фахівця.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Полтавського Олександра Михайловича до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬВЕР ТІМ" про стягнення 99 605 грн. 26 коп. підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 212 грн. 78 коп. Інша частина сплаченого судового збору залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Полтавського Олександра Михайловича задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬВЕР ТІМ" (вул. Янтарна, буд.5В, м. Київ 170, 03170, код ЄДРПОУ 41201266) на користь Фізичної особи-підприємця Полтавського Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) суму основної заборгованості в розмірі 52 840 грн. 04 коп., пеню у розмірі 4 207 грн. 05 коп. 3% річних у розмірі 421 грн. 72 коп., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 212 грн. 78 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.О. Лиськов